А я писав би краще,
про кохання,
Про квіти, зорі, про земну
красу,
Про те, як кожен ранок
без вагання,
Топчу ногами босими
росу.
Про спів пташок і запах трав
на луках,
Про шепіт вітру серед
верховіть,
І про мелодику, в ранкових
чистих звуках
Ту, від котрої можна
захмеліть,
Про райдугу писав би
і світанки,
Про все, що тільки землю
прикраша,
Та тільки... топчуть мою
землю танки...
Від того, мабуть, так болить
душа...
