«Умію і гроші заробляти, і в хаті порядкувати». Так говорить про себе «Міс українська діаспора-2015» у США Євгенія Борідка. Як переможниця конкурсу краси вона отримала не лише корону, а й кошти для поїздки на батьківщину та на доброчинність. Цю досить скромну суму тут, в Україні, дівчина вирішила витратити на допомогу спеціалізованим дитячим закладам Києва, Полтави, Львова й Одеси. Скажімо, під час зустрічі з вихованцями Полтавської школи-інтернату №2 вона передала їм канцелярське приладдя. Також Женя долучилася до благодійної акції допомоги онкохворим, яку вже не вперше на честь відомої американської співачки українського походження Квітки Цісик (вона померла від раку молочної залози) влаштовує ще один представник нашої діаспори за океаном, колишній одесит — музикант, продюсер і шоумен Алекс Гутмахер. Та якщо він приїхав на Полтавщину вперше, то для Жені цей край був і залишається рідним домом.

За океан — у своїх черевичках

Адже Євгенія Борідка народилась у селі Гоголеве Шишацького району. Тобто в колишній Яновщині (Василівці) — родовому гнізді класика літератури. Її мати й сьогодні працює в Національному музеї-заповіднику Миколи Гоголя... Після закінчення гімназії в Шишаках почала опановувати фах учителя іноземних мов у педагогічному університеті обласного центру. Та вже на третьому курсі цілком свідомо обрала інший шлях. На відміну від літературної землячки — гоголівської Оксани, — не стала чекати чарівних черевичків зі столиці. Взула свої й сама подалася у «столицю світу» — Нью-Йорк. То була така собі мовна практика, що триває вже 8 років...
За цей час в Америці закінчила коледж. Каже, що після навчання збиралася стати журналісткою чи піар-менеджером, але за лічені місяці переконалася: той фах — не для неї. Цього року закінчує здобувати бізнес-освіту в університеті штату Нью-Джерсі. За чий кошт звичайна дівчина з українського села, котра не має багатих родичів чи «спонсорів», жила й навчалася за океаном? Саме тим, що «сама повністю оплатила свою освіту», Євгенія пишається найбільше.
Хоча, зізнається, спочатку, особливо перший рік, у чужій країні без сторонньої підтримки було дуже важко. Іноді, щоб заробити потрібну суму, одночасно працювала на чотирьох роботах. Із таким досвідом впевнено почувається в ролях офіціантки, моделі, няні, аніматора... Такий підробіток не є дивиною для американських студентів, які зазвичай набагато раніше «відлучаються» від батьківських гаманців.

У Нью-Йорку колядували задля підтримки «кіборгів»

Та й українці стають там іншими. З багатьма з них Женя познайомилася, потоваришувала. Вона не перший рік бере участь у діяльності діаспорних громадських організацій на кшталт «Українського Нью-Йорка», спілок «Разом», «Народний дім», Спілки української молоді та інших. Скажімо, вже після перемоги на конкурсі краси охоче долучилася до українського колядування в Нью-Йорку, під час якого зібрали приблизно чотири тисячі доларів на підтримку поранених захисників донецького аеропорту. Майже вдвічі більше «наколядували» для учасників АТО на аукціоні побачень.
Зрештою, навіть на конкурсі найвродливіших українок Америки засвітилася з прицілом на нові знайомства із співвітчизниками. Адже відбувався він у Чикаго, де мешкає одна з найчисленніших українських діаспор. І справді, після перемоги Женю почали впізнавати, і не лише українці. Такий успіх, мабуть, став якщо не здійсненням «американської мрії», то принаймні наближенням до неї упритул... А яка вона, україно-американська мрія Євгенії Борідки?
«Оскільки закінчую навчання в університеті, то сьогодні найбільше хочу знайти таку роботу, яка приноситиме людям користь, а мені — задоволення і матеріальне забезпечення», — відповідає власкору «Голосу України». Чи орієнтується у такому пошуку на модельний бізнес, індустрію краси? «Ні-ні, цій справі присвятила достатньо часу, тож час «виходити на пенсію», — жартує дівчина. Водночас не збирається відмовлятися від активної громадської діяльності, своїх уподобань та власного кредо: іти по життю з усмішкою і ніколи не здаватися...

Гроші на квиток позичила у мами

Цілеспрямованості й наполегливості їй не бракувало навіть у дитинстві. Ще коли була, за її словами, «дуже маленькою», побачила фільм про Нью-Йорк. Він її настільки вразив, що кожного наступного разу, коли перед очима з’являлася телевізійна картинка цього міста, дівчинка казала мамі: «Я буду там жити». 
— А коли мені виповнилося 20 років, підійшла до мами і попросила її позичити трохи грошей на квиток за океан, — пригадує Женя. — Вона тоді зі смутком зауважила: «Ну чим же я тобі допоможу в такій далечі». Запевнила її, що ніякої допомоги мені не потрібно — робитиму все сама.
Ненька, звісно, дуже переживала за неї, та все ж відпустила без будь-яких нарікань і зайвих повчань. За це їй Женя сьогодні дуже вдячна. Живучи в Нью-Йорку, щоразу відкриває в ньому для себе щось нове. «Коли їду вже знайомим містом і знову бачу перед собою Бруклінський міст чи Мангеттенський, просто відпочиваю, мене це заспокоює», — ділиться своїми відчуттями землячка Миколи Гоголя. Де збирається жити далі й чи планує повернутися в Україну?
— Скажу чесно: не знаю, — відповідає Женя. — Для себе цього питання ще не вирішила. Там, в Америці, залишаюся громадянкою України й міняти свій паспорт із тризубом на будь-який інший поки що намірів не маю. Та мені, скажімо, дуже подобається Австралія. Тож, можливо, якщо буде змога, поїду туди. Не відкидаю й такого варіанту. 

«Ніколи ні від кого не залежатиму»

А як ставиться до можливості наблизити здійснення власних мрій за допомогою вигідного заміжжя? Якщо зустріне на своїй стежці заокеанського холостяка, котрий запропонує все й одразу тільки в обмін на роль коштовної прикраси дому, то чи погодиться на такі умови?
— З такою людиною мені точно не по дорозі, жити з нею не буду, — переконана Євгенія Борідка. — Я — українка. Тож умію і гроші заробляти, і в хаті порядкувати. Вже 8 років живу в Америці, досі не заміжня. Водночас я не кар’єристка. Готую смачний борщ, хочу дітей, сім’ю. Та створюватиму її тільки з таким чоловіком, який мене розумітиме, підтримуватиме у прагненні самореалізації. Якщо він трапиться — дуже добре, якщо ні — вже як воно вийде... Ніколи ні від кого не залежатиму. І робитиму те, що мені подобається. Навіть тоді, коли для цього доведеться працювати дуже-дуже тяжко.

Полтава.

 

 

На знімку: Євгенія Борідка у кабінеті народознавства Полтавської школи-інтернату №2.

Фото автора.