1990/1994 роки — народовладдя; грудень 1991/2015 — з кризи в кризу;
2016 — рух у майбутнє... чи нова руйнація Конституції?!
Вступ
Документація, що надавалась під час реєстрації запрошеним для участі в офіційному заході — «Український форум бізнесу», вселяла надію на повноту інформації та новизну думок, пропозицій і обґрунтувань сучасних перспектив стабілізації економіки і ефективного її розвитку. Бажаючим видали інформаційні документи: 1) Прес-реліз, 2) Матеріали засідання 18 березня 2016 року (засідання кого з ким — представників організаторів форуму чи запрошених або їх спільної участі?), 3) Вручили високотехнічно оформлену книгу під назвою «Україна від кризи до економічного зростання. План модернізації України» з 447 сторінок.
Окремі розділи змісту книги заслуговують уваги там, де є реальні наукові дослідження і порівняння економічних і соціологічних показників. Усе це засвідчує про існуючий науковий потенціал України, якого не вміє, часто і не бажає або навмисне не використовує політика влади партократів через відсутність патріотизму, професійних знань, перспективного мислення заради тимчасових і короткоплинних інтересів та швидкої наживи на експлуатації.
Ще стародавні демократичні греки говорили, що якщо хоча б одна людина перебуває в тюрмі, то в суспільстві твориться якийсь негаразд, і є загроза демократії, а тому необхідно змінювати (модернізувати) умови або створювати нові для усунення цих соціальних недоліків. Козацтво України славилося в світі найдемократичнішими виборами на «кругу» від старійшин, сотника, священика, полковника і навіть гетьмана (виняток наказний гетьман).
Це означало, що в центрі уваги перебувала людина, народ і їхнє самоврядування та управління суспільними процесами, і вони давали начало розвитку багатьом справам — від визначення правового статусу всіх суб’єктів суспільства та держави і, відповідно, господарства з його економікою благополуччя тощо. У прес-релізі, матеріалах «засідання» і творі «Команда розробників» не міститься діалогу з такими персоналіями структур суспільства. В 6-му розділі лише аналізується «розвиток людських ресурсів та ринку праці». І тільки там йдеться: «Стратегічне завдання покращення освітніх характеристик людських ресурсів». Це і є наслідок політики зайнятості в моделі прискореного економічного зростання (р.5, с.366-394).
Про науку ж, для людини і народу, жодного слова! Спрямування твору, очевидно, далеко відстає: 1) від ідеології Декларації про державний суверенітет України — преамбули, десяти розділів, заключної частини; 2) статей: 1-3, 5-8, 15-19, 21-24, 27-29, 32-34 та інших норм Конституції України! Це не тільки недолік твору, скільки неповага співорганізаторів до себе і всього сущого людини. Ще в античності учень Сократа — Платон — зробив висновок: «нічого сильнішого за знання немає», значить і науки, бо людині саме вона забезпечує якість освіти.
Наука — це і стратегія країни, яку треба достовірно пропагувати в планах та розвитку модернізації України і принципово ставити питання з проблем умов їх виконання. Це прямо стосується стану науки в Україні: 1) не забезпечення вимог Декларації і Конституції; 2) фактів занепаду її фінансування; 3) порушення законів про бюджет тощо. І це висвітлює «Голос України»: Б. Патон (22.01.2016), Л. Гриневич (10.11.2015), В. Тацій (29.12.2015) й інші.
§1. Актуальність форуму — це і правова основа плану
Науково-практична реалізація плану модернізації повинна відповідати основоположній правовій основі. Але такої схеми в творі немає, бо вона розкривала б суть волюнтаризму влади в партократично-олігархічній державі, запровадженим юридичним хаосом з грудня 1991 року з введенням владою президента зі способами корупційних схем і систем в державі, наприклад, створення безпосередньо під владою президента України так званої державної думи. Це здійснювалося замість забезпечення «гарантом конституції» реалізації і взаємодії принципу розподілу влади — законодавчої, виконавчої і судової з їх системами управління.
