«Остров Невезения», — саме так називають останнім часом півострів Крим. Усі останні роки, починаючи з 1991-го, людям, які мешкають на його території, майже завжди, за невеликим винятком, не щастило. Чому з 1991 року? Тому що 20 січня 24 роки тому, тоді ще в складі СРСР, відбувся перший у тій країні референдум про відновлення Кримської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки (КАРСР).
Саме цю дату можна вважати точкою відліку всіх бід, які впали на нову республіку і які призвели до нинішнього її становища.
Про те, навіщо був потрібен референдум про відновлення КАРСР, написано не лише розлогі статті, у тому числі й наукові, а й книги. Але, якщо говорити коротко, то тодішня партноменклатура, передбачаючи подальший розпад СРСР, занепокоїлася своїм самозбереженням, створивши на півострові справжній заповідник неляканих комуністів.
Формування неприродного утворення, яким є автономія, утворена за територіальною ознакою, відгукнулося великими проблемами через понад два десятки років.
Спочатку мало йтися про національну автономію, що передбачає збереження й розвиток мови і культури корінного народу/народів. Таким є, без сумніву, кримськотатарський народ, виселений із Кримської АРСР в 1944 році за злочинним наказом Сталіна, після чого в 1946 році було створено область, яка і ввійшла потім, через вісім років, до складу УРСР.
Треба розуміти, що тоді всі жили в межах єдиної країни і ніхто не надавав значення, живеш ти в Ялті чи, скажімо, у Мурманську. Не було ні кордонів, ні митниць, і ходила одна валюта — рубль.
Але все-таки місце проживання мало велике значення. Скажімо, для військових пенсіонерів, які, відслуживши у тому ж Мурманську чи у Владивостоці, обирали місцем проживання саме Крим. І їх була надзвичайно велика кількість.
Особливо гостро це проявилося саме в 1991—1992 роках, коли народ України заявив про свою незалежність і розпочав створення своєї держави. Військові пенсіонери й етнічні росіяни стали в Криму п’ятою колоною, яка розхитувала засади нової державності. Адже якщо пригадати, то прапор України було піднято над будинком Верховної Ради Криму тільки на п’ятому році незалежності нашої країни, а до цього там майорів лише кримський «триколор», який кольорами нагадує російський прапор.
Росія ніколи не полишала надії на від’єднання Криму від України, фінансуючи різноманітні політичні проекти й маргінальних політиків. Чи звертали на це увагу українські спецслужби? Напевно, так. Чи брали до уваги ці повідомлення керівники держави? Напевно, ні.
Автономія є тільки видимістю, політичним міражем і не більше того, адже, крім того, що є своя Верховна Рада чи Рада Міністрів, нічим ця адміністративна одиниця не відрізнялася від будь-якої іншої області. Збільшувалися тільки витрати на утримання апаратів парламенту й уряду, були Конституція, прапор, гімн і герб. На цьому зовнішні відмінності закінчувалися.
Нині Крим живе в нових реаліях, і це необхідно визнати. Мається на увазі не анексія й окупація, а ті реалії, в яких опинилися майже два мільйони громадян після 16 березня минулого року. Спробуємо проаналізувати, що змінилося за цей період, а минуло вже понад 10 місяців.
Паспорти, страховка, військові квитки
Перший момент — це російські документи, без яких нічого оформити й нікуди оформитися неможливо. Причому для Криму зроблено виняток — усе можна оформити безплатно.
Отже, перше, з чого почала діяти російська влада, це видача паспортів. За короткий термін їх було видано понад 1,5 мільйона. Причому робилося це поспіхом й багатьом довелося паспорти переробляти, тому що було неправильно зазначено прізвища, імена, по батькові й адреси.
Всупереч популярній думці про те, що паспорти видавали із пропискою в Магадані, це не більш ніж жарт, розповсюджений у соціальних мережах і підхоплений засобами масової інформації. Прописку вказано за місцем фактичного проживання. А от коди, які вказують на регіон, справді можуть вказувати і на Магадан, і на Чечню, і на Карачаєво-Черкесію, і на Ленінградську область. Наявні у цих регіонах бланки паспортів було терміново завезено до Криму, де й розпочали їх видачу.
