Прифронтові села Павлопіль, Орловське і Чермалик — знову разом. На Донеччині, за тридцять кілометрів від Маріуполя, встановили та обладнали міст, що з’єднав два береги річки Кальміус.

Півтора роки місцеві жителі були заручниками сірої зони, заручниками війни. Без роботи, спілкування з мешканцями сусідніх сіл, медичної допомоги, аптек, магазинів, шкіл, садочків... Щоб дістатись сусіднього села, доводилось об’їжджати десятки кілометрів. Та завдяки офіцерам цивільно-військового співробітництва, місцевій, обласній владі відкриття нового мосту стало можливим. Подія — справжнє свято для селян. З’єдналися не просто два береги річки, з’явилася можливість без зайвих кілометрів бачити рідних, перевозити хворих, купувати продукти...
«Важко було без мосту?» — запитую місцевих. Відповідають майже хором. І починають наперебій розповідати про переваги, які він дає.
— Міст для нас є синонімом життя, — діляться селяни. — Він дає можливість працювати, спілкуватись. У дуже багатьох жителів Павлополя є родичі і друзі в Орловському, Чермалику. Та і до школи чи дитячого садка без мосту було неможливо дістатись, навчальний заклад в нашому селі з початком війни закрили. Діток залишилось хоч і зовсім небагато, та їм також потрібно здобувати освіту. На жаль, майже вся молодь з села повиїжджала. До війни населення становило майже сім сотень осіб, а залишилось не більше двох. Можливо, з відновленням мосту молодь потроху почне повертатись, а там і мир повернеться в наші домівки.
Спочатку міст, встановлений силами військових інженерів ОТУ «Маріуполь» у грудні минулого року, експлуатувався лише за військовим призначенням. Місцевим же жителям доводилось робити чимале коло для того, щоб дістатись на інший берег. Військові не залишились осторонь, і найближчим часом конструкцію буде передано на баланс Павлопільській сільраді. Показово, що ця ініціатива виходила і від керівництва військово-цивільної адміністрації Донецької області, і від керівництва ОТУ «Маріуполь», які своїми діями ще раз довели, що розв’язання проблем цивільного населення для них є пріоритетним.
— Це чудовий приклад того, коли співпраця військових і цивільного населення приносить позитивні плоди, — пояснює Микола Яценко, офіцер групи цивільно-військового співробітництва. — Це приклад для всіх. Якщо так триватиме і надалі, то нам нічого не страшно.
Міст у рекордні терміни був адаптований під цивільні автоперевезення. Працювали, без перебільшення, «стаханівськими» темпами. Лише тиждень знадобився для того, щоб облаштувати під’їзні шляхи та встановити металоконструкцію, тим самим зробивши його зручним та безпечним для користування і перевезення людей. Міст витримує навантаження до шістдесяти тонн. Цього достатньо і для цивільного, і для військового транспорту.
— Міст допоможе оживити інфраструктуру, відновити господарства, дасть людям нові робочі місця. Він значно скорочує відстань до Маріуполя, а Маріуполь для нас є життєво важливою артерією. Зруйнований міст був побудований нашими батьками 1959 року, — коментує Сергій Шапкін, сільський голова Павлополя. — Ми повинні своїм дітям теж щось залишити. Сподіваюсь, що ми зоставимо не лише міст, а значно більше — вільну українську землю...
І хоч села, які з’єднав міст, розташовані практично на лінії зіткнення, постійно обстрілюються, людям доводиться регулярно переховуватись у підвалах і навіть спати одягненими, сьогодні в очах селян, окрім страху, з’явилася надія. Надія на повернення до мирного життя...

Фото автора.