До столу голови Байковецької сільської ради Анатолія КУЛИКА (на знімку) у його кабінеті веде вузенький прохід. Справа – сітки з футбольними м’ячами. Зліва – коробки з оргтехнікою. Усе це добро призначено для сіл, які торік об’єдналися навколо Байківців у територіальну громаду. Тепер доведеться голові підтягувати їх до рівня центрального села. Непросто, але Анатолій Романович вірить, що вдасться. Інакше не був би таким палким прихильником децентралізації. Умів переконувати у цьому й інших. У тому, що на Тернопільщині нині діють 26 об’єднаних громад – найбільше в Україні – і його заслуга.
У кожного села має бути генеральний план
Керівник з багаторічним досвідом: був головою колгоспу, очолював Західний регіональний центр конярства. Скуштував нелегкого заробітчанського хліба в Ізраїлі. Коли повернувся в Україну, його обрали головою Байковецької сільської ради. Торік – втретє. Останні два рази – на безальтернативній основі. Люди довіряють, бо бачать зміни на краще. Байківці нині одне з найбагатших і найвпорядкованіших приміських сіл Тернопільського району. Не без його активної участі тут приписалися найбільший інвестор області – ТОВ «СЕ Борднетце-Україна», низка дрібніших підприємств, є фермерське господарство. Цьогорічний бюджет сільської ради – 37 мільйонів гривень. Здавалося, можна жити й не тужити. Але така позиція не для Кулика. Йому тісно в межах одного села, відчуває, що може зробити більше.
Коли постало питання про децентралізацію і Президент пообіцяв, що 60 відсотків податку з доходів фізичних осіб залишатиметься на місцях (раніше з кожної гривні 70–90 копійок йшли до районного бюджету), він вирішив, що це немалі кошти, тож можна допомогти навколишнім селам, громади яких вирішили об’єднатися з Байківцями. З них лише Шляхтинці були менш-більш самодостатніми, решта бідували. Почали з головного: у кожного села має бути генеральний план. Байківці розробили його одними з перших в області багато років тому, коли тут зрозуміли, що без цього не можна розвиватися, навести лад із землею. Коли генплани матимуть й інші села, можна говорити про встановлення меж територіальної громади. Тим більше, що вже й інші населені пункти і не лише з Тернопільського району мають бажання приєднатися до Байковецької об’єднаної громади. Скажімо, стукають у двері жителі села Охримівці, а це вже сусідній Збаразький район. Соборне (Тернопільський район) хоче приєднатися. «Ми відкриті для інших, – каже Анатолій Романович, – але, звичайно, до певних меж».
Роботи в об’єднаної громади – непочатий край. Що казати, коли голови окремих сільських рад навіть не спромоглися оформити права власності на приміщення. Самі вони нерідко незатишні, з обшарпаними стінами, а це ж уособлення держави на місцевому рівні. Кулик зустрівся з громадами об’єднаних сіл. Запитав: «Вас влаштовує нинішнє життя? Ні? То давайте будемо змінювати його». Вислухав усі побажання, пропозиції. Вже обладнали дитячі ігрові майданчики у Лозовій і Курниках, автобусну зупинку – у Стегниківцях. На черзі – встановлення двох ігрових майданчиків у Дубівцях, згодом – у Шляхтинцях. Працюватимуть над освітленням сіл. Сумну картину застав у ФАПах: старі меблі, порожні шафи і холодильники. Одразу виділили 100 тисяч гривень на закупівлю медикаментів, першу допомогу тепер вже можна надати. Для амбулаторії загальної практики сімейної медицини, яка знаходиться у селі Шляхтинці, хочуть закупити апарат для проведення загального аналізу крові, ФАПам – апарати для визначення вмісту цукру у крові. М’ячі, які я бачила у кабінеті, призначені для сільських футбольних команд. Вони повинні готуватися до районного чемпіонату з футболу, а перед тим організують внутрішній чемпіонат територіальної громади. Це дасть змогу жителям сіл налагодити контакти, відчути себе єдиною командою. І не лише у футболі. Мають намір зберегти усі школи. Де мало дітей – створять школу-садочок.
