21 березня — Міжнародний день лісів
Слова, винесені в заголовок, з повним правом можна віднести до всіх лісівників. Та, напевно, особливо вони підходять колективу Боярської лісової дослідної станції, що є відокремленим підрозділом Національного університету біоресурсів і природокористування України. Це підприємство певною мірою унікальне, і навряд чи в нашій країні є йому подібні. Будучи навчально-практичною базою для студентів вишу, поряд з освітянськими функціями станція успішно поєднує комплекс робіт із відтворення, охорони, захисту лісу та переробки деревини.
Місія, побудована на розумній логіці
Одна з показових деталей світлого робочого кабінету директора Боярської лісової дослідної станції доктора економічних наук, заслуженого лісівника України, члена-кореспондента Лісівничої академії наук України (ЛАНУ) Анатолія Карпука — велика карта на стіні, виконана в зелених тонах. Це — лісові масиви, які підпорядковані станції.
— Беручи початок тут, на одній з окраїн містечка Боярка, наше господарство простягається територіями трьох районів Київщини — Васильківського, Києво-Святошинського та Макарівського, а також столичного Голосіївського, — розповідає господар. — Загалом це майже 18 тисяч гектарів. Якщо говорити про нашу місію на цій величезній площі просто, то вона зводиться до того, щоб був ліс, щоб зберегти від пожеж, захистити від хвороб і шкідників кожне дерево, а на місці зрубаного насадження обов’язково посадити молоде. А ще — зробити все, щоб росло воно щонайменше 80, а зазвичай 100 і більше років, виконуючи екологічну, господарську, соціальну та духовну функції. Дбаємо і про інтенсифікацію лісогосподарського виробництва, підвищення продуктивності насаджень, покращення їх видового складу, забезпечення максимального приросту деревини, відновлення зникаючих цінних порід. Ну і, звичайно, створюємо умови, щоб майбутні лісівники опановували фах не лише в навчальних аудиторіях, а безпосередньо в лісі, якщо хочете, вчилися чути його, розуміти, відчувати, набиралися професійних навичок ведення лісового господарства.
— До речі, щодо переробки деревини: на цех, що є у складі станції, покладається, напевно, не лише освітянська функція? — цікавлюся в Анатолія Івановича.
— Авжеж ні, — відповідає той. — Економічно вигідніше хоча б частково збувати деревину в переробленому вигляді. Нині цех активно оновлюємо — ремонтуємо приміщення, закуповуємо сучасне деревообробне обладнання. Розраховуємо завдяки глибшій переробці деревини і реалізації готової продукції суттєвіше поповнювати бюджет. Тим паче що існуємо ми за рахунок коштів, зароблених власноруч. Хоча слід зазначити, що скрізь у світі лісогосподарські підприємства, насамперед державні, переробкою деревини не займаються. Оскільки за кордоном переробка деревини — справа виключно приватного сектору. На це необхідно спрямовувати державну політику і в Україні. Вважаю, що вітчизняні переробні потужності, в тому числі й з огляду на законодавчу заборону експорту круглого лісу, слід істотно нарощувати. Для цього варто було б мотивувати інвесторів.
Наголошую: мотивувати. У нашій країні щорічно заготовлюється 15—17 мільйонів кубометрів деревини, і треба мати можливість її переробляти. Тим паче що попри заборону на збут круглого лісу заготівлю деревини припинити неможливо, бо існують певні нормативи. Якщо, приміром, сосна досягла 80—100-річного віку, залежно від категорії лісів її слід зрубати, а на вирубаній ділянці посадити молодий ліс. Тільки наше підприємство щороку заготовляє до 100 тисяч куб. м деревини від різних видів рубок. А площі, пройдені рубками, стовідсотково заліснюються. І в цьому, повторюся, наша місія, помножена на логіку й традицію в розумному веденні лісового господарства.