Щоправда, необхідно віддати належне тим, хто працював над змістом твору, бо на початку книги (стор. 14-17) є загальний зміст твору з переліком назв шести розділів плану модернізації України, а саме: 1. Поточний стан економіки та можливі (О. К. — якими ж є неможливі?) перспективи її розвитку (с.20-105); 2. Політика прискореного економічного зростання (с.108-169); 3. Перспективні види діяльності для прискореного економічного зростання (с.172-330); 4. Як перемогти в конкуренції за інвестиції та зовнішні (О. К. — а внутрішні?) ринки (с.334-363); 5. Політика зайнятості в моделі прискореного економічного зростання (с.366-394);
6. Розвиток людських ресурсів на ринку праці (с.398-419), але і тут, знову-таки, — немає ні авторських тем, ні їх назв у творі. Враження. Політики подають народу неповну інформацію з міфічними видавцями, залишаючись у тіні, як і основна їх економіка.
Організаційне помпезно запропоноване «начало епохи відродження» наштовхує на роздуми: 1) чому вкотре обходять людину і народ з їх мудрістю на власність?; 2) чи осмислюють справжні організатори ідеї форуму, що буде, коли зрозуміють громадяни, як і з ким «співорганізатори» Українського форуму бізнесу поділять чергову приватизацію?; 3) хто ж додумався внизу на розгорнутих сторінках кольоровою фарбою надрукувати: «Проект. Федерація роботодавців України»?; 4) Хто конкретно ініціатор задуму створити в Україні ідеологію федеративного роботодавства?; 5) ясно ж, що спочатку позбавили людей умов роботи, знищили з політичними лозунгами робочі місця, пограбували громадян, а тепер, за наявності їх мовчазних в самих собі і відкритих й масово публічних на Майданах протестів, включаючи і заходи приватизації без звіту про їх попередні етапи, — готують нові.
Тут справді, в священні дні величного пророка — Тараса Григоровича Шевченка, — вдумуєшся у його віщі вже віковічні слова правди: «...І день іде, і ніч іде. І голову схопивши в руки, дивуєшся, чому не йде апостол правди і науки». Наскільки ж пророчі слова — сучасні!
Думаймо разом, як професійно, з науковим потенціалом України, надати громадянам не насилля класово-партійної боротьби за владу, а силу наукових переконань для відповіді знаннями кожного в єдності власного народу і суспільства України! Тепер потрібна не гібридна підпільна «творчість» співорганізаторів форуму, зведених до таких само дій Федерації роботодавців України, які і зараз, і ніколи не дадуть пророку побачити ні авторів, ні адреси творців книги. Бо в них вона, і в цій тривожній сучасності, знову й знову починається не з основоположних правових засад ідеології народовладдя — Декларації про державний суверенітет України (1990) і її складових — Акта проголошення незалежності України (1991) та Конституції України (1996)!!! Ось де зрада лідерів політики — замінити основу нової Конституції — схвалений народом проект на 26 жовтня 1993 року. Виконавці-керівники тодішньої держави, які зобов’язані були неухильно виконати волю народу. Основні висновки:
А. Творці твору, захопившись схемами й графіками планової модернізації, не мали часу на обтяження себе правовою основою України — статусу і гідного становища: Людини, Народу і Суспільства, які є головними позитивними рушійними силами України в усі часи виборювання прав і свобод, національної незалежності, становлення й суверенітету України.
Б. Необхідності формування правової Держави — виконавчого органу волі Людини, Народу і Суспільства, які 4 березня 1990 року підбили підсумки діяльності правової мирної інтелектуальної боротьби за незалежність України — вільним демократичним обранням всього депутатського корпусу України без корупції, хабарів, протиставлення сили і дії влади судів.
В. Конституційного прийняття Декларації про державний суверенітет України — програмного документа демократичного розвитку про: права і свобод людини, створення вільного громадянського суспільства, сформування правової держави. Ці засади чітко й прозоро закріплені в Преамбулі та інших розділах Декларації. А в її заключній частині закріпили обов’язкову для виконання державою вимогу: «Декларація є основою для нової Конституції, законів України і визначає позиції Республіки при укладенні міжнародних угод» (див. стор.7). Але партії, за їх же висловом: «Владу не дають, а беруть!», особливо це знають партійні вожді і фюрери різного калібру, бо привикли до політичної влади, а не до правової культури. Тому і зрадили народ, антиконституційно й незаконно розпустивши Верховну Раду України ХІІ скликання в першій половині 1994 року, й нищать Декларацію.