До голови – шукати правди
– При зустрічах не обіцяю мешканцям золоті гори, – ділиться Анатолій Романович. – Кажу: спільно маємо змінювати наше життя. Для початку навчимося не викидати сміття у лісопосадки і на береги річок. Складайте у мішки, буде їздити техніка і забирати. Болюче питання – дороги, але і їх поступово доводитимемо до пуття. Окрім того, хочемо відкрити автобусний маршрут між Байківцями і Дубівцями, щоб люди не добиралися до центру нашої громади через Ігровицю чи Тернопіль. Для цього потрібно прокласти дорогу. Рельєф складний. Домовилися із службою доріг області, що у співфінансуванні зробимо її. Взагалі я проти того, аби за кожною довідкою їхати до Байківців. У нас, на жаль, довідка йде попереду людини. Трапляються абсурдні речі. Скажімо, людина має зареєстрований документ на право власності, але сільрада мусить письмово підтвердити, що це справді її власність. Поки не створено центру надання адміністративних послуг, ми розширили загальний відділ. До штату взяли секретарів сільських рад і на кожне село замовили свої печатки для довідок. Закупили комп’ютерну техніку. Довідку готують секретарі сільрад, відсилають її електронною поштою, наші працівники перевіряють, пересилають назад, там ставлять печатку і людина на місці її отримує. Якщо потрібно вчинити нотаріальні дії, то маємо у штаті трьох фахівців. Людям похилого віку не потрібно їхати сюди. Наші працівники виїжджають і на місці все оформляють. Старостам сказав: з дріб’язковими питаннями людей до мене не відправляти, вирішуйте їх на місці.
Але вони однаково їдуть до Байківців шукати правди. Зі справами, які роками не вирішувались, із своїми болями-печалями. Кожного потрібно вислухати, роз’яснити, розрадити. Прийшли якось до Анатолія Романовича дві старенькі сестри-близнючки. Була в них ще одна сестра, яка залишилась у батьківському домі. Записала його на онука, який жив біля неї, доглядав. Коли її не стало, онук продав спадщину. От сестри й просять: поверніть нам батьківську хату, а як це зробити? Їх біль можна зрозуміти, однак все зроблено згідно із законом. Розклав ситуацію, як мовиться, по поличках. Звісно, задовольнити прохання не міг, а от пояснити, по-людськи поспівчувати у його силах.
Не бояться брати на себе нові функції
Якщо на початках формування об’єднаних громад вони випереджали законодавство, то згодом ця відстань почала скорочуватись. Громадам дали змогу зареєструватися без ліквідації сільських рад, відбулася передача майна. Держава виділила територіальним громадам медичну субвенцію. Використати її можна тільки за призначенням: на І–ІІ рівень медичного обслуговування. Щодо ІІ рівня, то у районі запропонували всю субвенцію спрямувати до районної лікарні, але у Байківцях зробили так, як вигідно людям. Новий мікрорайон села, забудованого багатоповерхівками, примикає до обласного центру, тож його мешканці попросили залишити їх обслуговуватись у найближчій Тернопільській міській лікарні №2. Їм пішли назустріч і розділити субвенцію між двома лікарнями: другою міською і районною. Хто де захоче, там буде лікуватися. При цьому домовилися, що члени їхньої громади не здаватимуть благодійні внески, не оплачуватимуть аналізи, рентген, розхідні матеріали… Кошти на ці та інші послуги громада передала лікарням. Про їх використання головні лікарі мають щомісяця звітувати: скільки людей звернулися за допомогою, яку саме надали. На медицину виділено 2,2 мільйона державної субвенції плюс 2,8 мільйона гривень додала громада.
У Байківцях не бояться брати на себе нові обов’язки, лиш би людям було зручно. Юстиція передала свої функції з реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності і нерухомого майна місцевим органам влади. Кулик подумав: а навіщо сільським мешканцям їхати до Тернополя, з ночі займати чергу у відділ райдержадміністрації, щоб оформити потрібні документи? Вирішив створити відповідний відділ у себе, однак отримав через казначейство листа про те, що рахунки об’єднаних територіальних громад в частині наповнення збору від реєстрації заблоковані, бо законодавець не прописав у Бюджетному кодексі, що це стаття формування місцевих бюджетів. Ці кошти будуть отримувати міста обласного значення і райдержадміністрації. Про об’єднані громади нічого не сказано. «Будемо порушувати питання перед Кабміном, щоб внести зміни до Бюджетного кодексу і дозволити територіальним громадам надавати такі послуги, – не збирається відступати Кулик. – Крім того, що це вигідно людям, ми створимо робочі місця. Структура сама б на себе заробляла». Нині у штаті громади 80 осіб – разом з тими, хто працює у селах. Є вакансії. Кандидатури добирають через конкурс. Голова вважає неправильною політикою, коли все робиться заради оптимізації і скорочення штатів. Навпаки – потрібно створювати робочі місця. Покажуть мізерну економію коштів, але ніхто не думає про те, куди подітися людям? Потім держава виділяє кошти для боротьби з пияцтвом, наркоманією, злочинністю… І в чому тут економія?
