Історія захоплення Криму Росією мало не в деталях повторює події в Чехословаччині, що передували початку другої світової війни.

Як готували окупацію

Коли президент РФ Володимир Путін повторює, що російські війська зайняли Крим для захисту його жителів від «фашистів і націоналістів», людям, які бодай трохи знають історію минулого століття, відразу спадає на думку приказка: «Голосніше за всіх «Тримай злодія!» кричить сам злодій». І то правда: дуже вже тактика чергового «примусу до миру» по-путінськи нагадує тактику фашистської Німеччини під час відторгнення від Чехословаччини Судетської області, що стало «спусковим гачком» для другої світової війни. Аналогій, від яких дрож проймає, просто безліч!

Як і Україна, створена після капітуляції Австро-Угорщини в першій світовій війні Чехословаччина була багатонаціональною державою. В ній проживало сім мільйонів чехів, три мільйони словаків, сімсот тисяч русинів. А німці в 3,6 мільйона людей були третьою за значимістю етнічною групою — майже як росіяни в Україні. І у Чехословаччини був власний «Крим» — Судетська область, що межує з Німеччиною, із 2,9 мільйона «фольксдойче». Обробка судетських німців на користь «старшого брата» також ішла ґрунтовно і планомірно: як і в Криму, під неї підводили «ідеологічну базу». 1934 року викладач гімнастики Конрад Генлейн створив там такий собі місцевий варіант «Русского единства», названий «Німецьким патріотичним фронтом». Цей фронт миттю зажадав автономії Судетів і федералізації Чехословаччини (нічого не нагадує?).

За кілька місяців до «мирної окупації» у маріонеткової шарашки Генлейна, перейменованої на той час у Німецьку партію Судетів, з’явилася і своя «самооборона» — Добровольчий корпус, який зробив понад триста вилазок з убивствами чеських військових, захопленням легкої стрілецької зброї та 25 кулеметів. Звісно, всі ці вилазки здійснювалися під чуйним керівництвом агентів СД і гестапо, які почувалися в Судетах, як удома. І з захопленням сприймалися розпропагованими за чотири роки «німецькомовними» громадянами, чиє суспільство чехословацька поліція не потурбувалася вчасно очистити від провокаторів та інших «федерастів». Усім так хотілося жити в сильній, єдиній, великій Німеччині!

А потім був виступ Гітлера на партійному з’їзді НСДАП у Нюрнберзі 12 вересня 1938 року, коли він звинуватив другого президента демократичної Чехословаччини Едварда Бенеша в організації катувань активістів профашистських організацій, закликавши захистити судетських німців від міфічних утисків. І покотився по головах кривавий коток війни. 

Слово дали — слово взяли

Судетську область Адольф Гітлер одержав після Мюнхенської конференції 29—30 вересня 1938 року, що відбулася за участю прем’єрів Англії, Франції, Італії. Причому всі ці держави виступили гарантами майбутньої цілісності Чехословаччини... в її уже усіченому варіанті. Тоді Гітлер привселюдно вимовив такі слова: «Після того, як судетсько-німецьке питання буде врегульовано, ми не матимемо жодних територіальних претензій до Європи... Нам чехи не потрібні». Однак тоді до повного захоплення Чехословаччини під приводом захисту цього разу «пригноблених словаків» (які отримали на той час найширшу автономію і свій уряд) залишалися лічені місяці!

А тепер повернемося до сучасності. 19 грудня 2013 року на прес-конференції у Москві президент РФ Володимир Путін відповідає на запитання кореспондента «Лос-Анджелес Таймс» щодо введення військ до українського Криму так: «Ми не збираємося махати шашкою і вводити війська, цього немає й бути не може». А вже 1 березня 2014 року все той же Володимир Путін направляє до Ради Федерації РФ запит на введення військ «у зв’язку з екстраординарною ситуацією, загрозою життям громадян Російської Федерації, наших співвітчизників, особового складу військового контингенту Збройних Сил РФ, для стабілізації суспільно-політичної ситуації у цій країні».

Як і Адольф Гітлер, Володимир Путін також є абсолютним хазяїном свого слова: захотів — дав, захотів — забрав. З огляду на це, будь-які домовленості в пропутінській верхівці Росії нині вилами по воді писані — нема сенсу вірити обіцянкам, які свідомо не виконуються. Вчора російські політики повторювали про намір обмежитися «наведенням порядку» в Криму, сьогодні їхні блокпости вже маячать у Генічеськом районі Херсонщини, а там і до Миколаєва, боронь, Боже, просунуться. Дійшли ж бо гітлерівські війська до Москви, то чому б путінським ореликам до Києва не добратися?

Набат із минулого

І ще одна аналогія з Чехословаччиною, що спочила в бозі. Як і Україні, найбільші держави світу гарантували їй безпеку, однак і їхні лідери, і Ліга націй благополучно «проковтнули» і захоплення Судетів, і наступну окупацію нещасної країни. Судячи з того, що країни-гаранти безпеки України вже прямо відмовили їй у військовій допомозі, й обмежуються точковими санкціями, нас від продовження агресії «старшого брата» реально відокремлюють не «паперові» гарантії, а лише вочевидь слабша українська армія.

Ухвалено рішення  доручити Міністерству оборони  провести  передислокацію  військових  частин, які розташовані в АРК. РНБО доручила також Кабінету Міністрів  провести евакуацію родин військових,  яким загрожує небезпека.

Тому для наших політиків і всього суспільства навіть не словесним застереженням, а набатом дзвонів, що рвуть серця, повинні звучати слова із рішення чехословацького уряду про капітуляцію перед фашистськими військами: «Ми залежали від допомоги наших друзів, але коли нам почали загрожувати силою, стало очевидно, що європейська криза набула занадто серйозного характеру. Тому наші друзі порадили нам купити свободу і мир шляхом жертв, оскільки самі вони нічим не могли нам допомогти. Президент республіки і наш уряд не могли зробити нічого іншого, бо ми опинилися на самоті».

Цитата

«Усі члени Організації Об’єднаних Націй вирішують свої міжнародні суперечки мирним шляхом, щоб не піддавати загрозі міжнародний мир і безпеку. Усі члени Організації Об’єднаних Націй утримуються у їхніх міжнародних відносинах від загрози силою або її застосування, як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави». 

 

Стаття 2 Статуту ООН.