Минає п’ять років, як набрав чинності закон про доступ до публічної інформації. Відтоді, коли Верховна Рада більшістю голосів проголосувала за цей документ, наша країна опинилася в принципово іншому інформаційному середовищі. Напевно, кожен громадянин знає, що має право отримати інформацію про доходи офіційного службовця чи організації, яка фінансується за рахунок держави.
Про плюси й мінуси чинного законодавства в цій сфері говорили вчора на міжнародній конференції «Доступ до публічної інформації в органах державної влади через відкриті дані». Як повідомив керівник Інформаційного управління апарату Верховної Ради Сергій Горячев, зібрання протягом дня працювало за двома напрямами — розглядали проблеми, які виникають під час імплементації закону про доступ до публічної інформації та вивчали актуальні питання розвитку масивів відкритих даних органів державної влади.
Представник парламентського Комітету з питань свободи слова та інформації Ігор Шверк, зокрема, зауважив: «П’ять років тому, коли закон прийняли за ініціативи комітету, це здавалося якимсь дивом. Але дивотворцями був не тільки наш комітет. Треба сказати слова подяки громадянському суспільству. Це була велика перемога здорового глузду».
За словами парламентарія, ухвалений п’ять років тому закон не лише зачепив пересічних людей, а й розширив можливості народних депутатів. Зокрема, скоротив терміни відповіді на запит з приводу тієї чи іншої інформації. Народний обранець навів приклад із власного життя. Мовляв, у період, коли довелося працювати заступником голови Національної ради з питань телебачення та радіомовлення, отримав листа від невідомого (а його електронна адреса закінчувалася російським доменом) із проханням надати декларацію про доходи чиновника. Згідно із законом протягом п’ятиденного терміну цю інформацію потрібно було надіслати фактично невідомій людині, яка, можливо, навіть не є громадянином нашої країни. Нині в парламенті вже зареєстровано низку документів, які мають удосконалити чинний закон, і така конференція, можливо, надихне на слушні ідеї, припустив Ігор Шверк.
Директор Інституту Медіа Права Артем Шевченко наголосив на ролі громадських організацій на шляху до ухвалення закону про доступ до публічної інформації. Однак на досягнутому активісти зупинятися не мають наміру. У найближчих планах — робота над відкриттям доступу до службових електронних листів. «У світі, де принципи доступу до інформації захищені, ці документи є відкритими, — сказав він. — Листи, які Президент чи інший службовець пише й отримує на робочу скриньку, користуються таким само режимом відкритості, як і інші документи, якими володіє орган державної влади».
Заступник директора програми USAІD «РАДА: відповідальність, підзвітність, демократичне парламентське представництво» Едуард Рахімкулов наголосив на тому, що із самого початку цей закон хоч і був революційним, але він надзвичайно «складний для держслужбовців». Таку думку підтримала й керівник головного департаменту забезпечення доступу до публічної інформації адміністрації Президента Світлана Кондзеля. Вона опікувалася цією темою із самого початку. Нині, пригадуючи свої перші враження, каже, що на той час втілення окремих положень видавалося нереальним. Однак чиновники адаптувалися до дії закону і нині стали його симпатиками. Покращень чекають насамперед у тому, щоб на законодавчому рівні врегулювати ситуацію із запитами, які потребують надання великого масиву інформації. Мовляв, не завжди вистачає ресурсів для того, щоб надіслати дані на запит, який охоплює понад тисячу документів, кожен з яких може мати також десятки і сотні сторінок.
Керівник Інформуправління апарату Верховної Ради Сергій Горячев, народний депутат Григорій Шверк, директор ГО «Інститут Медіа Права» Тарас Шевченко (зліва направо).
Фото Сергія КОВАЛЬЧУКА.
