Власними силами і за власні кошти селяни Лісової Лисіївки прокладають дорогу, яка утричі скоротить шлях до Вінниці. Працюють у вихідні, бо в будні мають інші справи. Шкода, на підтримку дорожників не доводиться сподіватися.

Там, де кінчається асфальт

З Лісової Лисіївки до Вінниці — 45 кілометрів. Добиратися треба через три райони — Калинівський, до якого належить село, Липовецький і Вінницький.

— Автобус їде понад годину, — каже пенсіонерка Ганна Пилявець. — Є такі місця, де яма на ямі. Та й зупинки забирають час. Можна добратися набагато швидше — польовою дорогою до Сосонки, а там уже до Вінниці рукою подати. Від нас до Сосонки не більш як п’ять кілометрів Але якщо дощ, полем не проїдеш. Від Сосонки до Вінниці — ще десять. От і рахуйте, наскільки коротший шлях. Щоб скоротити відстань і зекономити кошти (за проїзд в автобусі треба заплатити 16 гривень в один кінець), селяни взялися перетворити польовий шлях на дорогу з твердим покриттям.

— Ще з радянських часів з нашого села людей возили на роботу у Вінницю, — каже Віра Руда. — Працювали на будовах, руки потрібні були на заводах, фабриках. Так само і нині. Якщо хтось має роботу, то це робота у Вінниці. Тому ця дорога врятує село. Для нас це буде дорога життя. А для вінничан можливість приїхати на природу на відпочинок коротшим шляхом.

«Починаємо тут і зараз...»

Сільський голова Ігор Соць, йому громада вперше доручила цю посаду, вирішив ризикнути. Каже, розуміє, що взявся за непросте діло — з польового шляху зробити дорогу з твердим покриттям. Довжина — шість кілометрів: чотири на полях їхнього села і два — сусідньої Сосонки. Для такої роботи потрібні не десятки, а сотні тисяч гривень. Незважаючи на це, основу дороги на своїй території виклали майже на всій відстані. Як це вдалося зробити? Вирішувати довелося не тільки питання будівельних робіт. Сусіди з Сосонки не одразу погодилися на прокладення дороги. Навіть проїзд перекопали.

— Коли слухав людей, планував, що запишемо їхні пропозиції в план і шукатимемо можливості, як з часом їх реалізувати, — розповідає сільський голова. — Але активність земляків, як то кажуть, зашкалювала. Один з чоловіків сказав: «До роботи приступаємо тут і зараз. На завтра бабця сир відкладає. А ми починаємо згадувати, де хто бачив розвалені приміщення ферм, залишки бетонних споруд — все те, що треба на «подушку», тобто основу дорожнього покриття». За словами сільського голови, невдовзі один з місцевих повідомив, що у Вінниці, на насіннєвому заводі, розібрали виробниче приміщення. Будівля велика, цегли багато. Коли їхали на зустріч з керівництвом насіннєвого, думали про одне — як би випросити невелику ціну за цеглу. Розповіли, на що потрібен будівельний матеріал. Представники заводу уважно вислухали гостей і відповіли: «Забирайте безплатно!». Ще й допомогли завантажити. За роботу заводського екскаватора лисіївчани теж нічого не платили. Сільський депутат Іван Пилявець працює у місцевому піщаному кар’єрі водієм. Найчастіше возить пісок у Вінницю. На прохання сільського голови директор кар’єру Андрій Дзюба дозволив на зворотному шляху завантажувати автомобіль залишками цегли на насіннєвому заводі. Так само робив ще один сільський водій, який працює у кар’єрі.

— Я зробив майже 15 рейсів з цеглою, а може, й більше, — каже Іван Пилявець. — Машина бере 30 тонн. Загалом вивіз тонн п’ятсот. Думаю, що Василь перевіз не менше. Крім нас, ще були задіяні приватні перевізники. Їм платили із зібраних людьми грошей.

