«Любіть Україну, як сонце любіть...» Це рядок відомого українця-донеччанина Володимира Сосюри. Жителя того самого Донбасу, де народилися замучений у карцері на Середньому Уралі поет Василь Стус і улюблений дизайнер українських співачок Віктор Григор’єв. А ще це батьківщина одного із кращих воротарів Віктора Чанова, золотої гімнастки Лілії Подкопаєвої, актора та телеведучого Володимира Горянського й багатьох інших українців, яких «не треба рятувати» «російській весні». Це розуміють мільйони росіян, для яких Україна — не Росія, і асоціюється вона із самодостатньою вільною країною (за два роки сотні з них подружилися з «бандерівською хунтою», стали розуміти мову, десятки разів проспівали на антивоєнних пікетах і в автозаках «Ще не вмерла Україна» і пісню Макаревича «Моя стана сошла с ума»)... І завдяки візиту в Антарктиду почесного професора військового університету сухопутників Гундяя навіть пінгвіни Антарктиди знають: путін робить саме те, що робив гітлер. І факти російського вторгнення накопичуються на могильних хрестах у всіх містах Росії. Гаага чекає кукловодів «руського міра». І авжеж: «країна путена» — це не Росія!

Денис СТЯЖКІН (Москва, журналіст):
— Конфлікт між Росією та Україною абсолютно штучно створений Кремлем. Це розуміють усі розумні люди. Створений він тільки для того, щоб відволікти увагу від анексованого Криму. Вкрав Путін Крим. Не-
зрозуміло, чим він думав. У підсумку отримав тверду відповідь від світового співтовариства. Звичайно, не настільки тверду, щоб повернути все назад, але в економічному плані для росіян відчутну. Що робить Путін? Він запускає найсильнішу хвилю пропаганди, яка щільно накриває приблизно 65 відсотків росіян, які дивляться телевізор і залишаються задоволеними. Крим у горлі ще не застряг, хоча й обпалив. За останніми даними, рейтинг Путіна почав активно знижуватися, люди відчули кризу. Для відволікання уваги світового співтовариства від Криму, а заодно й подальшого затуманювання мізків росіян, Кремль починає війну на Донбасі, абсолютно штучну війну. За 25 років існування незалежної України на Донбасі ніколи не відбувалося конфліктів на національному ґрунті між росіянами та українцями, а тут раптом почалося. А почалося тільки тому, що туди звезли з Росії за закликом Кремля добірні загони гопників, зеків, наркоманів та інших злочинних елементів для захисту міфічного «руського міра». Наприклад, ловлять поліцейські в якомусь Красноярську дрібного наркоторгівця й одразу пропонують: або на зону, або їдеш на Донбас воювати? Зрозуміло, всі злочинні елементи вибирають Донбас: там вони можуть привільно почуватися, промишляти розбоями і зґвалтуваннями. Все безкарно, під прикриттям фейкових республік «днр»-«лнр». Що, власне, і триває вже другий рік: загони «орків» із Росії їдуть на схід України, воюють, отримують грошову допомогу, крадуть-гвалтують, повертаються до Росії, гроші пропивають і їдуть знову на війну — заробляти і грабувати. Скільки це триватиме? Кремль може довго, незважаючи на кризу, підтримувати млявоплинну війну в такому стані, як нині. А згодом фінансувати «незалежність республік», що можна побачити на прикладах Абхазії та Придністров’я. Зміна ситуації залежить від багатьох чинників — продовження тиску на Кремль світового співтовариства, економічного становища всередині РФ, також і економічного становища в Україні, продовження позитивних реформ в Україні тощо. Пророкувати щось конкретне нині складно, від Путіна в цій ситуації можна чекати усього: як цілковитого виведення військ з Донбасу, наприклад, в обмін на визнання анексії Криму світовим співтовариством, що навряд чи є реальним, так і посилення військового конфлікту на Українській території. Я думаю, що подальший розвиток цієї кризи почнеться після парламентських виборів у Росії, тобто восени поточного року. Якщо економічне становище всередині Росії продовжить погіршуватися, то Путін здасть назад, що, швидше за все, і станеться.
Ольга ВІКТОРОВА (Йошкар-Ола, технічний фахівець):
— Дуже складно писати, коли не знаєш правди. Але... Незважаючи на грубу пропаганду ЗМІ, вважаю Україну вільною країною, що має право сама вирішувати, з ким їй бути і як їй жити. Вважаю неприпустимим уведення російських військ на територію України й спроби наведення «порядку». Щиро бажаю мужності, стійкості та здоров’я всім братам-слов’янам, якими є для мене українці, у справі побудови нової та вільної держави! З вірою в перемогу та надією на краще.
Денис САПРИГІН (Красноярськ, юрист):
— Засудження Савченко на 22 роки позбавлення волі — це епізод війни на Донбасі. Просто ще одна з форм участі Росії в цьому конфлікті поряд із поставками зброї, боєприпасів і військової техніки, збиранням та організацією добровольців/найманців із Росії, забезпеченням розвідданими, управлінням цими військами, участю регулярної армії. От повоювали два роки, накидали купу трупів, зруйнували регіон, тепер ще Савченко посадили. Сам цей кейс цікавий тим, що це єдиний момент, коли РФ визнала свою участь у конфлікті. Не словами — діями. Конклюдентно. Просто висмикнули з військового конфлікту одного солдата й засудили його. Ну і розмови про обмін Савченко на когось там — це, м’яко кажучи, малоймовірно. Усі активісти новоросії й учасники воєнних дій, що сидять по українських в’язницях, — це все бруд під ногами майора, користі від них немає, тільки репутацію псують. Навіщо їх вимінювати? У Росії багато можуть говорити про героїчний рух росіян на захист своїх прав на Донбасі, але це повинні бути якісь абстрактні, сферичні росіяни, котрі існують як картинка по ТВ. Живі люди тут нікому не потрібні.
