Рядок з відомої пісні «Скворцы пропавшие вернулись...» я колись сприймав як поетичний прийом, ужитий для посилення відчуття миру, що настав. Уважав, для птахів головне — було б де влаштовувати гнізда. А в Донецьку на бульварах Пушкіна та Шевченка, на Набережній і в інших місцях їм завжди було роздолля — тут у квітні вони навперебій наспівували свої нехитрі мелодії.
Нині ось уже середина квітня, але шпаків не чути. Вони почали залишати обжиті сквери й парки Донецька, коли люди за допомогою зброї стали з’ясовувати, хто стоїть за свободу й демократію, хто більше любить Росію, а хто — Україну. І в тихому мирному краї загуркотіли гармати, застрочили кулемети й автомати, і шпакам стало не до пісень.
Щоправда, якщо вірити офіційним документам, то в Донбасі вже давно мир, але шпаки ж Мінських угод не читали, вони чують, що гармати як і раніше гуркочуть, снаряди й міни рвуться, кулемети строчать. Їм, птахам, не зрозуміти, чому за два із зайвим роки люди так і не з’ясували, як жити далі. Ватажкам саморобних «ДНР» і «ЛНР» чомусь дуже хочеться в Росію, вони стверджують, що росіян у Донбасі гнобили й принижували. У розумного обивателя, що називається, розум на розчепіру: як же так, Президент України був із Донбасу й російськомовний, прем’єр-міністр — теж, Голова Верховної Ради й майже половина міністрів і голів держадміністрацій — наші земляки. Тобто практично вся влада в країні була в руках у російськомовних. То як і чому вони могли гнобити своїх земляків і родичів? Виходить, це неправда від першої букви до останньої.
Це — одне. Інше міркування: перехід у Росію, як деякі хочуть, практично неможливий. По-перше, як відомо, існує Будапештський меморандум, який гарантує територіальну цілісність і незалежність України, а одним із гарантів виступила Росія. Виходить, гарант сам не проти поживитися за рахунок сусіда. Цього світ ніколи не зрозуміє. По-друге, ніхто не скасовував Гельсінські угоди, в яких головним пунктом є непорушність післявоєнних кордонів. Жодних референдумів і плебісцитів про перехід територій з однієї країни в іншу в них не передбачено. А Росія просто витерла ноги об ці всім світом визнані й шановані документи. Як можна миритися з цим світовій громадськості? Тут навіть бувалі дипломати червоніють від зніяковілості.
І, нарешті, останнє. Власне, навіщо людям прагнути в Росію, що там дуже вже такого привабливого? Справжньої демократії та справедливості там ніколи не було. А рівень життя, як відомо, залежить від рівня виробництва. За душовим обсягом ВВП вона на сто тридцять якомусь місці. Відносний статок там повністю залежить від нафти й газу, які то в ціні, а то падають, що вже й сталося. Разом із цими цінами стрімко падає й рівень життя населення. Корупції, на яку в нас люди скаржаться, там анітрохи не менше, принаймні українські керівники не купують авторучок за 30 мільйонів.
Ось така картинка. Тому, якщо ми хочемо жити краще, треба, засукавши рукави, взятися за творчу роботу й побудувати свою нормальну цивілізовану економіку й життя. От коли це усвідомлять люди, тоді замовчать гармати й можна буде проспівати: «Скворцы пропавшие вернулись...».

Донецьк.