Коли в червні 2014 року формувався «націоналістичний» добровольчий батальйон «Січ», до його лав разом із однодумцями з молодіжної організації «Сокіл» одразу записалася Алла Федорченко (на знімку). Цей підрозділ «влився» у структури МВС. Тож офіційно полтавка стала рядовим однойменного батальйону патрульної служби міліції особливого призначення.

Уже першого вересня, після тренувань на полігоні, з побратимами вирушила в зону АТО. Власне, на війну, яка тоді спалахнула з новою силою... Це неабияк здивувало лише тих, хто не знав дівчину раніше. Натомість багатьом було відомо, що вона — з когорти діяльних патріотів і націоналістів, яким не треба нагадувати про обов’язок захищати Батьківщину від окупантів і загарбників. Посвячених у цю «таємницю» через рік приголомшить інше — звістка про те, що міліціонера взводу №1 роти №2 батальйону «Січ» Аллу Федорченко звільнили з органів внутрішніх справ, по суті, з «вовчим білетом»... За що? Спробуємо розібратися.

Недівоче «відрядження» з автоматом у руках

Наголосимо: у складі «Січі» Алла їхала в зону АТО не на «жіночу» штабну роботу за десяток-другий кілометрів од передової, а фактично в самісіньке пекло протистояння з підступним ворогом. Туди, де тендітній дівчині зростом 163 сантиметри у бронежилеті та інших обладунках з автоматом у руках доводилось і на варту заступати, і бойові наступальні завдання виконувати, і населені пункти «зачищати», і під артилерійськими обстрілами «відпочивати»... 
Загалом безпосередньо в зоні бойових дій провела понад півроку! Зрештою, після того як улітку минулого року добровольчі батальйони почали виводити з «передка», частина воїнів-націоналістів поверталася туди вже у складі армійських підрозділів, щоб не «протирати штани» десь далеко від лінії зіткнення з ворогом.
Жінкам «пробитися» на позиції армійців, звісно, набагато складніше. Тож Алла Федорченко використала для цього власну... відпустку, яку одержала після року служби. Трохи відпочивши в рідному селі, вона вже як волонтер поїхала допомагати бійцям окремої зведеної штурмової роти 93-ї механізованої бригади.

Волонтер чи «терористка»?

Ця рота, в якій служили знайомі побратими, розташовувалася тоді в селі Водяне, тобто поблизу Донецького аеропорту. За її словами, перебувала там із 1 серпня по 6 вересня 2015 року. «За цей час моя відпустка закінчилась, але я повідомила про те, що займаюся волонтерською роботою на сході, заступника командира нашого батальйону, котрий схвалив мій вибір, — пригадує Алла.
У Київ вона приїхала на початку вересня. Заразом зайшла до Головного управління столичної міліції, якому підпорядковувалася «Січ», щоб дізнатися, чому бійцям місяцями не виплачують «бойових» коштів. Однак там поінформували тільки про те, що її взагалі звільняють із органів внутрішніх справ...
Через місяць поштою на домашню адресу в Полтаві надійшов витяг із наказу №576 від 3 вересня, підписаного тодішнім начальником ГУ МВС у Києві О. Терещуком. Викладені в ньому підстави для «дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з органів внутрішніх справ» буквально шокували. Адже йшлося про «вчинення дисциплінарного проступку, який виразився у відсутності на службі без поважних причин та активній участі в масових заворушеннях, що призвело до загибелі та поранення працівників правоохоронних органів». Читаючи таке, одразу уявляєш затримання потенційної «терористки» щонайменше з поясом шахіда чи гранатами-«лимонками»... То коли, де і за яких обставин її спіймали чи бодай побачили? У наказі про це — жодного слова. Як і у відповіді заступника начальника відділу управління кадрового забезпечення столичного главку П. Масовця на інформаційний запит власкора «Голосу України». Там лише процитовано той перший наказ від 3 вересня і водночас згадано інший — за №765 від 8 вересня, що містить посилання на «пп. «є» (за порушення дисципліни») п. 63 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ».

