Куди рухається нинішня Росія, в якій авторитети суспільства привселюдно таврують і ненавидять увесь світ? А якісь поети римують на замовлення кремля для свят єднання країни «народний гімн»: «Колбаса — большая сила, но ещё сильней — Россия». Куди рухається країна, де авторитетний культуролог привселюдно вирікає, що російський народ щасливий, тому що «знайшов свій ідеал (в особі брехливого президента) і... намагається йому відповідати». Чи є майбутнє в країни, в якій влада щодня проводить навчання з розгону «нацзрадників», трактористи боронять батьківщину від продуктів харчування, дипломати — від мирних угод, учителі — від знань, історики — від правди... Країна, в якій георгіївська стрічка стала аксесуаром лицемірства і клейма, простота — синонімом бідності, «руський мір» — війни, а путін — злочинця... І це марення множиться і множиться при втраті загальнолюдських цінностей і хронічному бажанні ватників бути рабами... 
Спочатку ми дивувалися. І звикли б. Якби серед росіян не було справжніх патріотів. І ці думаючі — і є майбутнє країни.

Олена КРАСОВСЬКА (Москва, пенсіонер):
— Нещодавно бастрикін запропонував уважати екстремізмом ставлення до анексії Криму й саджати за це. Можуть придумати кримінальну справу, а мені 68 років. Я не українка, але до анексії Криму ставлюся як до мародерства. Категорично проти цього. Я 10 років тому розлучалася з чоловіком, так він мені сказав: «Повернися або знищу!». Бачу тут схожу ситуацію. Росія намагається повернути Україну, що пішла з-під її влади.
Здалеку видно, що шлях ваш у цивілізацію йде дуже складно. У вас багато сил старого світу, але хочеться вірити у вашу перемогу, в мир і процвітання. Думаю, що війна на сході України триває тільки через втручання Росії. Важко приховувати очевидне. Я дивлюся наше ТБ, але й читаю різні матеріали в Інтернеті, порівнюю факти. Бажаю вам миру довгоочікуваного, вже оплаченого кров’ю. Дуже близько беру до серця долю Надії Савченко. Уважаю її засудження незаконним, вирок абсурдним. Думаючи про неї, дивуюся, що, здається, проста українська дівчина стала символом мужності, любові до Батьківщини-Україні. Не всі на такий героїзм здатні! Але, виходить, багато! Це викликає величезну повагу в будь-якої порядної людини.
Звичайно, я бажаю вам перемоги! Сподіваюся, що й моя Батьківщина стане вільною! Що в нас будуть нормальна медицина, нормальна освіта, нормальні суди, свобода слова, що влада буде на варті закону, а не беззаконня. Однак мої нерви нині ні на що не здатні. Я не зможу бігти за кордон, як це зробив розумник Іонів. На мій превеликий жаль, здоров’я дає збій. А мовчати, дивлячись на все свавілля стосовно України, та й Росії також, неможливо. Нещодавно почула, що наш і Ваш домовилися про обмін двох наших на Надію. Адже ми в Москві на Тріумфальній площі 8 березня виходили на акцію в підтримку Надії. Я напилася ліків, які вже років 10 не п’ю, а тут довелося. У нас війну п’ятій колоні оголосили не на жарт. На Тріумфальній жінку-інваліда в автозак кілька здоровенних поліцейських заштовхали. У мене дорослі діти, а Надя молодша за мого наймолодшого. Душа болить за неї, за інших ваших і наших політв’язнів. Я була на барикадах ще в 1991 році під час ДКНС. На жаль... ми свій Майдан профукали.
Читаю про ваше протистояння з віджилим своє і мрію про вашу перемогу. Якщо ви переможете, то й у нас знову надія з’явиться. Дай Боже дожити до цього часу! Боріться до повної ПЕРЕМОГИ, не зупиняйтеся на середині! Добрі люди всього світу з Вами!
Вадим ГОМЗЯКОВ (із Сибіру, політичний аналітик, Чикаго—Вашингтон, США):
— Путін напав на Україну, не тільки щоб зберегти свою владу. Зробив він це не тому, що злякався Майдану й того, що люди, за прикладом Українців, могли б здійснити революцію в Москві. І не через страх перед розширенням 
НАТО на Схід, яке сам же й спровокував. Анексія Криму, а також війна, розв’язана руками російських спецслужб і кримінальників, у Донецьку й Луганську — усе це помста Україні за зірвані плани Кремля з відродження великого СРСР. Кінцева мета Путіна і групи службистів, які узурпували владу в РФ, — повернути ту країну, яка в їхній свідомості асоціюється з величчю й могутністю. На щастя жителів усіх інших республік колишнього Радянського Союзу, на шляху чекістської зграї стали Українці, котрі прийняли основний удар на себе, свою країну і своїх дітей. І подякувати за це Вам повинні всі: від Прибалтики до країн Середньої Азії!
Друге. Багато хто пов’язує проблеми Росії з особистістю Путіна. Мовляв, «поки Путін залишається на чолі Росії, вона не вийде із кризи, буде дедалі більше грузнути в цій жахливій війні, перебувати в ізоляції, проти неї будуть санкції. Скинення Необхідна умова подальшого розвитку — це щоб Путін пішов». На жаль для прихильників цієї ідеї, зауважу, що вона збиткова. Справа не так у персоні Путіна, як у тому, що ключові позиції у владі РФ займають вихідці із КДБ-ФСБ і номенклатури КПРС, які і є реальними керівниками в країні. Тому будь-які гарантії безпеки, наприклад, Путіну після того, як він піде, не змінять ситуацію. Путін перебуватиме в Кремлі рівно доти, доки ця група осіб уважає це корисним. Після того, як містер Путін перестане виконувати відведену йому роль, його доля буде дуже швидко вирішена. Чи наздожене його інфаркт або «важка й тривала хвороба», або авіакатастрофа, суті справи не змінює. Тому для зміни ситуації в РФ необхідна кардинальна зміна всієї влади, проведення широкомасштабної люстрації й суду над УСІМА без винятку чиновниками, силовиками й суддями будь-якого рівня. На жаль, зробити це практично неможливо, оскільки вся Росія вражена цими злоякісними новоутвореннями цілком.
Третє. З огляду на описані вище причини, найреальніший варіант виживання населення Росії, а також України й інших країн світу, подобається це комусь чи ні — неважливо, є не лише зміна влади в Москві, а й зміна всього устрою держави Російської на принципах реального, а не віртуального, федералізму. З реальною самостійністю регіонів, з їхньою справжньою фінансовою забезпеченістю, повноцінним місцевим самоврядуванням, жорстким поділом гілок влади. Без виконання цих умов РФ незабаром (у масштабах історії, звичайно) зазнає долі Югославії або Лівії, які були розідрані на частині громадянськими війнами...
І останнє. Якщо це комусь і видасться нині дивним, але Путін і парт-ДБ-номенклатура, — це не вся Росія й не всі Росіяни. За великим рахунком, усіх жителів цієї країни взято в заручники цинічними покидьками, що отруїли свідомість мільйонів людей, скалічили долі декільком поколінням і вкрали майбутнє в наших дітей.
Так, Українці виявилися сміливіші за нас, гідними свободи. Упевнений, що у Вас вийде змінити свою країну на краще, добитися реальних результатів і позбавити свою Батьківщину пострадянського спрута. Успіхів Вам!
Олена ЛИЧОВА (Москва, журналіст):
— Учора й сьогодні салюти за вікном. Начебто до тижня Ненависті ще чотирнадцять днів, а вата вже божеволіє. Колорадські стрічки прикрасили прилавки. У соцмережах їх дарують як щось святе. Якісь автомобілісти (віку мого сина) освіжили на машинах написи про діда. Не знаю, якого віку в них діди, а в мого сина діди в той час тільки народилися. Раніше мені подобалося це свято. Тепло й вихідний. І ще воно було справжнє, на відміну від усіляких революційних. Усе споганили, мерзотники.

