Гірка історія винищення «німецького національного району» на Херсонщині примушує шукати аналогії у подіях сьогодення
Кремлівським агітаторам вигідно роздмухувати серед етнічних меншин України недовіру до рідної держави, пробуджуючи ностальгію за «братерською родиною народів». Адже путінська Росія виставляє себе таким собі духовним спадкоємцем СРСР. От тільки мало кому відомо, як в СРСР планомірно винищували цілі громади, винні тільки в тому, що вони не поспішали ставати під знамена кольору крові. І йдеться не тільки про кримських татар та чеченців, позбавлених права жити на землі предків. Технології етноциду відпрацьовувалися задовго до початку другої світової – зокрема, і на Херсонщині.
На знімках:
Виставка документів про історію громади етнічних німців у степах Таврії
Протокол ВУЦВК про створення Високопільського німецького національного району
Матеріали ГПУ про засудження етнічних німців
Днями обласний державний архів представив загалу низку документів про район-«фенікс», якого знищували разом із мешканцями – нащадками німецьких колоністів. Вихідці з тодішніх німецьких князівств, Щвеції, Данії, Чехії за часів цариці Єкатерини їхали у таврійські степи десятками тисяч: адже землі там давали стільки, скільки зможеш обробити. Вже за кілька поколінь онуки бідних переселенців міцно стали на ноги, створивши процвітаючі господарства у масштабі цілих сіл та волостей. Мешкали у цегляних будинках замість хат мазанок, їздили замість возів на тачанках із ресорами (саме на вкрадені в колоністів тачанки махновці та будьонівці ставили кулемети). Під Херсоном громадилися десятки сіл та хуторів із німецькими назвами, на кшталт Кронау. Але перший «тривожний дзвіночок» пролунав ще 2014-го, коли після початку першої світової «підозрілих елементів» з німецьких колоній почали відселяти у глиб Російської імперії. Постраждали етнічні поселення і в революцію та громадянську війну, тож коли після неї дороги стали більш-менш безпечні, Ганси та Фрідріхи почали вибиратися подалі у пошуках кращих місць, де їх, принаймні, не переслідували б за релігійні переконання.
Зберегли віру – втратили землю
«Німці-меноніти налаштовані до німців-колоністів страшенно недружньо. Загалом. Настрої німців-менонітів по відношенню до влади геть недоброзичливі, про що свідчить посилення еміграції до Канади. Подано вісімсот заяв на виїзд». (З постреволюційного акту обстежень території німецьких поселень). «Менонітське населення в кількості чотирьох сільрад кидає і продає за безцінь майно. Є випадки, що в цілих селах не залишилося жодного власника», - ось рядки з доповіді окружній міліції тих часів.
Второпавши, що за таких обставин можна залишитися і без податків, і без продовольства, більшовицька влада кинулася загравати з колоністами, запропонувавши їм ілюзію автономії. Постановою Всеукраїнського виконавчого комітету (ВУЦВК) від 3 квітня 1926 року створюють Високопільский німецький національний район. До його складу ввійшли шістнадцять сіл та хуторів тодішнього Апостолівського району Криворізької округи й Великоолександрівського району Херсонської округи. З 13807 їх мешканців 9545 були етнічними німцями. Спершу вони радісно сприйняли «самостійність», заходившись формувати власне самоврядування, культурні союзи, делегувати земляків в органи охорони правопорядку. Та швидко розкуштували, що в радянського «льодяника» гіркий присмак.
Виселення у сухий степ
Спершу членів релігійних громад почали «вичищати» з будь-яких радянських органів, надалі забороняючи їм будь-коли туди влаштовуватися. Списки «вичищених» осіб ще й регулярно друкувала місцева партійна газета «Наддніпрянська правда». Далі – буквально за рік після створення національного району - взялися за німецьких «куркулів». Вони поколіннями жили краще за сусідів-українців, тож репресованих назбиралося чимало. Втім, репресії мали свою специфіку: багатьох залишали у національному районі, але позбавляли майна та майже всього реманенту й худоби, натомість виділяючи по гектару землі на їдця, але не більше п’яти гектарів на господарство. Скажете, це ще м’яко для сталінських часів? Та де там! Аж 68 таких господарств отримали свої наділи на малопродуктивних землях. Фактично, це були безводні пустирища, де буяла хіба що ковила та перекотиполе. Виселення на такі «угіддя» означали смерть, але трохи відстрочену в часі.
Та либонь, найцинічніше сталінський режим повівся із найлояльнішою частиною херсонських німців, котрі за кордон не виїхали, і чесно працювали у примусово створюваних колгоспах та артілях. У голодомор 1933 року лідери етнічної громади звернулися по продовольчу допомогу до громад у Німеччині. І отримали…розправу. Агенти ГПУ хапали всіх найактивніших (природно, з тих, хто вижив). У архіві залишилися матеріали карних справ на таких собі «ворогів народу» Амана Алуїзера та Михайла Валізера. «Вищезазначені особи звинувачуються у контрреволюційній діяльності в німецьких колоніях нашої області, оскільки є організаторами отримання гітлерівської допомоги», - йдеться у звинувачувальному акті ГПУ Дніпропетрівщини. Прикметно, що саме тоді сталінський режим активно співробітничав із Німеччиною: німецькі вояки проводили вишкіл у СРСР, розвивався товарообмін, радянські газети всіляко єдність «держав робітників та селян». І саме в той час єдинокрівних братів «закордонних» німців на півдні України тихцем винищували. Зрештою, 1936 року німецький національний район взагалі перейменували у «політично свідомий» район Фріца Геккера. Та його мешканцям від цього вочевидь не полегшало.
Район знищували тричі
Перша фаза локального етноциду тут закінчилася тим, що в 1939 році всіх «підозрілих» етнічних німців з Високопілля-Кронау вивезли до Узбекистану й Казахстану. У 1946 році, вже по війні, Високопільский район знову відтворили, але слова про «німецький національний» у його назві уже не використовувалися. За царювання Микити Хрущова район знову ліквідували, і відновили тільки 1966-го. На зорі новітньої української незалежності нащадків висланих німців знову запросили повертатися на землі батьків і дідів, навіть зводили для них будинки. Дехто й справді приїхав, але тільки для того, аби трохи згодом емігрувати до Німеччини. Тож у Високопільському районі Херсонщин німецькою зараз майже ніхто не розмовляє.
Так закінчилися ігрища «країни братерства народів» із тисячами людських доль. То й не дивно, що кремлівський режим, який відтворює режим сталінський, так само безжальний до простих людей. І так само нерозбірливий у методах їх «шикування» та «відсіву незгодних» на черговому шляху до «світлого майбутнього».
Сергій ЯНОВСЬКИЙ.
Фото автора.
Херсон.
.jpg)