Водночас була на Донбасі та в... Києві

При цьому зрозуміло, що останнім часом в Україні «заворушень» із загибеллю та пораненнями правоохоронців, крім трагічних подій 31 серпня минулого року під Верховною Радою, не було. Чи перебувала вона 31 серпня на площі перед парламентом? І чи справді брала «активну участь» у кривавому дійстві?
«Не могла робити цього навіть теоретично, — стверджує Алла. — Хоча б тому, що 31 серпня взагалі не була в Києві. Бо в ті дні у Водяному та довколишніх населених пунктах Донеччини займалася волонтерською роботою. Зокрема, 30 серпня ми з бійцями возили пісок у Первомайську школу, на подвір’ї якої вибухнула міна, й мішками з ним затуляли одне з вікон. Наступного дня, 31 серпня, на попутній «швидкій» їздила у Красноармійськ, щоб купити там м’ячі для школярів. Це можуть підтвердити свідки тієї поїздки. А 1 вересня зранку ми з хлопцями прийшли у школу на урочисту лінійку з нагоди першого дзвоника». До речі, цю шкільну лінійку в Первомайську одразу показали у «першовересневому» сюжеті ТСН каналу «1+1». У кадрі добре видно, як Алла Федорченко разом з усіма співає Гімн України...
«Сам був «активним учасником» подій 31 вересня під Верховною Радою, — каже народний депутат України Юрій Бублик. — Оскільки Аллу знаю давно, то не міг би її не побачити і не поспілкуватися. Не бачив і не спілкувався тільки тому, що там її не було».
Щоб добитися скасування безпідставного наказу про своє звільнення та публічного спростування наведених у ньому тверджень про її причетність до загибелі й поранення правоохоронців, Алла Федорченко невдовзі звернулася до суду. При цьому до позовної заяви на підтвердження власної правоти додала довідки, підписані командиром і в. о. начальника штабу двох військових частин. Однак ні повідомлення про розгляд справи, ні будь-якого рішення від служителів Феміди до цього часу не отримала. Натомість у відповідь на її звернення з управління кадрового забезпечення ГУ МВС у м. Києві надійшов датований 5 листопада 2015 р. лист із повідомленням про відмову в поновленні на роботі.

Найбільша провина — «мобільна безмовність»

Водночас про «розгляд скарги Федорченко А. С.» народного депутата Юрія Бублика поінформував міністр внутрішніх справ Арсен Аваков. Згідно з відповіддю останнього, Аллу звільнили з міліції після службового розслідування, «в ході якого встановлено, що... міліціонер Федорченко А. С. разом із представниками ВО «Свобода» брала активну участь у масових заворушеннях» саме 31 серпня 2015 року під Верховною Радою. Отже, до підписання 3 вересня першого наказу про накладення «дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення» те «службове розслідування» встигли провести за 2 дні! Без передбаченого відомчою інструкцією обов’язкового надання можливості ймовірній «порушниці» щось пояснити чи бодай ознайомитися з висновком до його затвердження.
Певно, задля мотивації такого поспіху відповідь міністра містить згадку про те, нібито з 31 серпня по 3 вересня «під час телефонних дзвінків... з метою встановлення зв’язку з Федорченко А. С. оператор стільникового зв’язку повідомляв про відсутність зв’язку з абонентом». Така «мобільна безмовність» — фактично єдина конкретика при публічному визначенні провини підлеглої керівними правоохоронцями. Та чи обґрунтована вона? «Той, хто хоча б раз був поблизу Донецького аеропорту, добре знає, що мобільний зв’язок там, м’яко кажучи, ненадійний. Додзвонитися туди чи звідти справді важко. Та хіба моя в тім вина?»

Чи там шукають новітніх «ворогів народу»

— Ні в «старій» міліції, ні в «новій» поліції служити вже не хочу, — відповідає Алла. — Бо на власні очі пересвідчилася: там практично нічого не змінюється, особливо в кабінетах начальників. Цього не приховаєш за «показухою» з довгоногими красунями у формі перед телекамерами. 
Своє звільнення з безпідставними звинуваченнями у причетності до фактично злочинних дій Алла Федорченко випадковістю не вважає. Навпаки, на її переконання, йдеться про сплановану кампанію з дискредитації патріотичних і націоналістичних об’єднань та добровольчих батальйонів.
До речі, якщо дівчину справді вважають активною учасницею «масових заворушень» із загибеллю та пораненнями правоохоронців, то чому її до цього часу не допитали бодай як свідка?

За справедливість треба боротися

В останні дні минулого року Алла заходила у столичний, тепер уже поліцейський главк, щоб забрати трудову книжку. Саме тоді їй нарешті виплатили «бойові» кошти. Але ні про «заворушення», ні про реальні підстави для звільнення там ніхто з нею не говорив, матеріалів службового розслідування не показували. Тим паче, що батальйон «Січ» уже розформували, а, згідно з цитованою вище відповіддю П. Масовця на інформаційний запит власкора «Голосу України», «Головне управління Національної поліції у м. Києві... не є правонаступником Головного управління МВС України в місті Києві»...
Побратимам, які телефонували до неї з приводу такого само звільнення з міліції, вона теж радила звертатися до суду. Хоча сама вже не вірить у можливість домогтися відновлення справедливості сьогодні. «Та прийде час, і ми обов’язково до цього повернемося, — наголошує Алла. — З новим керівництвом поліції і новою ситуацією в країні. 

Полтава.

Фото автора.