*** 

Нещодавно мій син робив УЗД у платній клініці. Поки йшла процедура, лікар ставила запитання. Не з приводу здоров’я сина, як можна було б подумати. Перше, що вона запитала: «Чи готовий ти, хлопче, воювати з Америкою і Європою? Страшно зраділа, почувши відповідь. «Ти, — каже, — не уявляєш, яка велика рідкість зустріти нормальну людину. Є в мене знайомий, доктор наук, розумний чолов’яга, а готовий хоч зараз своїх дітей відправити на війну. Тішиться він, що живе біля метро і йому недалеко бігти в разі бомбардування. Обговорили й убиту медицину. І про майбутній Марш пам’яті поговорили. Грошей за свою роботу вона не взяла. А клініка, нагадаю, платна.

*** 

Зателефонував старий друг чоловіка. Кілька років не бачилися, тем для розмов — безліч. Загалом, довго розмовляли. А під кінець розмови друг обережно запитує: «Ти з вісімдесяти п’яти чи з п’ятнадцяти відсотків?». Почув відповідь і зітхнув з полегшенням. Ось так і живемо.

*** 

Ви не розумієте, що є сьогоднішня Росія. Я знаю, що у вас вистачає любителів «руського міра», але в нас нормальних — одиниці. Тому будь-який прояв нормальності помічаєш мимоволі. У нас сім’ї розвалюються, батьки здають дітей, а діти — батьків. Ненависть вирує. Чимало моїх реальних друзів більше із мною не спілкуються. Мій давній друг написав пост, що він би хоч завтра пішов убивати українців. Я відповіла: «Я — той українець, якого ти сьогодні вбив». І все, більше я його бачити не можу, не просто відфрендилася, мені він більше не буде другом ніколи. Купа моїх друзів уже звалили із країни. Я не їду, тому що тато хворий на руках. Мені ще пощастило, я в Москві. Тут і нормальних більше, і протестний рух який не який. А в регіонах — усе жорстко. Стовідсоткова вата. У них наколки з Путіним на грудях. Я два роки в постійній депресії. Без перебільшення, нудить від країни.

Підготувала Наталя ЯРЕМЕНКО.

 

 

Антивоєнні пікети в Москві.

Фото з архіву Наталії ІВАНОВОЇ.