Нині на черзі — обмін військових квитків на такі само, але російського зразка. Якщо не поміняв — штраф.
Людей можна зрозуміти. Влаштуватися на роботу без наявності російського паспорта й військового квитка неможливо. Обслуговуватися в поліклініці без наявності страхового поліса неможливо. Виходить, необхідно його одержати, а щоб одержати, необхідний російський паспорт. Те само з так званим СНІОР — страховим номером індивідуального особового рахунку. Це важливо для подальшого оформлення пенсії. Це така картка, на якій записано ваш особистий номер рахунку, куди відраховуються кошти до пенсійного фонду. Без нього також на роботу не візьмуть.
Скрізь черги, в яких проштовхнутися просто неможливо. Особливо у відділеннях Федеральної міграційної служби (ФМС), що займається видачею паспортів. Люди приходять сюди мало не щодня, записуючись у чергу лише для того, щоб перевірити, чи надійшли їх паспорти. Багато з них здавали документи ще в серпні-вересні, але паспортів досі немає. А якщо немає паспорта, то це може обернутися купою проблем, про які вже згадувалося.
Пенсії, зарплати, робота й безробіття
Кому добре жити в Росії — це пенсіонерам. Таку сентенцію я почув в одному з магазинів Сімферополя. Говорила жінка похилого віку, яка купувала продукти.
Справді добре, але тільки кримським пенсіонерам, які одержують російські пенсії. Виплати їм підвищили втричі. І тепер середній розмір пенсії становить 12—18 тисяч рублів, або майже 4—6 тисяч гривень. Звичайно, таку пенсію встановлено не для всіх, але все-таки для більшості пенсіонерів. Одержують вони її вчасно.
Але, піднявши розмір пенсій для кримчан, Росія врізала їх для інших своїх регіонів. І люди там уже починають нарікати й обурюватися з цього приводу.
Щодо роботи, то знайти її в Криму майже неможливо. Багато підприємств закриваються, багато вже закрилися. Понад 50 відсотків промислових підприємств не працюють. Не працюють з колишнім навантаженням порти, залізниця. Офіційно повідомлено, що зростання безробіття невелике, приблизно 1,3% до населення працездатного віку. Однак це за даними статистики, яка не відображає справжньої ситуації. А реальна ситуація така, що роботу знайти неможливо.
Достатньо сказати, що борги з зарплати лише на промислових підприємствах Криму становили наприкінці року понад 250 мільйонів рублів. Причому йдеться саме про промислові регіони, такі як Сімферополь, Керч, Армянськ. Поліпшити ситуацію, на думку кримської й кремлівської влади, допоможе початок функціонування на території «Кримського федерального округу» вільної економічної зони. Але досі жодної заявки на реєстрацію суб’єкта ВЕЗ не подало жодне кримське чи російське підприємство.
Кадри вирішують усе
І з цим складно не погодитися. Отож, у Криму кадри вирішують усе. І це кадри російські. Вони приїжджають не тільки з Москви, а й фактично зі всіх суб’єктів Російської Федерації від Магадана до Калінінграда.
Обіймають майже всі ключові посади — від представництв федеральних органів влади до республіканських і муніципальних. Гучна історія з чиновником з Курська, якого направили працювати в адміністрацію Євпаторії. Виявилося, що його просто відправили подалі від очей, оскільки в рідному Курську проти нього порушено дві кримінальні справи. І схожі випадки не поодинокі.
Як ми вже писали, добре почуваються у Криму й навіть в уряді і в парламенті республіки представники Партії регіонів, у тому числі і з так званої донецької фракції.
А колишнього «сірого кардинала» в урядах Джарти й Могильова — колишнього першого заступника голови «Радміну» АРК Павла Бурлакова — у Сімферополі зустрічають радо і навіть з квітами. Та й сам Анатолій Могильов частенько навідується в Крим.
Тому про гасло, яке виголошували нинішні кримські керівники, що Кримом керуватимуть місцеві, можна просто забути. Такого немає й ніколи не буде.
