До 30-х роковин Чорнобильської катастрофи
Наприкінці жовтня минулого року відійшов у вічність знаний радіо- і тележурналіст Геннадій Душейко. Степовик із Кіровоградщини, романтик по життю, він знайшов себе в суголосній серцю, але не завжди вдячній роботі з мікрофоном у руках і пристрасним словом, зверненні до слухачів та глядачів. Невдячній, бо не все те, що він хотів донести людям, ставало надбанням широкого загалу. Такий був час.
На знімку: Геннадій Душейко (праворуч) з учасником ліквідації аварії.
Геннадій Душейко завжди працював з великим натхненням — з першого дня по завершенню навчання на журфаці Київського держуніверситету. Дебютувавши під час військової служби в тодішній Німецькій Демократичній Республіці на тамтешньому радіо, він згодом потужно заявив про себе в системі Держтелерадіо України — спочатку як радійник, згодом як телерепортер і ведучий «Останніх вістей» та «Актуальної камери», УТ-1, яким віддав 28 літ творчого життя.
«Мирний атом» зробив свою чорну справу і з Геннадієм. Тож, будучи хворим (хоч про те не заручився відповідними документами), Г. Душейко в розмовах із колегами інколи зачіпав ті драматичні події та осмислював їх. Збереглося кілька записів на касеті з його фрагментарними спогадами. Дещиця оприлюднена, але без найбольнішого, чого торкнулися око і серце небайдужого телерепортера — нашого однокурсника.
Усе те актуально й сьогодні. Як пам’ять про незнану в історії людства рукотворну трагедію. Як щира правда про неї. Як засторога прийдешньому. Саме це ми й хочемо донести до сучасників зі спогадів Геннадія Душейка.
Колеги-випускники журфаку КДУ 1972 року.
