Як жених продав наречену
Віолета зростала в родині не дуже заможній. Змалку знала ціну гірко заробленій матір’ю копійці. Дівчина добре вчилася в школі, старалася здобути знання, щоб потім краще влаштуватися в житті. Однак після того, як отримала атестат, не змогла все ж вступити до вишу — не пройшла за конкурсом. Тож знайшла собі роботу — працювала барменом в одному із ресторанів обласного центру. Там і познайомилася з хлопцем, який почав до неї залицятися. Мар’ян і Віолета зустрічалися майже рік. Ішлося до весілля. Уже й заяву до РАГСу подали.
Одного разу Мар’ян запропонував нареченій:
— Для весілля треба стільки грошей! Може, поїдемо за кордон і заробимо там трохи? Є така можливість.
Віолета погодилася. Невдовзі вони вирушили до сусідньої країни на заробітки. Зупинилися в знайомого. Наречений турботливо зауважив:
— Люба, ти стомилася в дорозі, відпочинь, а я піду щось нам на вечерю куплю...
Пішов — і зник. Замість нього з’явився незнайомий чоловік, якому, виявляється, Мар’ян продав свою наречену за долари. Новий «власник» дівчини не зважав на її сльози, прохання і протести. Разом іще з десятьма такими ж дівчатами-бранками завіз її у бордель на кордоні з Німеччиною. Дівчата перебували, по суті, у своєрідній в’язниці, обнесеній колючим дротом під електричним струмом. Бранки виконували забаганки клієнтів. Один із них закохався у Віолету, хотів її викупити у власника «закладу», але йому цього не дозволили. Тоді чоловік звернувся до поліції. Дівчат визволили із полону. Віолета повернулася додому. Пройшла курс реабілітації, але її душа після пережитих зради і жахіть рабства ще довго тремтіла. Дівчина тепер не вірила нікому, а чоловікам особливо. Вилікував її зранене серце той же, хто визволив з рабства. Чоловік два роки приїжджав до Житомира з-за кордону й таки забрав Віолету з собою, одружившись на ній. Дівчина їхала зі своїм уже справжнім судженим, усе ще не вірячи у те, що доля усміхнулася їй після чорної смуги в житті. Добре, що все завершилося щасливо. Як у казці. Сучасній і... страшній.
«Відпочинеш на морі»...
У сучасне рабство може продати й найближча подруга. Про це свідчить історія іншої секс-невільниці. Інга, мешканка одного з міст, якось зустрілася з подругою, котра приїхала у коротку відпустку з південної країни. Подруга розхвалювала своє життя там, розповідала, як добре влаштувалася. І запросила Інгу в гості.
— Побудеш тиждень, поживеш у мене, відпочинеш на морі...
Дівчина довго й не вагалася: давня подруга запрошує. Як не поїхати?
Батьки Інги позичили в родичів гроші їй на дорогу — 400 доларів та й відпустили доньку за кордон.
Приїхали в столичне місто чужої країни. Замість відпочинку на морі подруга запропонувала Інзі... попрацювати в барі офіціанткою: «Грошей заробиш на сувеніри батькам і родичам...»Та замість «праці в барі» дівчину продали в бордель... У притон через деякий час навідалася з облавою місцева поліція — і наша землячка та ще кілька дівчат-українок з допомогою Міжнародної організації з міграції повернулися, нарешті, на батьківщину...
Подружку Інги згодом затримали й порушили проти неї кримінальну справу.
«Потрібні одинокі матері з дітьми...»
Вербування в рабство нині маскується дуже часто під наймання на роботу, з дуже заманливими пропозиціями. У двох районах області злочинці вербували... одиноких матерів із дітьми. Запевняли, що ті знайдуть за кордоном хорошу роботу в якомусь благодійному фонді. Коли ж завербовані прибули на місце, їх змусили разом із дітьми... жебракувати. Одне з малят старцювало з матір’ю, а друге було заручником (щоб жінка не втекла). Коли матері спробували протестувати, їх і дітей жорстоко били, а то й забирали малюків від матері. З цієї кабали наші землячки змогли вирватися лише через три роки... Вербувальника, який торгував людьми, спіймали і його справа нині розглядається в суді.
Уторговують за людей 30 мільярдів
Злочинний бізнес — торгівля людьми, на жаль, нині процвітає. Мільйони громадян України вирушають за кордон у пошуках заробітку. І нерідко потрапляють у вміло розставлені тенета вербувальників «білих рабів». Це явище постійно урізноманітнюється. П’ятнадцять років тому жертвами торгівлі людьми були дівчата 18—27 років, пізніше вікові межі розширилися, як і методи незаконного вербування. У тенета рабства потрапляють уже й чоловіки, діти, інваліди. Торік 322 випадки продажу людей виявили українські правоохоронці. А за останні 18 років від рабства постраждали 100 тисяч громадян України. Злочинці отримують до 30 мільярдів доларів прибутку за торгівлю людьми у світі кожного року!
— Нині злочинні вербувальники переважно заманюють у рабство мешканців обласних центрів, — повідомила виконавчий директор громадської організації «Жіночий інформаційно-консультативний центр» Марія Климчук. Ця організація здійснює на Житомирщині заходи у сфері протидії торгівлі людьми й за 15 років надала допомогу понад 230 постраждалим особам — за фінансової підтримки Міжнародної організації з міграції.
Марія Климчук зазначає, що тепер дуже вразливою категорією, новою групою ризику, є переселенці з Донбасу, Криму, які через воєнну загрозу змушені виїхати зі своїх рідних місць, шукати деінде житло і роботу. На них уже полюють торгівці людьми...
Допомогти їм та іншим особам не потрапити до пасток, які призведуть до рабства, на думку Марії Климчук, можуть роз’яснення в місцевих ЗМІ, розповіді в телепередачах, на газетних сторінках про злочинні методи вербування, про те, куди можна звернутися у випадку, якщо потрапиш у складну ситуацію.
У центрі повідомили: нині діє проект «Поширення національного механізму взаємодії суб’єктів, які здійснюють заходи у сфері протидії торгівлі людьми». Його впроваджують Координатор проектів ОБСЄ в Україні та Міністерство соціальної політики — за фінансової підтримки уряду Канади. Постраждалим особам надається реінтеграційна допомога, відповідний статус, а за місцем проживання — медична, психологічна, освітня підтримка. Статус постраждалих від торгівлі людьми в Україні отримали понад вісімдесят осіб, а в Житомирській області — четверо.
«Вони знали, чого туди їдуть!» — сердито й презирливо іноді дехто відгукується про жертв добровільного рабства. Ні, вони цього не знали. Думали, що їдуть у рай, а виявилося — у пекло.
Житомирська область.
Колаж Ярослава КАВУНА.