Ціни скачуть, люди плачуть
Темі цін на продукти в Криму потрібно приділити особливу увагу, бо вони зростають із космічною швидкістю й наздогнати їх просто неможливо. В одному із супермаркетів Сімферополя, приміром, ціна тільки на картоплю зросла удвічі за тиждень із 24 до 48 рублів за кілограм.
Це вже не кажучи про ціни на м’ясо, сало, ковбаси та решту товарів, які стали вже делікатесними продукти. Люди намагаються брати те, що дешевше й що їм по кишені.
Причому ціни варіюються залежно від того чи іншого регіону Криму. Так, ціна на вирізку яловичу в Сімферополі становить у середньому 324 рублі (понад 100 грн.), а в Ялті вже 373 рублі. Свинина в Сімферополі — 326, а в Ялті — 352 рублі. Ціни на ковбаси копчені й сирокопчені від 400 до 700 рублів за кілограм. Ціна яєць курячих — від 66 до 90 рублів за десяток, молоко коштує від 40 до 70 рублів за літр.
— Ціни у вас у Сімферополі перевищують навіть московські в декілька разів, — розповів кореспондентові «Голосу України» московський журналіст Едуард Журавльов. — Наприклад, огірки в Криму напередодні свят коштували по 300 рублів за кілограм, тоді як у Москві — 95—120. Печериці коштували 300, мандарини — 100—150 рублів. Ціни підвищуються на 20—30% майже щотижня. На тлі цього спостерігається істотне зниження продуктового асортименту. При цьому зарплати в приватному секторі в Криму після України показали мізерне зростання. Фактично в більшої частини приватних компаній вони просто переіндексувалися.
Про національне питання
Влада Криму застосовує у національному питанні спрощений варіант розвитку можливих подій — розділяй і володарюй. «Русское единство», а саме з нього вийшов і «глава уряду» Сергій Аксьонов, а також багато нинішніх його заступників і міністрів, було невеликою партією.
Маючи підтримку з Росії, вони діяли тільки через засоби масової інформації, щедро оплачуючи сюжети на телебаченні й газетні публікації. Партійні мітинги збирали не більше 100—200 чоловік. Навіть у розпал подій лютого-березня минулого року прихильники цієї партії збирали не більше тисячі-двох осіб.
Тому після приходу до влади в Криму представники «Русского единства» шукали союзників серед кримських татар як однієї із численних і організованих національних груп, які населяють півострів. І шукали їх спочатку в меджлісі кримськотатарського народу. Але ні Мустафа Джемілєв, ні Рефат Чубаров на угоду не пішли, тому їм було заборонено в’їзд до Криму строком на п’ять років.
Кримська влада почала пошук можливих союзників серед опонентів меджлісу, які також є, але не мають значної підтримки серед своїх співвітчизників.
Найближчим часом цими силами, які хоч і мають мінімальну підтримку серед кримських татар, але представлені в керівництві і парламенту, і уряду, буде скликано альтернативний національний з’їзд — курултай, під час якого буде сформовано альтернативний склад меджлісу. Потім буде заявлено, що кримські татари «радо» підтримали російський статус півострова. Решта... А решту, які не згодні із цим, найімовірніше, до Криму вже не пустять, давши можливість виїхати на материкову частину України. Йдеться, звичайно, про активістів кримськотатарського національного руху, які підтримують український статус Криму.
Або з ними станеться те, що сталося з понад десятком активістів, які зникали увечері чи серед білого дня, і про їх долю більше нічого не було не відомо.
Жодне із засідань Комітету із захисту прав кримських татар, яке очолює член меджлісу Ескендер Барієв, не минає без провокацій з боку людей «спортивної зовнішності». Учасників засідань обливають зеленкою, іноді просто приходять і влаштовують бійки. Остання трапилася 17 січня, коли в Сімферополі відбувалася чергова конференція комітету. Нападники діють нахабно й упевнено, не боячись нічого й нікого.