Справа не для дилетантів
«Нива» головного лісничого станції Олександра Шевчука мчить нас лісовою дорогою. За склом автомобіля «літні» насадження чергуються зі значно молодшими, а то й зовсім «немовляцькими». Раз-по-раз мій гід дає пояснення: високі сосни, що стіною вилаштувалися ліворуч, наближаються до столітнього віку, отож невдовзі їх чекає рубка. А невеличкі насадження, які зненацька з’являються за «старожилами», — то самосів. Є й такий спосіб лісовідновлення. Лісівникам належить лише дбайливо доглянути за ними. Через кілька кілометрів на нашому шляху знову з’являються молоденькі зелені посадки, які вишикувались рівними рядами. Як з’ясовується, це вже рукотворні насадження, які мають донести тепло рук тих, хто дав їм життя, аж у наступне століття. Орієнтуючись на височенну щоглу, що здійнялась над верхівками старих сосон, звертаємо праворуч. Ще пара-трійка десятків метрів — і ми зупиняємося перед красивим парканом, під лад якому в глибині подвір’я такий само привабливий будиночок. Реквізитна вивіска на ньому засвідчує, що приїхали до «офісу» Боярського лісництва. Готуючи нам каву, старший лісничий Максим Шестак розповідає про господарство. Воно розділено на 11 лісових дільниць, на чолі кожної — лісничий. Якщо взяти до уваги, що належні лісництву насадження перевищують 8 тисяч гектарів, то на кожного фахівця припадає від 700 до 900 гектарів лісу. Нині йде активна підготовка до весняної лісокультурної кампанії. Заготували 3 тонни насіння. Ще 6 тонн — у Плесецькому лісництві. Планується засадити майже 100 гектарів площ суцільних рубок та деяких прогалин — це майже 700 тисяч сіянців. До того ж у двотижневий термін. Невеличким колективом із таким величезним обсягом та ще й у стислі строки не впоратися, тому традиційно на допомогу залучать студентів, школярів, мешканців розташованих поруч сіл. Загалом для лісокультурної кампанії 2016 року виростили майже 2 мільйони сіянців, придатних для висадки.
На зворотному шляху буквально на півгодини заїжджаємо на навчально-практичну базу, де головний лісничий знайомить з чудовими умовами, які створено тут для студентів та викладачів. Одночасно продовжуємо розмову про станцію, яка, без перебільшення, є своєрідним еталоном вітчизняного лісівництва. Нині ВП НУБіП України «Боярська ЛДС» — єдине навчальне підприємство на європейських теренах, яке має FSC сертифікат лісоуправління та внутрішнього ланцюга поставок. Метою лісової сертифікації є досягнення і підтримання такого рівня ведення лісового господарства, яке дає змогу забезпечувати економічно, екологічно і соціально збалансоване управління лісами та лісокористування на основі відповідних міжнародних вимог.
— Раз на 10 років, — зазначає Олександр Шевчук, — здійснюємо чергове базове лісовпорядкування. Насамперед аналізуються проведені лісогосподарські заходи, перевіряється, чи всі з них виконано повністю. І водночас приймається план на наступне десятиріччя, затверджується розрахункова лісосіка. Протягом цього періоду час від часу здійснюється поточне лісовпорядкування. Це внесення коректив до перспективного плану, до чого спонукають або законодавчі зміни, або стихійні явища — непередбачувані вітроломи, сніговали, неочікувані зміни температурних режимів, що спричиняє масове всихання дерев, як це було, зокрема, чотири роки тому. Багато хто, далекий від лісової справи, вважає можливим і навіть елементарним втручання в життя лісу, — зауважує він. — Не усвідомлюють, що навіть невелика купа сміття, кинутого серед лісу, стає сприятливим середовищем для розмноження шкідників, які потім просто знищують чималі лісові площі. Не уявляють, яка складна відпрацьована протягом століть багатьма поколіннями лісівників і науковців організаційна система лісогосподарювання і сталого використання лісових ресурсів, порушення якої бодай на йоту може призвести до негативних наслідків.
Узявши в союзники біотехнологію
Ще одна відмінна риса Боярської станції — наявність в її складі наукової частини. Тут займаються, зокрема, розробкою та вдосконаленням екологічно безпечних систем ведення лісового господарства, ефективних технологій лісовідновлення і лісорозведення, теоретичних та технологічних основ вирощування енергетичних плантацій, лісовим насінництвом, селекцією, біотехнологією. До пріоритетних напрямів роботи належить також вирощування покращеного садивного матеріалу традиційними методами, тобто шляхом збирання та висівання насіння деревних рослин, і особливо — із застосуванням біотехнології, насамперед мікроклонального їх розмноження із застосуванням технологій іn vіtro.