Олег КОРЕНЬ (Новосибірськ, дитячий невролог):
— Президент Росії запустив в обіг фразу, що росіяни й українці — один народ. Що тут можна сказати? Справді, якщо в мене тато українець і мама росіянка, та й ще така росіянка, що із Західної України, із Дрогобича. А я от народився в Західному Сибіру, в Кемерово. І що ж робити, як мені реагувати на те, що відбувається? Божевілля, цілковита безглуздість — ось мої відчуття від того, що відбувається на сході України. Нещодавно в Новосибірську на в’їзді в Шевченківський житломасив поставили пам’ятник Тарасу Шевченку. Біля цього пам’ятника завжди лежать квіти...
Я не хочу! Я протестую проти конфлікту зі своєю історичною батьківщиною! Якби я жив в Україні, я був би на Майдані, як і мої родичі! Я багато фантазував у контексті альтернативної історії. От були б у владі люди мудріші й спокійніші, прийняли б європейський вибір України «на ура» та ще б фінансово допомогли, без каменя за пазухою. І ось вона — модель і випробувальний полігон для входження Росії в ЄЕС. Український Крим став би за ці два роки справжньою європейською оздоровницею! Тож що тут говорити, ех! Крові пролили вже стільки....
Я ж не боєць, я вже літній дитячий лікар. І мені нескінченно боляче від того, що відбувається. Ці люди, які влаштували всі ці конфлікти, — несамовиті й безвідповідальні. І річ тут не в етнічній приналежності — просто вони бандити.
Асмік ПОГОСЯН (з Росії, журналіст-фрілансер, Тулуза, Франція):
— Я була в шоці й не могла повірити своїм очам, своїм вухам, що Росія й Україна націлили один на одного зброю. Це було в 2003 році. Тоді ми всі довідалися нову географічну назву — коса Тузла. У 2014 році я вже нічому не дивувалася, чудово знаючи, на що здатний путін і як він розбестив і споганив російський народ, вирощуючи в ньому все найпідліше й низинне. Він добився того, що знущаються з тих, хто каже про почуття власної гідності, добився того, що «патріотизм» став синонімом фашизму. Тому доводиться писати це слово в лапках, щоб не плутати з любов’ю до Батьківщини. Він навіяв народу, що якщо любиш Батьківщину, то тобі не повинно бути за неї соромно, хоч би як підло вона поводилася з тобою або із сусідами! Він навіяв їм, що він і є Батьківщина! Росіянам і кримчанам усі ці роки мозок отруювали цим Кримом, Севастополем і військовою славою. Мій дід загинув у Керчі. Чи повинна я бити себе в груди й кричати, що Керч — місто бойової слави моєї сім’ї, і захоплювати там чийсь маєточок? Лужков вічно там якісь кампанії влаштовував. Але не переставали й не перестають, навіть тепер, називати українців братами! Називають себе братами й не можуть ніяк змиритися з тим, що братові належить шматок землі, з яким вони самі нічого не змогли зробити! Зіпхнули колись на баланс братові, який за свій рахунок хоч якось ним займався. Ставленик путіна Янукович вів стосовно Криму політику залишкового принципу, а кримчани, отруєні пропагандою, покликали його господаря в Крим. Думаю, багато хто сто разів про це пошкодував, решта не хочуть признаватися собі, що вчинили підлість і зрадництво. Жителі захоплених територій у Донецькій і Луганській областях теж не раз пошкодували, що замість того, щоб будувати свою Батьківщину, не дали захистити її від вторгнення ворога. Я вивчила гімн України, у прямому ефірі стежачи за подіями на Майдані. Ревіла вголос під час розстрілу на Інститутській, на Груші! Дорогі мої, будьте гідні історії, яку ви пишете, будьте гідні своїх героїв! Не дайте відняти їх у вас! Я громадянка Росії. Я зізнаюся, що переслідую свій інтерес, щиро бажаючи Україні остаточної й безповоротної незалежності від Росії та українському народу справжньої й безповоротної Свободи від корупції, від влади шахраїв і злодіїв. Переможете ви — справжня Росія переможе путінську Рашку. Переможете ви — переможуть інші колишні радянські республіки своїх шахраїв і злодіїв. Ви змогли зберегти непокору, з вас не змогли зробити холопів! Надія Савченко того найяскравіший доказ! Ті, хто в Росії та в інших пострадянських державах зберіг почуття власної гідності, з надією дивляться на вас. Ви тільки не опускайте руки! Спрут обплутував країну десятиліття й нині намагається робити свою чорну справу, за пару років усього не виправити. Але ви вистояли в найважчий момент. Далі ворог буде слабшати, а ви набиратися сил. Україна переможе! Слава Україні!

Підготувала Наталя ЯРЕМЕНКО.

 

 

27 березня 2016 року в Нижньому Новгороді відбувся антивоєнний пікет, присвячений річниці анексії Криму.

Фото з архіву Іллі М’ЯСКОВСЬКОГО.