Щодо другої за величиною національної групи — українців, то про них не тільки не згадують, а й просто забули. Так стирається пам’ять про таку країну, як Україна, і про національну ідентифікацію. Ми вже писали, що в Криму закривають українські школи, класи з викладанням української мови, закрився факультет української мови і літератури у місцевому університеті. Немає свого друкованого видання. Це при тому, що місцева влада оголосила державними на території республіки три мови: російську, українську і кримськотатарську.
Треба визнати, що й раніше українцям у Криму приділяли недостатньо уваги. Роль у цьому знову-таки відіграла місцева влада, яка всіляко намагалася звести будь-які ініціативи нанівець.
Але й на рівні Києва не було чіткого розуміння ролі розвитку українства, української культури в Криму. Здавалося, навіщо для титульних націй особливі умови? Водночас неодноразово, починаючи, мабуть, з 1992 року, українські організації, що діють на півострові, зверталися до керівництва центральних органів влади з тим, що кримські українці перебувають на півострові на правах діаспори. Як і раніше, немає власної газети, немає можливості робити якісну телевізійну продукцію й так далі. Це вже не кажучи про те, що підручники в школах видавали один на трьох-чотирьох учнів.
Програна битва за Крим
Багато експертів, причому російських, уже почали говорити, підбиваючи підсумки минулого року, що Росія програла битву за Крим у стратегічному плані.
Йдеться, насамперед, про міжнародну ізоляцію й готовність демократичних країн іти до кінця в санкціях і подальшому тиску на Росію в кримському питанні.
Зв’язку з материковою частиною України і з Росією фактично немає. З одного боку припинено залізничне, автобусне, морське й авіаційне сполучення. З другого боку (з Росії) ходять кілька поромів, які не можуть забезпечити достатній обсяг перевезень. Подорожувати на літаках — задоволення дороге. Квиток з Москви до Сімферополя коштує в середньому від 8 до 17 тисяч рублів.
Не змогла вирішити ні російська, ні кримська влада питання стабільного водопостачання півострова. Йдеться про перекритий Північно-Кримський канал. Опади дещо поповнили кримські водойми й за такої ситуації втрати врожаю майбутнього року будуть ще значнішими, ніж торік.
Не відразу й не відомо, чи надовго, стабілізувалася ситуація з безперебійним електропостачанням Криму, де до Нового року світло вимикали по 16—18 годин на добу. Поки що триває видобуток природного газу на шельфі Чорного й Азовського морів, причому ведеться він незаконно «націоналізованим» підприємством «Чорноморнафтогаз» на бурових установках і на українському шельфі.
Експерт і журналіст із Москви Павло Михайловський, який нещодавно побував на півострові, також упевнений, що Росія програла нинішній етап боротьби за півострів, принаймні, кримчани стали замислюватися над процесами, які відбуваються.
— Я зрозумів одне, що люди в Криму на референдумі 16 березня голосували у переважній більшості аж ніяк не за Росію, а щоб уникнути подій, які відбувалися в Києві. Пригадайте картинку, яку передавали по всій країні: чорні хмари диму й убиті по обидва боки, — каже він.
Крім того, не відбулося жодних змін. На своїх місцях залишилася більша частина чиновників, які вміють пристосуватися до будь-якої влади. Свою роль відіграли зростання цін, транспортний колапс, проблеми з водою і цей список можна продовжити далі.
— Можна з великою ймовірності говорити про те, що серед кримчан зростає невдоволення нинішньою владою, яка не тільки не змогла, а й не схотіла розв’язувати проблеми людей, — каже московський журналіст.
З цим можна погоджуватися чи не погоджуватися, кому як подобається. Можна сказати лише одне, свідомість і розуміння кримчанами всіх подій почали змінюватися. Не треба всіх вважати зрадниками України й легко відрізати їх від материка, у тому числі й за допомогою транспортної блокади чи перекриття водної артерії, тим самим викликаючи озлоблення у людей. Так буде лише гірше. Адже це найпростіший шлях: перекрити воду, електроенергію та залізницю. Потрібен шлях більш продуктивний і конструктивний, шлях переговорів і підтримки тих людей у Криму, для яких слова «Слава Україні!» не порожній звук, а велика частина їхньої душі й світогляду.
Сімферополь.
Фотоетюди автора.
