Останнім часом одеські служителі Феміди на слуху в українського суспільства. Одна лише справа судді Малиновського райсуду Олексія Бурана чого варта! Але обізнані люди кажуть: в Одесі є ще багато «товаришів» у чорних мантіях, які здатні такі дива вкладати в рішення, які вони виносять, що від них просто острах бере.

Багато хто в Одесі вважає, що серед таких «чудотворців» — суддя Апеляційного суду Одеської області Анатолій Заїкін. Підтвердження цієї думки — підписані цим суддею рішення «іменем України» уже ставали об’єктом розгляду Вищої кваліфікаційної колегії суддів України.
А от ще один із прикладів суддівської дивотворчості. Його автори — колегія суддів у складі Анатолія Заїкіна, Любові Гірняк і Марії Процик.
Із судовим «дивом» зіткнулося ТОВ «Оздоровчий комплекс «Вікторія». Відповідно до рішення Київського районного суду м. Одеси від 23 лютого 2007 року, яке набуло законної сили 6 березня того самого року, вищезгадане підприємство стало власником низки об’єктів нерухомості, розташованих за адресою Одеса, Гагарінське плато, 5. Це саме серце курортної Аркадії.
Серед інших об’єктів нерухомості була будівля бойлерної з наступними технічними характеристиками: об’єкт складається з одного поверху, загальна його площа — 98,5 кв. м. Своє право власності ТОВ «Оздоровчий комплекс «Вікторія» зареєструвало відповідно до закону. Комунальне підприємство «Одеське міське бюро технічної інвентаризації й реєстрації об’єктів нерухомості» (КП «БТІ») оформило всі необхідні документи, зокрема, технічні паспорти на об’єкти нерухомості, включно з техпаспортом і випискою (витягом) про реєстрацію права власності на будівлю бойлерної.
Через певний час ТОВ «Оздоровчий комплекс «Вікторія» продає будівлю бойлерної ТОВ «Камертон». КП «БТІ» знову готує на цей об’єкт нерухомості техпаспорт, тільки вже для нового власника. ТОВ «Камертон» реєструє й оформляє своє право власності на будівлю бойлерної.
Нічого поганого нібито на перший погляд немає — звичайна рутинна процедура переходу об’єкта нерухомості від одного власника до іншого.
А 31 липня 2014 року виконком Одеської міськради ухвалює рішення №168 «Про реєстрацію об’єктів комунальної власності м. Одеси». Серед іншої нерухомості, яку міська влада вважала своєю, на яку необхідно було ще зареєструвати право комунальної власності, опинилося двоповерхове нежитлове приміщення з підвалом загальною площею 191 кв. м за адресою Одеса, Гагарінське плато, 5/1А. Виконувати рішення міськрада доручила департаменту комунальної власності.
ТОВ «Оздоровчий комплекс «Вікторія» на ці маневри міської влади за логікою можна було не звертати уваги. Адреси об’єктів схожі, але різні. У бойлерної — Одеса, Гагарінське плато, 5, а в рішенні виконкому — Одеса, Гагарінське плато, 5/1А. Перший об’єкт одноповерховий, другий — має два поверхи й підвал. У бойлерної площа 98,5 кв. м, а в комунального об’єкта — 191 кв. м.
І ще один нюанс. Перш ніж державний реєстратор Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції зареєстрував і оформив право власності на об’єкт за адресою Одеса, Гагарінське плато, 5/1А за територіальною громадою, департамент комунальної власності здав цю нерухомість в оренду Одеському приватному навчально-виховному комплексу «Загальноосвітня школа І ступеня з поглибленим вивченням іноземних мов — дошкільний навчальний заклад «Мрія».
І саме тут почалися «дива», творцем яких став суддя Заїкін. Приватна школа «Мрія» звертається до Апеляційного суду зі скаргою на рішення Київського районного суду 2007 року. Навчальний заклад повідомляє, що, виявляється, вищезгадані об’єкти нерухомості, які мають різні адреси й будівельно-технічні характеристики, це... одне й те саме приміщення. Фантастика! Але це ще не все. Приватна школа «Мрія» вважає, що Київський районний суд, виносячи рішення у лютому 2007 року, порушив права цього навчального закладу щодо об’єкта нерухомості, переданого йому в оренду. Права, які виникли у «Мрії», нагадаємо, 26 вересня 2014 року.
Що мав зробити, як свідчить юридична практика, у такій ситуації чесний суддя? Насамперед відмовити заявникові у прийнятті його апеляційної скарги й повернути її. З огляду на те, що приватна школа не була учасником процесу восьмирічної давнини. А по-друге, щоб особа, яка не брала участі в розгляді справи, одержала право на апеляційне оскарження, необхідно, щоб суд вирішив питання про права цієї особи (частина 1 статті 292 ЦПК України). А тут судове рішення ухвалено 23 лютого 2007 року, а права щодо іншого об’єкта нерухомості в приватної школи виникли 26 вересня 2014 року. При цьому, варто зазначити, що обґрунтуванням здійснення цих процесуальних дій суддею є пункт 8 постанови пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» №12 від 24.10.2008 року, яким встановлено, що «при поданні апеляційної скарги особою, яка не має передбаченого статтею 292 ЦПК права на апеляційне оскарження, у тому числі особою, яка не брала участі в справі, про права і обов’язки якої суд першої інстанції питання не вирішував, суддя-доповідач відповідно до цієї норми й частини третьої статті 297 ЦПК постановляє ухвалу про відмову в прийнятті апеляційної скарги».