Г. Усі проголошені конституційні реформи і політична боротьба й просто політтяганина й штучні чвари необхідно звести до одного знаменника — Конституцію 1996 року терміново привести у відповідність з положеннями Декларації та ідеологією народовладдя в Україні. Там, де можуть виникнути суттєві розбіжності в конституційній реалізації Декларації, то їх треба науково і практично обґрунтувати й винести на всенародне обговорення — референдум.
Д. Стосовно твору про «План модернізації України», з тих розділів і окремих тематичних розробок виділити, де необхідно — посилити реально існуючою повнотою змісту подій, що мають досить слушні напрацювання, вивести, як і економіку, з тіні (глибокого підпілля), а щодо змісту книги та її назви: «Від кризи до економічного зростання», то для повного охоплення подій про становлення незалежності України треба почати твір не з 1991 року (див. с.4), а з 16 липня 1990 року — фактів реального і юридичного проголошення незалежності України з прийняттям Декларації про державний суверенітет України, бо право створює народ як єдине джерело влади в суспільстві та державі. Твір, на нашу думку, варто озаглавити: «Плани модернізації України: 1990 — листопад 1991 року — етап народовладдя; грудень 1991-2015 рік від кризи до кризи; 2016 — умови економічного зростання». Такий підхід об’єктивно відповів би реальним подіям в Україні 1990-2015 років і статусу держави.
§2. Реальні пошуки виразників права для політики влади
Осмислення назви і змісту твору приводить до поступового осмислення й очевидності, що шевченківський пророк чи сучасні талановиті вчені не можуть знайти в таких заходах ні апостольської правди, ні науки в створеній (фактично з грудня 1991 року) ситуації, коли учасникам форуму, телеглядачам, слухачам і читачам не розкривають достовірної повноти правди навіть про сучасну історію, починаючи з ІІ половини 1989 року — зародження нового історичного етапу розвитку демократії в Україні: Народного Руху України; ідеології народовладдя, сформульованого в статтях альтернативного проекту Закону України про вибори органів народовладдя; вибори 04.03.1990 року; конституційно закріплених засад демократії та ідеології народовладдя в Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 року; проголошення Верховною Радою України та прийняття парламентом постанови: «Вважати день 16 липня Днем проголошення незалежності України і щорічно відзначати його як державне загальнонародне свято України». (м. Київ, 16 липня 1990 року. № 56-ХІІ; див. Відомості Верховної Ради УРСР (ВВР), 1990, № 31, ст. 430).
Ось чому такими й аналогічними форумами, у цей важкий для України і її громадян час, влада і громадянське суспільство зобов’язані забезпечувати правдиву інформацію кожній людині, особливо молоді, для формування їхньої правосвідомості з метою розуміння, що тільки народ України є єдиним джерелом влади в України. Це — аксіома, що закріплена в її історичних правових пам’ятках, Декларації і Конституції України! Але громадяни України, усупереч проявленій ними волі в історичних подіях і на референдумах, так і не почули про зраду партократії, вчиненої в 1994 і 1996 роках конституційним переворотом.
§3. 1994 рік — антиконституційний розпуск депутатів всіх рівнів;
1996 — таємне виключення Декларації з преамбули нової Конституції
Що ж готує нинішній політикум України в 2016 році? Очікувалося, що з цих сучасних історичних правових документів Український форум розпочне дійство, взявши Декларацію про державний суверенітет України (розділ VІ Економічна самостійність) і Конституцію України (статті 1, 3, 5, 8, 9,13-15 та норми інших). Вони стали б заголовними в планах модернізації економічного розвитку країни. Але у книзі немає жодного посилання на ці основоположні документи для забезпечення матеріальних і духовних благ громадян і народу України. Очевидно, найменший погляд в недалеку історію, коли влада олігархів позбавила людей їх банківських заощаджень в минулі роки і пограбувала їх тепер, створивши банкрутства банків у 2014-2015 роках, де знову постраждали люди. Це налякало можновладців так, що деякі з тих, хто виступав, гучно заявили: не треба торкатися будь-якої історії, а лише йти вперед. Ясно ж, із вже привласненими ними фінансами, що забезпечують їх бізнес.
