У Польщі нині є 79 політичних партій, але, на відміну від України, навіть у період виборів, зовнішньої реклами там майже не видно. Так само немає у наших західних сусідів і прихованої реклами у ЗМІ. Причин кілька: на думку польських соціологів, реклама на бордах і стовпах (парканах, під’їздах, зупинках) не є ефективною, відтак політики практично нею перестали користуватися, а замовні матеріали — мають як наслідок серйозні іміджеві втрати для політиків та навіть відкриття стосовно них кримінальних справ.

Але найголовніший чинник, який майже унеможливлює надмір зовнішньої реклами та «джинси» у ЗМІ, — чітке й прозоре фінансування партій і реальний фінансовий контроль з боку Державної виборчої комісії.
Так, згідно з польським законодавством заборонена бізнесова діяльність політичних партій і отримування грошей від бізнесу. Існують партії за рахунок пожертв польських громадян, які проживають на території республіки. Крім того, всі політичні партії отримують субвенції з державного бюджету на здійснення своєї статутної діяльності, а політичні сили, які подолали виборчий поріг до сейму і сенату, отримують ще одну спеціальну дотацію.
Про фінансовий бік своєї діяльності політичні партії та виборчі комітети звітують державній виборчій комісії, яка вивчає ці звіти, і у разі виявлення порушень — відхиляє його, що означає позбавлення державної субвенції для партії на три роки.
«Принцип надання субвенції політичним партіям діє з 2001 року, тоді почали і розглядатися фінансові звіти партій. І це не формальність. Звіти відхилялися неодноразово і стосувалося це навіть дуже серйозних політичних партій, таких як «Союз демократичних лівих сил», «Польська народна партія» та інших», — зазначив Кжиштов Лоренц, директор відділу контролю за фінансами політичних партій і виборчих кампаній Національної виборчої комісії у Польщі.
Важливо, що на всі пожертви до виборчих фондів встановлено ліміти: і на пожертви громадян, і на внески кандидата (членів партії). А видатки виборчих комітетів — лімітовані. За задумом польських законотворців, обмеженість видатків створює рівність між політичними силами, адже якщо таких лімітів не було б встановлено, виборчі комітети великих політичних сил завдяки своїй фінансовій могутності могли б затьмарити діяльність менших виборчих комітетів.
Не можуть фінансово дуже вплинути на передвиборні перегони навіть найзаможніші кандидати.
«Хоча б який був багатий кандидат, він не може спонсорувати всю кампанію власними коштами, тому що виборчу кампанію кандидата веде тільки виборчий комітет. Ліміт внеску до виборчого комітету для проведення рекламної кампанії для такого кандидата може бути лише втричі більший від інших. Тобто, якщо ліміт звичайного громадянина на підтримку виборчого комітету становить 20 тисяч злотих, то для дуже заможного — максимум 70 тисяч. Кандидат у Польщі за власні кошти не може вести жодної агітаційної діяльності», — підкреслив Кжиштов Лоренц.
Державне фінансування політичних партій є також умовою асоціації України з ЄС і важливою складовою подолання політичної корупції. Проте, на переконання фахівця з правового регулювання парламентської діяльності та запобігання і протидії корупції, професора, кандидата юридичних наук Ростислава Марчука, підтримки населення у вигляді внесків, як у Польщі, чекати не варто.
«У нас громадяни не настільки політично активні й не мають стільки грошей, щоб віддавати їх на фінансування партій і власне політичне майбутнє. Наразі майже ніхто не буде добровільно робити внески, як у США чи європейських країнах, де виборчі кампанії здійснюються за рахунок пожертв. Тому у нас фінансує партії великий бізнес, який розраховує на дивіденди у майбутньому», — розповідає Ростислав Марчук.
Натомість науковець зауважує, що навіть законодавча заборона проведення рекламних кампаній партій приватним коштом на сучасному етапі розвитку України не розв’яже проблеми.
«У нас народ більше голосує за обличчя, аніж за політичну програму. Тому така нав’язлива реклама реально працює. Це пов’язано з відносно невеликим політичним досвідом українських партій і самого суспільства, тож громадяни не розрізняють партії за їх програмами, як це відбувається, до прикладу, у США чи Британії», — підсумував Ростислав Марчук.