Коли почалася російська агресія на сході нашої країни, тисячі українських патріотів виявили бажання захищати свою Батьківщину. Але у 2014-му їх було складно швидко інтегрувати у оборонні державні структури. Тоді почали формуватися батальйони територіальної оборони. Що нині відбувається у цій сфері, чи здатна вона ефективно діяти, які проблеми виникають на шляху потужної системи захисту «за місцем проживання»? Про це «Голосу України» розповів заступник начальника управління сприяння територіальній обороні ТСОУ Олег Хаврук.
— Ми тісно співпрацюємо й з Генштабом ЗСУ, і з парламентом. Намагаємося реанімувати цю форму оборони. На папері вона існує давно. Але де-факто не була реалізована взагалі. Нині наше завдання — зробити так, щоб ця система запрацювала в кожному районі. Передбачається, що при кожному районному військкоматі створюються три види підрозділів територіальної оборони: роти охорони комісаріатів, загони та батальйони тероборони.
Робимо акцент на перших двох — це саме ті підрозділи, які мають діяти за місцем проживання. Формуються вони на добровільних засадах із людей, котрі мають мотивацію захищати свій регіон, свою малу батьківщину...
— У якій ситуації такі загони починають діяти?
— Власне, це один із недоліків сучасної концепції тероборони, згідно з якою ті загони починають узагалі хоч якось працювати виключно після введення військового стану або певного особливого стану на території району. Але про який загін можна говорити, коли ворог уже на порозі твоєї хати? Така структура має бути створена заздалегідь, щоб люди пройшли певну підготовку, отримали необхідне спорядження і навички взаємодії. В ідеалі це має бути постійно діюча система, коли лікарі, інженери, менеджери, які мешкають у певному районі, кілька разів на тиждень збираються на теоретичні і практичні заняття...
Нині всі боєздатні частини ЗСУ розміщуються на передовій чи задіяні у АТО. У тилу потужного захисту немає. І його негайно треба створювати.
— Чи зможуть загони тероборони протидіяти сценаріям із «зеленими чоловічками», які були у Криму, які намагалися реалізувати проросійські сепаратисти у південно-східних областях нашої країни?
— Не тільки можуть, а й повинні. Скажу більше — якби система тероборони діяла в Україні, наслідків тих подій, про які ви говорите, можна було б уникнути. Пам’ятаєте, як навесні 2014-го люди бігли у військкомати і вимагали дати їм зброю, щоб протидіяти агресору, захищати стратегічні об’єкти, адмінбудівлі від таких гібридних захоплень. Тоді їм відмовляли, бо не знали, що з ними робити, як зорганізувати.
Так от, щоб такі свідомі громадяни мали певні навички й могли виконувати накази військового керівництва, якщо «ввічливі чоловічки» з’являться на вулицях наших населених пунктів, їх треба готувати заздалегідь. Треба відповісти на запитання, чи є сенс для протидії таким імовірним ситуаціям залучати армію і силовиків, адже розгортання кадрових підрозділів ЗСУ займає час, який використовується терористами для захоплення дедалі нових об’єктів та озброєння. Натомість реагувати на такі виклики швидко і грамотно можуть навчені люди за власним місцем проживання, і при цьому витрати на утримання сил тероборони мінімальні, адже заробітної плати такі військовослужбовці не отримують.
— Хто ними керуватиме? Де кнопка «пуск» таких загонів?
— Питання дискусійне. Наразі ними керують районні військові комісари спільно з районними адміністраціями. У час «Ч» призначається штаб тероборони на чолі з головою районної адміністрації... Проте за ці два роки ми не побачили ефективності такої форми. Набагато краще діяло суспільство — волонтери, громадські організації, які займалися підготовкою та оснащенням добровольців тощо. Тому я вважаю, що має бути громадська структура зі своїм самоуправлінням, яка б тісно співпрацювала з державою.
— Тобто про тероборону мали дбати ще позавчора. Що треба зробити сьогодні, аби прискорити формування цієї системи в умовах гібридної війни?
— У цьому питанні не треба вигадувати велосипед. У світі існує багато моделей — іспанська, швейцарська, латвійська... Це робочі системи територіальної оборони, які давно займаються охороною всередині своїх країн і показали ефективність при виконанні бойових завдань. Так, у них немає війни. І слава Богу. Але чому? Може, тому, що ворог знає: там він зустріне опір за кожним поворотом. Громадяни, які бажають захищати своє місто, район, село, вступають у загони тероборони виключно на патріотичних засадах. Це люди різних професій. У вільний від роботи час вони проходять спеціальну підготовку...
— Під час Майдану у Києві люди зорганізовувалися самі у осередки самооборони за місцем проживання. А як справи з такими загонами нині в столиці?
— Задекларовано, що вони мають бути у всіх районах. Де-факто вони є, але їх кількісний склад дуже різний. Є по двісті осіб, а є і по п’ять. І це відбувається саме тому, що згідно з чинними нормами законодавства вони формуються при введені військового стану.
Але вже нині є певне розуміння, що це запізно. І військкомати потроху наповнюють ці загони — вони йдуть назустріч побажанням громадян об’єднуватися у такий спосіб і допомагають їм у цьому.
— У чому це виявляється?
— У військкоматах уже не відмахуються від таких патріотично налаштованих мешканців. У них приймають заяви і за потреби знають, як і де викликати. Проте поки діє та норма, на підготовку таких тероборонців не виділяються кошти. Держава не дає нічого, щоб навчити цивільних людей, які хочуть її захищати на своїй території. Отака колізія.
Ті організації, які увійшли у Рух сприяння обороні, вже два роки самі готують і військових, і цивільних захищати Україну. На жаль, за цей час майже всі наші запаси витрачені. Нині шукаємо фінансування для наших інструкторів, щоб вони мали за що жити, і ми готові продовжувати цю справу. Бо у такій ситуації процес підготовки має бути системним. А зорганізувати його в такий спосіб без фінансів неможливо. Також необхідна хоча б мінімальна база для підготовки підрозділів територіальної оборони, непогано для цієї мети підійшли б потужності Товариства сприяння обороні України, проте вище керівництво ТСОУ не бажає розвивати цей напрям.
Навчання загону тероборони.
Фото надане Олегом Хавруком.