Іноді, щоправда, трапляється, що судді не розібралися й прийняли таку апеляційну скаргу до розгляду. Пленум Верховного Суду України в пункті 8 своєї постанови «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» №12 від 24.10.2008 року роз’ясняє, що потрібно робити у такому разі. Помилково прийняли скаргу до розгляду? Тоді потрібно постановляти ухвалу про закриття апеляційного провадження.
Однак ні сам суддя Заїкін як доповідач і головуючий, ні Гірняк і Процик, які йому допомагали, не зробили ні першого, ні другого. У прийнятті апеляційної скарги приватному навчальному закладу не відмовили й не повернули її, розпочате апеляційне провадження не закрили.
Бачачи, що фокус удався, дорогою, пройденою приватною школою «Мрія», пішли департамент комунальної власності й сама міськрада. Вони теж не були учасниками процесу 2007 року, бойлерна не вважалася власністю міста, тому що до «Оздоровчого комплексу «Вікторія» вона належала іншому підприємству. Проте департамент і міськрада вимагають скасувати рішення Київського районного суду в частині визнання за ТОВ «Оздоровчий комплекс «Вікторія» права власності на низку об’єктів нерухомості, розташованих за адресою Одеса, Гагарінське плато, 5, включно з будівлею бойлерної.
Що мав робити суддя? Напевно, дотримуватися букви закону. Так, відповідно до абзацу 3 частини 3 статті 297 ЦПК України «...незалежно від поважності причини пропуску строку апеляційного оскарження апеляційний суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга прокурора, органу державної влади чи органу місцевого самоврядування подана після спливу одного року з моменту проголошення оскарженого судового рішення». Однак, попри зазначену вимогу закону, суддя Заїкін все-таки приймає до розгляду апеляційні скарги департаменту й міськради на рішення Київського району суду м. Одеси від 23.02.2007 року, з моменту проголошення якого минуло понад вісім(!) років.
Можливо, служитель Феміди не знав про процитовані вище норми Цивільного процесуального кодексу України й постанови пленуму Верховного Суду України? Аж ніяк. Знав. Приміром, ухвалою від 24 грудня 2012 року провадження №22-ц/1590/11912/12 суддя А. Заїкін повернув громадському об’єднанню «Одеська водно-моторна пристань» апеляційну скаргу на рішення Київського районного суду на тій підставі, що громадські діячі жодного відношення до спору в першій інстанції не мали. Заступникові прокурора Приморського району відмовив у відкритті апеляційного провадження на заочне рішення Приморського районного суду на тій підставі, що прокуратура схаменулася лише через два роки з моменту винесення судового вердикту (ухвала від 12.03.2012р., провадження № 22-ц/1590/3971/2012). А абзац 3 частини 3 статті 297 ЦПК України вказує чітко — не більш як одного року, якими б не були поважними причини. Норму закону суддя в ухвалі від 12 березня 2012 року цитує дослівно. Київська райадміністрація також через сім років спробувала оскаржити рішення першої інстанції. І їй суддя Заїкін (ухвала від 19 вересня 2012 року, провадження №22-ц/1590/9626/12) відмовив. Адже минуло сім років! Враховуючи викладене, також варто зазначити, що такого правового розуміння положень абзацу 3 частини 3 статті 297 ЦПК України дотримується й Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, про що свідчать такі його ухвали, як ухвала від 21.01.2016р. справа №6-24677ск15, ухвала від 30.12.2015р. справа №6-26612ск15, ухвала від 11.11.2015р. справа №6-25446св15, ухвала від 22.04.2015р. справа №6-985св15, ухвала від 21.11.2014р. справа №6-39710ск14.
У цілому, колегія на чолі з суддею Заїкіним задовольняє скарги апелянтів. Суд визнає, що згадані вище об’єкти нерухомості, несхожі один на одного за всіма параметрами, «тотожні»! Своє рішення апеляційна інстанція обґрунтовує винятково листом комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міськради (КП «БТІ»). Важко пояснити цей факт, але з листа КП «БТІ» випливає, що нежитлова двоповерхова будівля з підвалом площею 191 кв. м, розташована за адресою Одеса, Гагарінське плато, 5/1А, і одноповерхова будівля бойлерної площею 98,5 кв. м, розташована за адресою Одеса, Гагарінське плато, 5, — «тотожні»!
Це при тому, що комунальне підприємство кілька разів складало й готувало «Оздоровчому комплексу «Вікторія», а потім ТОВ «Камертон» техпаспорт на бойлерну. І жодних сумнівів з приводу будь-якої «тотожності» цього об’єкта з іншою нерухомістю в Бюро технічної інвентаризації тоді не виникало.
Сьогодні ТОВ «Оздоровчий комплекс «Вікторія» оскаржує у касаційному порядку «шедевр судочинства», створений під орудою судді Анатолія Заїкіна. І попереджає: люди, будьте уважні. За схемою одеського судді Заїкіна фактично будь-яку юридичну чи фізичну особу можна позбавити права власності на будь-який об’єкт нерухомості.

Мал. Миколи КАПУСТИ.