Українська економіка — одна з найбільш енергозатратних в Європі. Для того, щоб виробити одиницю товару чи послуг, ми витрачаємо в 2—4 рази більше енергоресурсів, ніж країни Євросоюзу. Це підвищує ціни на українську продукцію і стримує зростання експорту.
Окрема проблема — житловий сектор. У 2015 році все населення, власники приватних будинків і ті, хто проживає в квартирах, спожило 17,2 млрд. кубометрів газу. Це на 16 відсотків менше, ніж у 2014-му, але все одно надто багато. Для порівняння: вся Польща, і населення, і промисловість, щороку витрачає майже 15—16 млрд. кубометрів газу.
Чому так? Головна причина — нераціональне використання енергоресурсів. Наші стіни, вікна, дахи, підлога нагадують решето, через яке втікає тепло. Те саме можна сказати про тепломережі та багато інших інфраструктурних об’єктів. Ми підігріваємо атмосферу, на наших люках гріються собаки. Водночас щороку Україна імпортує газ на мільярди доларів. Що це, як не марнотратство?
Однією із складових розв’язання проблеми є енергомодернізація будівель. Потрібно утеплити будинки, встановити сучасні вікна, замінити застаріле обладнання на енергоефективне. А для цього потрібні чималі кошти. За різними оцінками — майже 1 трлн. гривень. Це два річні бюджети України. Сума абсолютно непідйомна для українського уряду, а тому не варто очікувати, що держава повністю візьме на себе проведення енергомодернізації.
У неї інше завдання: створити систему стимулів, відповідні правила, які б сприяли залученню інвестицій у житлово-комунальний сектор. Саме програма «теплих кредитів», започаткована восени 2014 року, і є кроком у цьому напрямі. Задум зрозумілий — простимулювати утеплення будинків та встановлення негазових котлів шляхом видачі пільгових кредитів на відповідні матеріали та обладнання. А що з реаліза-цією?
Як звітує Держенергоефективності, за весь час дії програми населенню було видано майже 100 тис. кредитів на суму понад 1,3 млрд. гривень. Ще 208 кредитів на 18 млн. гривень узяли об’єднання співвласників багатоквартирних будинків (ОСББ). Загалом держава компенсувала 427 млн. гривень позичальникам «теплих кредитів». У 2016-му на компенсацію частини суми «теплих кредитів» за кошти державного бюджету передбачено вдвічі більшу суму — 893,9 млн. гривень. Тобто уряд прогнозує, що кількість виданих кредитів протягом року збільшиться до 300 тис. гривень.
Виникають запитання: багато це чи мало і які переваги та недоліки програми «теплих кредитів»?
Відповім. Головна перевага — економія на оплаті газу та комунальних послуг. Припустимо, ви живете у власному будинку, що потребує утеплення. Скориставшись програмою, придбали на суму 30 тис. гривень теплоізоляційних матеріалів для стін (пінопласт чи мінеральну вату). 10 відсотків, або 3 тис. гривень, — це ваші власні кошти, решта 27 тис. гривень — сума кредиту строком на три роки. Держава компенсує 8,1 тис. гривень. Ця сума з лишком покриває відсотки за кредитом, яких за три роки набіжить на 7,3 тис. гривень. Тобто ви отримуєте розстрочку, а не кредит, оскільки нічого не переплачуєте. Розмір щомісячного платежу — приблизно 750 гривень. Отже, замість того, щоб платити великі рахунки за газ, ви економите, але водночас частина коштів протягом трьох років йде на погашення кредиту. Зате після завершення цього терміну всі зекономлені кошти надалі залишатимуться у вас, до того ж іще й вартість будинку після утеплення зросла.
Те саме стосується ОСББ. Держенергоефективності наводить приклад об’єднання співвласників багатоквартирного будинку, яке отримало кредит на встановлення індивідуального теплового пункту та утеплення. Якщо до модернізації видатки сімейного бюджету на опалення становили 700 гривень щомісяця, то після модернізації — в 2,5 разу менше, 300 гривень.
Щодо недоліків, то їх декілька. По-перше, чимала відсоткова ставка (майже 25) відлякує велику кількість потенційних позичальників. Населення останніми роками збідніло, і навіть виділити 600—700 гривень щомісяця на обслуговування кредиту для сімейного бюджету більшості співгромадян надто обтяжливо. Тому потрібно зменшувати відсоткові ставки, продовжувати залучати місцеві органи влади, які за рахунок місцевих бюджетів компенсували б частину «теплих кредитів».
По-друге, несистемна політика уряду в сфері енергозбереження. З одного боку, Кабмін намагається зменшити енергоспоживання, а з другого — через не зовсім досконалу систему субсидій стимулює збільшення енерговитрат. Мова йде про застарілі норми споживання, за якими нараховуються субсидії. Сьогодні більшість домогосподарств зовсім не зацікавлені в тому, щоб економити енергоресурси.
Такі, на наш погляд, головні бар’єри на шляху програми «теплих кредитів». Усунувши їх, можемо очікувати стрімкого зростання кількості модернізованих будинків. А поки що програма є лише заявкою на успіх, потрібно ще багато зробити, щоб вона по-справжньому стала загальнонаціональною і допомогла Україні вийти з глухого кута.
Іван НАДЄЇН, голова Комітету енергетичної незалежності України.
