Українське питання стало своєрідним стимулом для розв’язання багатьох інших проблем, що відкладались роками. Одна з них — висунення Росією претензій на володіння певними частинами Арктики та Північного Льодовитого океану. Це лише маленька частинка геополітичного клубка, який змотаний з імперських бажань Кремля охопити те, що охопити неможливо.

Кремль освоює... Арктику

У межах Арктики розташовані території, континентальні шельфи та спеціальні економічні зони восьми арктичних держав: Росії, Канади, США, Норвегії, Данії, Фінляндії, Швеції та Ісландії. Також Арктика багата всіма видами природних ресурсів. У межах материкової частини Арктики є унікальні поклади різноманітних руд та металів, оптичної сировини та кам’яних порід.
У 1970 році Генеральна Асамблея ООН прийняла резолюцію, оголосивши ресурси дна морів і океанів за межами національної юрисдикції «загальною спадщиною людства», яку не мають права привласнювати жодна держава чи особа.
А у 1996 році набрала чинності Конвенція ООН по морському праву, яка дозволяє країнам розширити територію за рахунок морського дна за межі 200-мильної зони, але для цього необхідно зібрати докази того, що заявлена територія морського дна є продовженням територіального шельфу країни.
Ще у 2001 році Росія подала документи на розгляд до Комісії ООН з кордонів шельфу для доказу приналежності декількох хребтів та островів до материкової частини Росії. Проте в ООН вирішили, що цих матеріалів недостатньо, і відмовили розглядати докази. Після проведення такої колосальної та досить витратної роботи РФ 9 лютого 2015 року представила комісії ООН чергову заявку на розширення кордону континентального шельфу в Північному Льодовитому океані.
Треба віддати належне Кремлю, який почав активно працювати у всіх напрямах одночасно: геологічні та етнографічні дослідження, історичні довідки, створення природних парків (правда, лише на папері). До речі, створення в регіоні природних парків та рекреаційних зон зовсім не передбачає турботу про флору і фауну Арктики та її підводного світу, а викликано суто меркантильними інтересами: такі зони ретельно охороняються, що надає офіційний дозвіл розташовувати там певні силові структури.
Також Кремль працює на упередження: створює державні органи, покликані тримати на контролі «освоєння Арктики», розробляє законодавчі акти, які надають Росії право проводити активну політику на північних кордонах, виділяє колосальні кошти для будівництва інфраструктури Півночі.
Проте, за старою російською традицією, ці кошти осідають у кишенях чиновників і на місця не доходять.
Однак не всі спокійно спостерігали за поширенням «русского мира» в Арктиці, і першою відреагувала Данія, яка в грудні 2014 року подала заявку до ООН з обґрунтуванням претензій на територіальне володіння Північним полюсом. У свою чергу, данська сторона не приховує власні наміри: голова МЗС країни Мартін Лідегор заявив, що «для Данії — це можливість змінити свої кордони та своє положення на світовій арені і, безпосередньо, в арктичному регіоні». Данія свідомо обрала законний шлях без залучення «ввічливих людей».
Але Росія, у свою чергу, у жодному разі не хоче втрачати можливість розділити монополію на видобуток енергетичних ресурсів, що можна використовувати для маніпулювання «думкою» міжнародної спільноти.

Секторальні економічні санкції

А зараз плавно перейдемо до теми санкцій. Зрозуміло, чому були введені санкції в банківській та економічній сферах: без достатньої кількості готівки жодна держава не буде вести військові дії, оскільки це дуже, дуже, дуже дороге задоволення.
Проте нарешті стає зрозумілим, навіщо було вводити санкції в енергодобувній сфері. І першою з арктичних країн (звісно, після США) висловила своє незадоволення щодо загарбницької політики Росії Канада, яка підтримала санкції проти РФ щодо досліджень та розробки нафтогазових родовищ, надання технологій та обладнання, які дають змогу вести глибинні роботи в арктичних умовах, обмеження на експорт технологій видобувної промисловості.
Крім того, заборона співпраці закордонним корпораціям та фірмам в дослідженні й розробці нафтових та газових родовищ ставить під загрозу всі намагання російського «Газпрому» підписати контракти з потенційними покупцями енергоносіїв, оскільки Кремль не володіє достатніми власними потужностями та технологіями для таких проектів. 
Заяви російських політиків та «експертів», що Росія настільки «велика», що зможе зробити все сама — просто смішні. 

Якщо не зможемо перемогти розумом, то покажемо м’язи

У результаті санкцій та загального ігнорування намагань Кремля переконати світове співтовариство у правильності своїх дій в Україні, Росія почала втрачати свої позиції і в Арктиці. Проте Кремлю необхідно «зберегти обличчя» та продемонструвати «серйозність своїх намірів» щодо Арктики.
У таких випадках «сучасний» російський підхід до вирішення таких питань залишався незмінним: військова присутність — ліки від усіх економічних, політичних та соціальних проблем! Тому для «забезпечення безпеки своїх північних морських кордонів» (напевно, від північних ведмедів чи пінгвінів) було створене нове Арктичне командування та почалось відновлення старих радянських баз на Крайній півночі.
Наприклад, активно відновлюються та суттєво вдосконалюються колишні військові бази на Новосибірських островах, на Землі Франца-Йосифа та поблизу Фінляндії. До 2025 року Росія має на меті відкрити для використання 13 аеродромів та 10 зенітних радіолокаційних станцій. Крім нового оснащення та озброєння, оновлюється інфраструктура баз, що покращує їх забезпечення та можливості. 
Навіщо росіянам такі сили в Арктиці? Звісно, для захисту своїх стратегічних інтересів в енергетичній сфері. Проте для простих громадян Росії був створений «правильний» привід для нарощування військової потужності, що висмоктує величезні кошти з бюджету країни. Так, член Громадської ради при Міноборони РФ Ігор Коротченко заявив, що «створення Арктичного командування дозволить ефективно протистояти тиску з боку країн НАТО, насамперед Канади, США та Норвегії».
У підсумку можна сказати, що напад Росії на Україну — це лише початок жорсткої світової боротьби. Як і в Україні, це буде війна за ресурси та панування на Євразійському континенті. У Кремля бажання поглинути всіх сусідів збільшуватиметься з кожним разом у геометричній прогресії.

Львів.