На окупованому росіянами Кримському півострові триває війна інтересів, емоцій, амбіцій і нервів. Майже щогодини надходять повідомлення про штурми, агресію та ультиматуми, висунуті з позиції сили нашим військовослужбовцям.
Не здаються навіть юні захисники. У них немає зброї, але є честь і відданість своєму народу. Кілька десятків курсантів-моряків у Севастополі відмовилися переходити під прапор РФ і на знак протесту співали гімн...
Мужністю й витримкою наших військових у Криму захоплюється вся Україна. А вони продовжують чекати наказу із центру, що їм робити далі. Київ мовчить. Чітких вказівок досі немає.
Чи є у військово-політичного керівництва країни подальший план дій? Зокрема, щодо евакуації українських військовослужбовців і членів їхніх родин з окупованої території. Із цим запитанням «Голос України» звернувся до директора Центру армії, конверсії і роззброєння Валентина Бадрака.
— Поки що, на жаль, чіткого плану з виведення наших військ з території півострова, ми не бачили. Але спостерігаємо певні зусилля: спроба запросити в Україну іноземні держави для проведення широкомасштабних військових навчань. Це чіткий аргумент для стримування агресії. А ще — є підтвердження тому (наприклад, те, що відпустили частину цивільних заручників у Криму), що налагоджено канал неформальних переговорів.
Очевидно, завдання влади, про що неодноразово заявлялося, — не допустити кровопролиття. Путін намагається максимально розхитати ситуацію в Криму й перетягнути максимальну кількість наших військовослужбовців на свій бік. Це козир, щоб показати: мовляв, не тільки цивільне населення прагне до Росії... Шантаж, підкуп, ультиматум, диверсія — інструменти досягнення цієї мети. Але наші військові залишаються відданими присязі народу України, не ведуться на провокації.
Непорівнянна міць військової сили та оборонного потенціалу змушують українську владу йти на деякі компроміси. Ситуація з виведенням наших військових із Криму повинна пройти безкровно. Вона позначається на морально-бойовому дусі всього українського війська. Сьогодні саме морально-бойовий дух нашої армії — головний козир України. Оптимальний варіант — домовитися про евакуацію без втрат.
Хоча ми розглядаємо й варіант затяжного виведення, за якого російська сторона ігноруватиме наші бажання й почне нав’язувати свій сценарій даного процесу. Втім, вона вже заявила свої претензії на використання української військової техніки і кораблів. Гадаю, заради порятунку людей, стабілізації їх психологічного стану варто не тільки пожертвувати озброєнням, а й офіційно надати можливість військовим і їхнім родинам самостійно зробити вибір — виїхати на материк і продовжити службу у ЗСУ чи залишитися на півострові...
Повторю, нова українська влада дуже обмежена у своїх можливостях. У неї не те щоб немає плану дій — немає сил здійснити військову операцію. А коли так, то не можна кидати людей напризволяще.
Очевидно, влада шукає підходи й можливості для наведення неформальних мостів з російською стороною. Думаю, нині використовуються переважно неофіційні канали й можливості, бо наше нове керівництво не визнане легітимним у Москві.
Переговори Путіна й Обами закінчилися взаємними обіцянками. Один пообіцяв не атакувати континентальну частину України, а другий — не брати участь у воєнній операції і вивів авіаносну групу із Середземного моря. Але це теж своєрідний негласний пакт, а не пряма домовленість. Не можна не помітити, що йде велика гра без участі України, а з її використанням.