Дізналися лисіївчани, що залишилася цегла від розвалин Турбівського цукрозаводу. Але там безплатно не віддають. Сільський голова каже, що просять по 40 гривень за тонну. Один рейс коштуватиме 1200 гривень. Треба буде заплатити за роботу екскаватора. Для селян з Лісової Лисіївки це дорого. Шукатимуть інші варіанти.

Не тільки сусіди проти, а й свої ніжку підставляють

— Коли 30-тонки перевозили цеглу, то їхали коротшим шляхом, тобто через Сосонку, — продовжує Іван Пилявець. — Сусіди побачили, що від цього їхня дорога не стане кращою і оголосили нам бойкот — взяли й перекопали дорогу. Довелося їхати в об’їзд через Турбів. Хоча багатьом у Сосонці ця дорога теж потрібна. У наших селах проживає багато родичів, вони постійно навідуються одні до одних. Он гляньте, жінка їде кіньми, двоє дітей на возі. Вертається з Сосонки від мами. Якби це після дощу, то й на возі б не проїхала.

Два кілометри дороги проходять територією Сосонської сільради. Сподіватися на те, що їх прокладуть місцеві, сусідам з Лісової Лисіївки не доводиться. Самим розпочинати роботи на чужій території теж неправильно. Ігор Соць обговорював це питання з сільським головою Сосонки Миколою Демченком. До розмови залучили одного з депутатів районної ради. Узгодили деталі, а головне — чітко окреслили територію, по якій пройде дорога. Бо там уже стільки слідів від автомобілів! Як тільки лисіївчани знайдуть будівельний матеріал, продовжать його укладати уже у Сосонці.

— Через цю дорогу мене вже викликав слідчий у Вінницю, — каже водій Іван Пилявець. — Телефоном пояснив, що є скарга, нібито я привожу з Вінниці будівельне сміття, а це шкодить екології. Я кажу, що з такої цегли люди хліви будують. А те, що засипав ями, то нічого цим не порушив. Дайте асфальт, то зробимо за технологією. Платимо свої гроші, у вихідні заробляємо мозолі, та ще й звинувачують у цьому.

На дорогу у селі збирають від п’ятисот до тисячі гривень. Про це розповів активіст Василь Бертман. Для селян це чималі гроші. Першими здали ті, хто має власний транспорт. — Звернемося з листами до нашого депутата у парламенті Петра Юрчишина, до підприємців, можливо, хтось відгукнеться і допоможе завершити вже зроблене, — каже Ігор Соць. — Ще треба утрамбувати «подушку». Техніку для цього пообіцяв директор нашого кар’єру Андрій Дзюба. Маємо закупити відсів, щоб вистелити ним верхній шар... Найважливіше зараз не згасити ініціативу й ентузіазм людей. Раніше вони вже ремонтували дороги у складчину. Здавали гроші на відновлення сільських вулиць Гагаріна, Дорошенка, Щорса, Мічуріна...

Поки чоловіки гатили молотами, тягали тачки з цеглою, жінки наварили вареників, картоплі, взяли сала, консервацію і принесли обід. Дружні і працьовиті люди в цьому селі. Третю неділю поспіль стають до роботи.

Вінницька область.

Коментар 

Ігор Домішкан, заступник начальника Служби автомобільних доріг у Вінницькій області:

— Польові дороги не перебувають на балансі нашої служби. Ми не обслуговуємо їх. Хоча до нас звертаються з такими проханнями. З Лісової Лисіївки не було таких звернень. Маємо листи з Немирівського, Могилів-Подільського районів. Там теж просять допомогти прокласти коротші дороги, що ведуть полями до трас. Чинним законодавством не передбачено виділення коштів на такі дороги. Польові дороги перебувають на балансі або сільських рад, або землекористувачів. З їхніми власниками слід вирішувати питання.

 

 

Ось так дружно селяни працюють, а після роботи варениками смакують.

Фото автора.