Сідати за стіл переговорів з бізнесом
Зважаючи на те, скільки роботи чекає попереду, додаткові кошти намагаються заробити, де тільки можна. На жаль, проекти, подані Байковецькою територіальною громадою на конкурс, оголошений Фондом регіонального розвитку, не пройшли, хоч напрацювали аж 21. Загалом в області відібрали лише два проекти з 26-и новоутворених громад. Тепер сподіваються на субвенцію з Держбюджету на розвиток інфраструктури об’єднаних громад. За розрахунками мали би отримати понад 4,3 мільйона гривень. Конкурс для об’єднаних громад на умовах співфінансування оголосила й обласна рада. Шукатимуть також інші джерела фінансування. Серед першочергових завдань – енергозберігаючий проект по Байковецькій школі, яка міститься у колишньому панському фільварку і «з’їдає» багато газу, ремонт даху будинку культури у Лозовій, відкриття дитячого садочка у Дубівцях, вуличне освітлення…
Об’єднана громада повністю взяла на себе фінансування культури, після закінчення цього навчального року переберуть на свій бюджет освіту. Учнів вже харчують власним коштом, виділивши на кожного в день 16 гривень. Батьки нічого не додають. Накупили іграшки у дитсадки. Філософія Кулика така: якщо дитина змалку відчуватиме турботу про себе, то коли виросте, також дбатиме оточуючих. Не забувають і про ветеранів УПА, репресованих і реабілітованих: їм щомісяця доплачують 1,3 тисячі гривень – вагома добавка до пенсій. Допомагають багатодітним родинам, інвалідам І і ІІ груп, тим, хто опинився у складних життєвих обставинах. Коли йшла мобілізація, хлопцям виділили по 6 тисяч гривень на амуніцію, щоб сім’ї не витрачалися і не збирали по селі гроші. Анатолій Романович справедливо вважає, що частину фінансування соціального пакету має взяти на себе бізнес, зокрема, фермери. Їхня техніка їздить дорогами сіл, які підтримуються з місцевого бюджету. Хай відраховують хоча б 3 відсотки орендної плати від нормативно-грошової оцінки землі, тоді будемо партнерами, каже він. З одним з фермерів вже домовилися. Його внесок до бюджету громади – понад 300 тисяч гривень у рік. Сподівається знайти порозуміння з іншими, а також з власниками кар’єрів. Вони знаходяться за межами населених пунктів і ніхто немає на них впливу. Потрібно виправляти ситуацію, сідати за стіл переговорів. Підсумовує: «На те є влада».
Додам: влада, яка не боїться брати на себе відповідальність і бути прикладом для інших, адже процес створення громад не закінчується. Відповідальності Анатолія Романовича навчили батьки, школа, посади, які він обіймав. Лише один штрих. Коли під час перших хвиль мобілізації до сільради принесли повістки і серед інших він побачив прізвище зятя, то навіть думки не виникало, аби вберегти його від служби. Ввечері приніс повістку додому. Зять ні про що не просив, а донька сказала: «Хто захистить нас з дітьми, якщо не ти?». Зять відслужив на передовій більше року. Але тепер голова громади має моральне право вимагати від інших виконати свій обов’язок перед Батьківщиною. Кулик – щасливий батько двох дітей, дідусь чотирьох онуків. У родині черпає сили, наснагу. А ще кожну справу починає з молитви. Коли був в Ізраїлі, відвідав Єрусалим, святі місця, всю ніч відстояв на службі у Гробі Господньому, нітрохи не відчувши втоми. Відчуття передати неможливо. Тоді прийшло усвідомлення сутності буття: жити потрібно так, щоб добре було тим, хто поруч. Розповідає: інколи, лягаючи ввечері спати, не знає, як вирішити те чи інше питання, а на ранок: ось воно, рішення! Впевнений: у всіх його починаннях допомагають віра й молитва.
Людмила НАКОНЕЧНА.
Фото автора.
Тернопільська область.
