Минулого четверга площа перед сєверодонецьким міським Палацом будівельників була завішана синьо-жовтими прапорами. 121 полотнище активісти Майдану збирали по всій Україні. Кожне місто, де побувала хода, додало своє знамено, супроводжуючи його написами з побажаннями. 122-й і123-й прапори були приєднані у Сєверодонецьку. Звідси акція вирушила до Новоайдара, Щастя та Станиці Луганської.
За словами організатора «Великої української ходи» Катерини Валевської (на знімку), на Луганщині перший прапор передали у добровольчому батальйоні «Айдар» ще напередодні новорічних свят 2015 року в селі Половинкине, потім додалися прапори Старобільська та Привілля. Далі хода рушила у Донецьку область.
— Люди пишуть на прапорах про те, чого дуже хочуть — каже Катерина. — А хочуть вони миру, добра, спокою. Коли розгортаються всі прапори, здається, ніби з’являється острівець добра. Можу відзначити, що за рік на Луганщині потеплішало у тому сенсі, що люди змінилися. Мені боляче, коли чую, що, мовляв, «вы нас ненавидите за то, что Донбасс начал сепаратистское движение». Я їм кажу: а ви пройдіть і прочитайте, про що пишуть люди на прапорах. На кожному з них йдеться про Луганщину та Донеччину, є слова підтримки, розуміння, побажання визволення тощо.
— Ми часто буваємо у бійців, возимо їм їжу, одяг, а хотілося зробити для них щось неймовірне, — розповідає Катерина. Тож вирішили привезли під Горлівку батальйону «Айдар» виставку прапорів. Я взагалі хотіла вивісити їх на нульовій позиції, щоб ворог бачив. Але комбат заперечив: «Ти хочеш нам вогняний Новий рік влаштувати? Сепари, як побачать твої прапори, ще збіжаться сюди звідусіль».
Тепер у Катерини Валевської нова ідея. Майже в кожній країні живуть українці, існують українські діаспори. Отже, активістка запрошує їх взяти участь в акції, а саме — підписати свої прапори та надіслати музею. Першими її підтримали українці, які живуть у Німеччині, потім відгукнулися земляки з Нью-Йорка, Нижньої Саксонії. «Велика українська хода» готується піти планетою.
Луганська область.
Фото автора.
