Діяти до катастрофи, а не після неї

 

Неймовірно, але факт: у ХХ столітті людські істоти спричинили жахливі страждання мільйонам собі подібних. На жаль, про це доводиться говорити і сьогодні. Передовсім для того, щоб нагадати про ту небезпеку, яка загрожувала людству. Ще більших жахіть йому вдалося уникнути завдяки героїчному подвигу багатонаціонального радянського народу, який зазнав величезних втрат в ім’я порятунку людської цивілізації від фашистського варварства.

Як відомо, Гітлер планував у блискавичній війні розгромити Радянський Союз, загарбати його багатства і прокласти в такий спосіб собі шлях до світового панування. Своєму фотографу, котрий увічнював його на фоні Ейфелевої вежі в Парижі, він казав: «Знімай, потім знімеш мене у Букінгемському палаці, а там — і перед хмарочосами». Єдиною серйозною перепоною появі таких знімків став Радянський Союз...

А за спроби втілити ту маячню в життя настав час розплати. У Нюрнберзі судили не тільки два десятки кровожерливих злочинців. На лаві підсудних опинився фашизм, його ідеологія. Хтось із філософів сказав, що ідеї мають руки й ноги. Підсудні Нюрнберзького процесу зробили все для «унаочнення» гітлерівської «Майн кампф»...

Міжнародному трибуналу були надані неспростовні докази небаченої жорстокості, садизму, моральної деградації всієї фашистської системи. Незадовго до закінчення процесу головний обвинувач від СРСР Роман Руденко, особистим охоронцем якого мені довелося бути під час тієї історичної події, закликав: «Хай здійсниться над фашистськими катами Суд народів, суд справедливий і суворий!».

Суд здійснився. Кров мільйонів жертв, жорстокість і мракобісся фашизму залишаться його виною назавжди. Однак Нюрнберзький процес виніс вирок не тільки нацистським верховодам, а й усім силам, які й сьогодні прагнуть війни. Зрештою, у вироку наголошено: «Війна за своєю суттю — зло. Її наслідки не обмежені одними лише воюючими країнами, а зачіпають увесь світ. Тому розв’язання агресивної війни є не просто злочином міжнародного характеру — воно є найтяжчим міжнародним злочином».

Цей постулат не втратив актуальності й сьогодні. Надто за умов, коли саме Нюрнберзький процес на практиці реалізував принцип кримінальної відповідальності фізичних осіб, винних у скоєнні злочинів проти міжнародного права. З нього, власне, й започаткувалося міжнародне воєнне право, покликане захистити життя і гідність людської особистості, мир і безпеку народів. Та історична подія дала поживу для роздумів майбутнім державним діячам. Деякі з них належних висновків для себе, на жаль, не зробили...

Саме тому уроки Нюрнберга кличуть до пильності, застерігають від будь-яких проявів засуджених народами світу ідей расизму та мілітаризму. За такого високого рівня ядерної озброєності необхідні рішучіші кроки для попередження вибухонебезпечної для всього людства ситуації. Хоча б тому, що, за підрахунками вчених, у полум’ї світової війни із застосуванням тієї ж ядерної зброї людська цивілізація просто загине. Після термоядерної війни не залишиться ні жертв агресії, ні її ініціаторів. Нікому і нікого буде судити...

Ще вчора такі сумні пророкування здавалися нездійсненними. А сьогодні? Потурання тим, хто й зараз хоче вирішити геополітичні питання чи вдовольнити власні амбіції військовими методами, дуже нагадує ті сумні роки, коли Гітлер і Сталін ділили Європу, «забуваючи» про долі не лише окремих людей, а й цілих народів. Керівники держав, які недооцінюють такі загрози, певно, сповідують принцип: зубний біль — дрібниця, коли зуби болять у сусіда...

Поки що «зуби болять» у громадян України і наших найближчих сусідів (останні, до речі, зовсім недавно на собі пізнали «принади» холодної війни і не тільки). Адже ще ніхто не забув ні радянських танків на вулицях Будапешта і Праги, ні подій у Вільнюсі, ні «ризький ОМОН» і саперні лопатки на вулицях Баку та Тбілісі... 

Тепер «зелені чоловічки» окупували Крим, а російська армія продовжує грати м’язами на кордоні з материковою Україною. І якщо демократичні держави не об’єднають своїх зусиль у справі попередження подальшого розвитку цього конфлікту, то «зуби заболять» у всього людства.

Згадаймо події червня 1914 року, коли кілька пострілів у маленькому місті Сараєво за лічені тижні буквально підірвали увесь світ. Відтоді минуло 100 років. Невже ми нічого не навчилися й чекатимемо фатальних пострілів тепер уже на українській землі? Невже очікуватимемо часу, коли справді нікому і нікого буде судити?

 

 

Полтава.