Газета «Голос України» виступила інформаційним спонсором унікального концертного туру справжнього ГОЛОСУ УКРАЇНИ народного артиста України Фемія Мустафаєва «Тарас Шевченко. Солоспіви». В березневі Шевченківські дні Фемій Мустафаєв (у верхньому ряду другий праворуч) разом із заслуженим діячем мистецтв України Анжелою Ярмолюк показав потужну патріотичну програму в містах Донецької та Луганської областей. Такий масштабний тур на сході відбувся вперше.
— Нині найбільше Ваших концертів проходить на сході України. Чому?
— На схід з концертами на підтримку наших хлопців і тамтешнього населення я почав їздити разом з Анжелою Ярмолюк ще з квітня 2014 року. Це вже понад сто концертів у зоні АТО. Не рахував точно, бо плануєш стільки-то концертів, а вже на місці тебе просять виступити в госпіталі, заїхати на блокпости чи провідати хлопців у палатках серед поля... І відмовляти не маєш морального права. Для людей сьогодні там важлива сама твоя присутність поряд з ними. Це ніби свідчення того, що вони не кинуті напризволяще. Тому ми виступаємо благодійно, веземо українську літературу, музичні диски. А воїнам — від кави-цигарок до тепловізорів і оптичних прицілів. Але головне — це українська пісня. Небагато митців їздить туди. Зрозуміло, що це неприбутково. Але чому молоді артисти їдуть з волонтерами на Донбас, а народні артисти роблять вигляд, що їх це не стосується?! Знаю лиш поодинокі випадки. Хоча в Києві вони на всіх патріотичних концертах постійно. Прикро, що з 39 проектів, які розглядало Мінкультури на перший квартал цього року, тільки наш проект «Тарас Шевченко. Солоспіви» був повністю спрямований на пропаганду нашої культури на сході України. Говоримо ми всі красиво. А робити реальні справи — то нехай хтось інший, чи як? Для себе я давно все вирішив і роблю все для того, щоб підтримати людей на сході. Добре, що маю команду однодумців, з якими проводимо концерти. Передусім це Анжела Ярмолюк, яка пише потужні патріотичні пісні, благодійний фонд «Зігрій своє серце», який заснували Тетяна і Вадим Момоти, Товариство «Знання України» в особі керівника Василя Кушерця, Тетяна Юдіна, Юрій Васильківський. Ці люди — справжні патріоти. Ми з ними працюємо, щоб не розламувалася країна, щоб не ділили нікого на своїх і чужих.
— Чи так само думають усі люди на сході?
— Не всі. Бо «русский мир» про них гарно дбав і мізки запорошив дуже добре. Але де були ми, люди культури? Чому дозволяли таке насадження чужої культури? Найлегше кричати: «А де робота Мінкультури», «Чому не працюють управління культури» тощо. А можна робити, як я: пропоную українські проекти-концерти й працюю безплатно, але оргпідтримку мені надають і міністерство, і відділи культури. Звісно, погано, що митець не отримує за свою роботу відповідну оплату. Але ж і наші волонтери не отримують гроші, а ще й свої витрачають на допомогу армії. Так, сьогодні я — співак-волонтер і пишаюся цим. Я професор, викладаю в університеті ім. Грінченка. Майже на кожні вихідні їду в східні регіони. Жодного разу не відмовився від участі в благодійних заходах. Не все в житті вирішують гроші. Хочу, щоб мої діти і внуки жили в цивілізованій європейській країні. Але так само щиро хочу, щоб діти зі сходу жили в такій само Україні і були щасливими на цій землі. І на сході цього хочуть. Ось один приклад. Минулого року я з власної ініціативи влаштував концерт до Дня Конституції в Маріуполі. Червень, літо, велика сцена на площі міста. У мене виключно українська патріотична програма. Було багато молоді, яка на початку концерту кричала «давай мурку», і ця само молодь наприкінці концерту, коли я заспівав Гімн України, співала його разом зі мною, нехай і не знаючи усі слова, але щиро поклавши руку на серце. Або в селі на Донеччині до тебе підходять літні люди і кажуть: «Дякуємо вам, кримському татаринові, за українську пісню на Донбасі». А ще кажуть, що я перший народний артист України, який приїхав до них виступити і дуже просять передати «тим, в Києві», що на Донбасі теж є люди, які люблять Україну, просять, щоб частіше до них приїжджав, дивуються, чому не бачать мене на українських телеканалах. У концертній програмі у мене зазвичай все: і українські народні, і популярні пісні, і кримськотатарські, і твори на слова Шевченка, і навіть арії із опер і оперет. Люди сприймають це напрочуд сердечно.
— З якою програмою Ви виступали на сході цього разу?
