Минулий тиждень став тижнем терактів. Бельгія, Ємен, Ірак, Пакистан... 

Якщо підрахувати кількість життів, які забрали всі ці теракти, то можна сказати, що майже 200 людей загинуло тільки тому, що їхали в метро чи очікували на свій літак в аеропорту (як це було у Брюсселі). Йшли вулицею, коли вибухнула машина швидкої допомоги, як — у Ємені... Минулої п’ятниці в цій країні сталося одразу три теракти... Люди опинилися в епіцентрі вибуху, бо суботнього дня вирішили сходити на футбольний матч в іракському місті Іскандерії, що за 50 кілометрів від Багдада. Теракт стався під час церемонії вручення нагород після гри. Серед загиблих — мер міста... Або зустріли смерть недільного вечора, відпочиваючи з дітьми у парку. Останній теракт (у пакистанському місті Лахур) стався біля дитячого майданчика. Серед 79 загиблих — 29 дітей.
Узагалі поміж тих, чиє життя закінчилося минулого тижня в результаті вчинених терактів, третина — діти, більшість жінки. І переважна більшість — тих, кого в поліційних зведеннях називають «цивільне населення». У пакистанському місті смертник підірвав бомбу там, де місцеві християни відзначали Великдень. Відповідальність за цей вибух на себе взяв «Талібан», за інші — «Ісламська держава».
За даними Інституту економіки і миру Австралії, протягом останніх років кількість жертв терактів зростає фантастичними темпами. 2014-го це зростання становило 80 відсотків порівняно з попереднім роком. У 2015-му лідером за кількістю організованих терактів стало африканське крило «Ісламської держави» «Боко Харам». Загалом спільно з ІД торік вони знищили під час терористичних атак понад 25 тисяч людей.
І якщо раніше найбільш незахищеними від дій бойовиків вважали Сирію, Афганістан, Ірак, Нігерію, Пакистан, то вже минулого року географія атак розширилася, зокрема й за рахунок Європи. Листопадові вибухи в Парижі та березневі в Брюсселі засвідчили, що в системі безпеки європейських країн є великі проблеми. 
Водночас трагедії, які мали б привести до консолідації, насправді породжують у населення ізоляціоністські настрої і симпатії до ультраправих сил, які закликають до більш жорсткої міграційної політики та зменшення впливу інституцій ЄС. Такий парадокс робить Європу ще більш беззахисною у «світовій війні», яку одні називають терористичною, інші — гібридною, бо ворог — підступний і невидимий, а жертвою може стати будь-хто без огляду на вік, віросповідання чи професію. І дієвих механізмів протидії ворогу поки що, схоже, немає.