Чи не стає тут очевидною активна участь державних чиновників на Українському форумі. Дивно, що «засідання» цього форуму вели не співорганізатори задуманого заходу, а Надзвичайний і Повноважний Посол України в Німеччині Олександр Чалий, який не мав би бути ведучим. Він і надав слово Ставнійчук Марині — багаторічному впливовому чиновнику з адміністрації Президента України, яка прямо заявила від імені Спілки юристів України, що вона і названа Спілка юристів вже готові взяти участь у створенні нової (?) Конституції України тощо.
Коментарі зайві, бо О. Чалий і М. Ставнійчук є юристами з досвідом й добре знають, що з 16 липня 1990 року по 28 червня 1996 року (без трьох тижнів шість довгих років) здійснювався тривалий конституційний процес. І що в Україні результатом цього політично штучно створеного юридичного хаосу відбулися зло(чинні) явища: а) з преамбули проекту нової Конституції України «зникло» посилання на Декларацію; б) це недопустимо, бо волею народу «Декларація є основою для нової Конституції, законів України і визначає позиції Республіки при укладенні міжнародних угод» (див. заключну частину Декларації, стор.7).
У сучасній ситуації пропагувати ідеї створення нової Конституції України — нонсенс (точний переклад з латинського й англійського — нісенітниця або безглуздість) в усіх аспектах, оскільки влада не бажала спочатку виконувати як прийняту 16 липня 1990 року Декларацію, а потім навмисне створювала тяганину з прийняттям нової Конституції України, яку теж не виконувала і не виконує. Зусилля громадян і народу треба спрямувати не на нову, а приведення Конституції 1996 року у відповідність з Декларацією з метою їх неухильного виконання, щоб народовладдя, нарешті, отримало розвиток в громадянському суспільстві і правовій державі, а не в штучному конституційному процесі цинічно підступної політики.
§4. Ідеологія народовладдя України — це історія розвитку демократії в європейському та світовому співтовариствах
Про це засвідчують незаперечні факти історії, бо Україна має вагомі вікові й тисячолітні величні здобутки: руське право; «Правду Руську»; Козацькі Універсали; Конституцію Пилипа Орлика; Права, за якими судиться малоросійський народ; Чотири Універсали Центральної Ради та Конституцію України 1918 року й інші історичні правові пам’ятки і літописи. Є незаперечним і соціальне значення норм Конституцій України доби народних Рад.
В їх системному ряду демократії гідне місце в міжнародному праві зайняли Декларація про державний суверенітет України, Акт проголошення незалежності і ті статті Конституції України, що схвалені під час всенародного обговорення: вони були оцінені і науково, і практично у розвитку демократії. Їх і треба ввести в систему відповідності з Декларацією!
Підстави такої оцінки і необхідності їх реалізації достовірно засвідчують реальні факти: а) проведеними науковими дослідженнями існування реальної історичної достовірності ідеології народовладдя; б) їх (1989) практичної реалізації в законодавстві про вибори органів народовладдя в Україні; в) виборів 04.03.1990 році демократичного депутатського корпусу України; г) проголошення і прийняття Декларації 16.07.1990 року; д) створення на основі Декларації головних засад і напрямів розвитку нової деклараційно-конституційної правової системи незалежної України. Науково і практично вона формувалась з другої половини 1989 року по жовтень 1993 року — затвердження Конституційною комісією України проекту нової Конституції України на основі Декларації про державний суверенітет України і прийнятої Верховною Радою України 19 червня 1991 року Концепції нової Конституції України.
Це об’єктивні реалії діючої єдиної об’єднавчої системи: Декларація — основа нової Конституції; Акт проголошення незалежності України, закріпив (абз. 4) конституційне положення: «Здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України». Названі документи відповідають історичним закономірностям формування національного законодавства на основі правових пам’яток і за основними принципами Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року ГА Організації Об’єднаних Націй.
Олександр КОЦЮБА, народний депутат України ХІІ (І) скликання, голова Комісії з питань законодавства і законності, член президії Верховної Ради України, заслужений юрист України.