— Мінкультури підтримало мій проект «Тарас Шевченко. Солоспіви» у 9 містах на сході України, який я реалізував у березні 2016 року в Донецькій та Луганській областях. Ця програма побудована на моєму власному проекті за творчістю Тараса Шевченка. До речі, за цю роботу мене тричі висували на Шевченківську премію, але щоразу члени комітету знаходили більш гідних кандидатів. Для проекту «Тарас Шевченко. Солоспіви» я записав понад 40 творів на слова Кобзаря у супроводі Національного академічного оркестру народних інструментів України та у фортепіанному супроводі. Це твори, які не виконувались в оркестровому супроводі або й взагалі не звучали. Це мій внесок в українську культуру, який я зробив сам, без допомоги держави. Іноді думаєш, що комусь дуже вигідно, щоб отакі доробки, як мій, за творчістю Кобзаря, не втілювалися у життя, щоб українська культура не збагачувалася гідними здобутками. Річ не в тім, що ось Мустафаєву не дали премію. Гірко, що членам комітету не важлива українська культура. Особливо її патріотична складова. Адже 2015 року мене висували на здобуття премії за мистецький патріотичний проект «Україні», за концерти в зоні АТО, за пропагування української культури на сході країни. І це все я робив у вільний від роботи час. А премії дають тим, хто в Києві просто якісно працює на своєму робочому місці. Боюся, що, дивлячись на мене, не багатьом захочеться робити такі українські проекти і якщо так буде і надалі — просто не буде людей, які захочуть щось зробити для української культури. Тим часом я пропагую Шевченкове слово по всій Україні та за кордоном. І мені надзвичайно приємно, що я все-таки підняв Шевченківську хвилю серед митців. І сьогодні, у 2016 році, ми бачимо не тільки концертний тур Фемія Мустафаєва «Тарас Шевченко. Солоспіви» на сході України. Є концертний тур сестер Тельнюк, є концерт-присвята Шевченку у Кирила Стеценка тощо. І я їм сердечно дякую за те, що вони, як і я, співають Шевченка, несуть його слово людям. Напевно, мені таки треба було багато років працювати над творчістю Кобзаря, відшукувати найкращі вокальні твори по архівах, переосмислювати музику наших композиторів-класиків, щоб нарешті 2013 року мій Шевченківський проект побачив світ. Творчість Тараса Григоровича не можна сприйняти легко, одразу, з першого прочитання. Він щоразу відкривається для мене знову і знову. Дедалі більше філософії у кожному рядку, дедалі більше провидіння і послання нам, українцям.
— Ви любите твори класиків чи й сучасних авторів також?
Це не можна порівнювати, бо кожен автор у чомусь унікальний. Для мене насолода знаходити цікаві архівні нотні записи композиторів. А можна почути поезію на передовій від солдата і ти розумієш, що це має бути пісня. І йдеш до композитора, який знаходить саме ту мелодію, яка лягає на твої емоції. Я вже давно співпрацюю з прекрасним композитором Анжелою Ярмолюк. Вона тонко відчуває поезію. У нас вийшло багато лірико-патріотичних пісень, які сьогодні звучать на радіо і в телеефірах. Анжела бере участь у концертних поїздках в зону АТО, виступає разом зі мною перед пораненими в госпіталях. Це нелегко, не кожен чоловік витримує такі поїздки. А вона ще при цьому пише прекрасні пісні. Хлопці їх люблять, після концерту просять переписати слова...
— Яким Ви повернулися додому після цього концертного туру?
Після таких поїздок повертаєшся в роздумах. Є багато питань і до організації роботи управлінь культури на місцях, і до ефективності їх роботи. Є справжні патріоти, а є й ті, що нічого не хочуть робити. Але всюди були переповнені зали, щире спілкування після концерту. Для мене найвищим показником ефективності цього туру стало прохання від голови Мар’їнської райдержадміністрації Донецької області розширити наш концертний тур і заїхати до них із Шевченківською програмою. Для них це дуже важливо. Адже навіть сам факт приїзду до них народного артиста з Києва є свідченням того, що Україна про них не забула, що в них потроху все налагоджується, якщо вже зі столиці приїздять артисти. Ми не повинні бути осторонь. Я гордий тим, що співоче Шевченкове слово лунало на сході України. Це вперше такий масштабний проект презентовано саме для тамтешнього населення.
— Що у подальших планах?
— Сьогодні треба старатися, щоб країна почала жити нормально. Я ніколи нічого не чекав від «сильних світу цього». Міняються президенти, міністри — а я виходжу на сцену і дарую людям свій голос, емоції, усе, чим живе, болить і радіє моя душа. Дякую тим, хто приходить на мої концерти не тільки у концертних залах. Дякую воїнам, які слухають мене на передовій. Я цим живу, бо я співак. Цей рік у мене буде дуже насиченим. Готую великий концертний тур для переселенців з Криму: кримських татар, українців, росіян. Буде нова програма, багато нових пісень. Запрошую Ваше видання знову долучитись до інформаційної підтримки туру, щоб про такі проекти знали якомога більше людей. І, звичайно ж, запрошую на свої сольні концерти. Слідкуйте за афішами у своєму місті. До зустрічі!
Фото з архіву Фемія Мустафаєва.
