Про шляхи, яких немає

Ми не їхали, а маневрували між ямами в асфальті. На лихо, ще й дощ пішов. Асфальтові дірки залило водою, і без того важкий рух став ще складнішим. Машина раз по раз сповільнювала хід, намагаючись об’їхати небезпеку, але все одно втрапила в пастку.
— Тільки б міст не полетів, — сказала Наталя, вивертаючи кермо.
Наталя — волонтер, усі дороги Луганщини знає, як свої п’ять пальців, бо їй доводиться їздити ними щодня. Кращого експерта не знайти, тому в Наталиній оцінці можна не сумніватися: дорога, якою ми діставалися до Станиці Луганської, була однією з найгірших на території регіону.
— Із Сєверодонецька до Щастя ще можна доїхати, а від Греблі і до самої Станиці — суцільні ями, — коментує Наталя. — Минулої весни дорогу між Айдаром і Щастям полатали, але за рік її знову розбили вщент. Якість ремонту нікуди не годиться, крім того, асфальт псує військова техніка. Щоправда, нині вона майже не пересувається, а рік-півтора тому свою справу зробила. Наприклад, ділянку між Сєверодонецьком і селом Нова Астрахань було зовсім знищено, але торік тут провели ямковий ремонт. Убік Білокуракиного й Старобільська дороги теж розбиті, щоправда, не так, як тут.
Одне слово, без запаски дорогами Луганщини їздити не можна. Наталя, наприклад, і її друзі-волонтери постійно міняють стійки, підвіски. Двічі на місяць — обов’язково. Для того щоб поміняти стійку, потрібно заплатити щонайменше три тисячі гривень.
— Волонтери, які приїжджають із Західної України, шоковані нашими дорогами, — розповідає Наталя. — Знаєте, як вони їх називають? Дороги, яких немає. Заїхавши в нашу область, вони часто телефонують мені й повідомляють: ми поламалися, допоможи, будь ласка. І дивуються, як ми можемо їздити такими дорогами? Виявляється, можемо.

Бути чи не бути?

Ще нещодавно дорогою на Станицю Луганську за годину їзди можна було зустріти лише одну-дві машини. Здебільшого одна з них везла продукти чи хліб, а інша була військовою. Після того як у районному центрі відкрили піший пропускний пункт через лінію розмежування, яка проходить Сіверським Дінцем, із сєверодонецького й біловодського напрямків до Станиці стали курсувати пасажирські автобуси й легковий транспорт. 
Якщо раніше, до війни, із Щастя до Станиці можна було в середньому доїхати за 30 хвилин, то сьогодні через ями й вибоїни водії долають шлях за півтори години. 
З початку року тривають розмови про ремонт доріг і про те, що уряд виділяє на такі цілі солідні кошти, однак, проїхавши 60 км, ми не побачили й натяку на присутність ремонтних бригад.
Роз’яснення дав керівник Станично-Луганської райадміністрації Юрій Золкін:
— Дороги в районі обслуговує Станично-Луганське відділення обласного автодору, і кошти для утримання автомобільних шляхів надходять цій структурі. Впливати на їхню роботу ми може лише за допомогою керівника Луганської обласної ВЦА. Наші дві головні магістралі — зі Станиці на Біловодськ і зі Станиці на Щастя — це дві дороги життя, і обидві вони в катастрофічному стані. Їх терміново треба ремонтувати. Мінімальна потреба в коштах лише для цих двох доріг — понад 50 млн. грн. Кажуть, що гроші виділено, однак наш автодор ці кошти не бачив. Ідеться про капітальне будівництво доріг, а не ямковий ремонт. Латати вже нема чого, треба будувати заново.
Чи варто розраховувати на ресурси громад? Цього року майже всі сільські ради запланували упорядкувати свої дороги. Кошти на такі цілі більш-менш є, за винятком двох рад — Станично-Луганської і Валуйської. Як і торік, цьогоріч місцеві бюджети провалено у зв’язку з тим, що більшість платників податків припинили свою діяльність. У Валуйському, наприклад, зібраних коштів ледь вистачає на зарплату працівникам селищної ради. Щодо районного бюджету, то торік він втратив 11,5 млн. грн., бо через війну перестали працювати залізниця, підприємства, які займалися видобутком води, піску. Крім того, через воєнні дії з обороту вийшло 8 тис. га землі. До нинішньої весни сільгосппідприємства почали потроху повертати свою землю, якщо з’являлася така можливість. Одні ділянки вже розміновано, інші звільнено від воєнних дій. Проте 3 тис. га у Миколаївській сільраді досі перебувають на окупованій території й не обробляються. Ще 3 тис. га. у Передільській раді ніяк не знайдуть свого господаря. Свою діяльність через війну припинили десятки малих і середніх підприємців. Наповнювати скарбницю сьогодні нічим, тому грошей на ремонт доріг у Станично-Луганської селищної ради немає.

«Кільце життя»

Мережа автомобільних доріг загального користування в Луганській області налічує майже 3614 км. З них 836 км зруйновано в результаті бойових дій, крім того, постраждали понад 20 об’єктів дорожньої інфраструктури — шляхопроводи, пішохідні й автомобільні мости. За оцінками Державного агентства автомобільних доріг України, на відновлення дорожнього господарства Луганщини необхідно понад 
4 млрд. грн. В області склали першочерговий перелік доріг, які входять до так званого маршруту «Кільце життя». На думку керівника обласної ВЦА Георгія Туки, саме їх відновлення необхідне для забезпечення постійного сполучення між мирним населенням, блокпостами й зоною розмежування. В «Укравтодорі» переконують, що розуміють усю важливість і необхідність цього проекту, тому шукають кошти для його реалізації. Три місяці вже минуло. Немає ні грошей, ні ремонту. Лише обіцянки й наміри.

Луганська область.