...Коли заходиш до створеної нещодавно науково-дослідної лабораторії біотехнології рослин, одразу потрапляєш до царства пробірок, в яких у штучно створеному живильному середовищі вирощують молоді рослини із фрагментів тканин. Як пояснює молодший науковий співробітник Софія Мандрика, в посуд на спеціальне виготовлене із мікро- та макросолей, вітамінів, органічних сполук середовище в стерильних умовах висаджено частини рослин — міжвузля чи листки. У розташованому поруч культуральному приміщенні вони протягом двох-трьох тижнів адаптуються, потім їх пересаджують на гормональне середовище, яке «підштовхує» до активного росту та розмноження. У такий спосіб з одного фрагмента можна згодом отримати багато рослин, які будуть ідентичні вихідній формі. Об’єктом уваги співробітників лабораторії нині є як деревні рослини, зокрема родини вербові, родів клен та гіркокаштан, а також трав’янисті — сенполії, клематиси, троянди, гортензії, бегонії.
— Чому саме верба — тому що вона легко розмножується, маловибаглива? — запитую в заступника директора станції з наукової роботи кандидата сільськогосподарських наук, члена-кореспондента ЛАНУ Ольги Морозюк, яка саме долучилася до нашої «екскурсії».
— Так, — відповідає вона. — Добираємо складові живильного середовища для різних сортів, гібридів і видів дерев. А оскільки верба має високу енергетичну цінність, отриманий в лабораторії високоякісний садивний матеріал можна буде використати для створення енергетичних плантацій. Такий само прагматичний інтерес у нас і до гіркокаштана, адже вже давно непокоїть стан його насаджень у столиці та й не лише в ній, — продовжує заступник директора. — Багато які з них вражаються хворобами та шкідниками і всихають. Отож ми відбираємо пагони стійких, здорових дерев, які напевне мають відповідні гени, здатні до самозахисту. Наша мета — отримати оздоровлений садивний матеріал, для якого шкідники і хвороби не були б загрозою і серйозною небезпекою. Після пробірок для подальшого розвитку рослини висаджуватимуть у відкритий ґрунт. Але спочатку — в теплиці, де умови суворо контрольовані, особливо температурний режим, вологість, освітлення. Дуже сподіваємося, що нам вдасться подарувати киянам міцні і стійкі саджанці цього красивого дерева, й уславленим київським гіркокаштанам нічого вже не загрожуватиме. На запитання, чи багато в Україні подібних лабораторій, Ольга Морозюк хитає головою. Каже, що їх можна перерахувати, ймовірно, на пальцях однієї руки. Більшість із них займаються селекцією овочевих, плодових культур, квітковими рослинами.
Трохи пізніше мені розкажуть, що з науково-дослідною лабораторією біотехнології рослин у Боярській лісовій дослідній станції пов’язують і надію масово мікроклонально розмножити сорт-клон сосни звичайної «Боярська-1». З отриманого генетично однорідного оздоровленого садивного матеріалу в майбутньому буде створено високопродуктивне соснове насадження. Такі є нині в орнітологічному заказнику державного значення «Жорнівський», де представлена сосна звичайна природного походження віком 196 років. Найбільша її продуктивність була у 1987 році. Запас деревини з кожного гектара тоді становив 760 кубічних метрів, а середнім показником для України вважається 300 кубічних метрів. Шлях до того, щоб наблизити до природного рекорду традиційні нині норми, напевне нелегкий і довгий. Однак благородний. Бо лісівники, як сказав свого часу поет, живуть і працюють для століть.
Київська область.
На знімку: висаджування сіянців у Плесецькому лісництві, що входить до складу Боярської лісової дослідної станції.
Директор БЛДС Анатолій Карпук.
Заступник директора з наукової роботи Ольга Морозюк та молодший науковий співробітник Софія Мандрика (справа наліво) перевіряють якість пророщення рослинних фрагментів.
Головний лісничий Олександр Шевчук, заступник директора з виробництва Ростислав Буценко та майстер деревообробного цеху Олег Терновий (зліва направо) оглядають придбаний новий верстат.
Фото автора.
