Розмова з ужгородським міським головою Богданом АНДРІЇВИМ
Із досьє «Голосу України»
Богдан Андріїв (на знімку) народився 12 серпня 1969 р. у с. Конюхів Стрийського району на Львівщині. В 1986 р., закінчивши Дулібську середню школу, працював молодшим медпрацівником Стрийської райлікарні. Потім служив у армії. З 1989 року навчався в Одеському технологічному інституті харчової промисловості. Здобув фах інженера-механіка. В 2004 р. закінчив Київський університет права, отримав кваліфікацію юриста. Працював на митниці. Десять років займався підприємництвом. Двічі обирався депутатом, був секретарем Ужгородської міськради. Торік восени обраний головою обласного центру Закарпаття. Одружений. Разом із дружиноють виховує двох дітей.
Вітаємо кожне починання, яке створює робочі місця
— Богдане Євстафійовичу, розпочнімо з визначального для посади, яку обіймаєте: вважаєте себе господарником чи політиком?
— Хороший керівник, на мою думку, повинен бути насамперед стратегом і менеджером. Мусить сформувати команду фахівців, уміти визначити першочергові завдання, бачити розвиток міста на роки вперед. Хоча якщо проведете опитування серед ужгородців, то (більш ніж упевнений!) скажуть: найважливіше, як у місті господарюють. Люди втомилися від популізму та балаканини й хочуть бачити конкретні справи: хороші дороги з якісним освітленням увечері; зелені зони, де можна відпочити з родиною; якісні комунальні послуги; аби не було зловживання у школах, садках та лікарнях... Тобто хочуть комфортно жити.
— Найважче завдання для місцевої влади — створення нових робочих місць, залучення інвестицій?..
— Сьогодні дуже складно вирішити питання із зайнятістю, і це проблема не лише обласного центру Закарпаття, а загальнодержавна. Ужгород не має перспектив розвитку як промислове місто. Ми навряд чи відновимо ті потужні підприємства, які колись діяли й забезпечували роботою тисячі ужгородців. Але постійно працюємо над тим, щоб привабити інвесторів, вітаємо кожне починання, завдяки якому створюються робочі місця.
— Тут же хотів би запитати: як складаються відносини влади міської з обласною, адже це також має недругорядне значення...
— Маємо повну співпрацю та взаєморозуміння як із головою ОДА Геннадієм Москалем, так і з головою обласної ради Михайлом Рівісом.
— Час, що минув після осінніх виборів, напевно показав, яким є нинішній депутатський корпус міської ради — згуртованим, уболіває за долю міста чи розділений на партійні ланки? Як би ви його охарактеризували?
— Попри те, що до міської ради обрані представники аж дев’яти політичних сил, знаходимо консенсус і за важливі для життєдіяльності міста питання завжди отримуємо більшість голосів. Звісно, не обходиться без дискусій, але живемо в демократичному суспільстві, тому це абсолютно нормальна річ.
Такого озеленення не було протягом двадцяти років
— Ужгород, завдяки своїм неповторним архітектурній, історичній, природній складовим, приваблює щодалі більше туристів і з України, і з-за кордону. Тому ремонт історичного середмістя (незважаючи на кризові явища в економіці) є одним із пріоритетів...
— У кожній справі мають бути визначені пріоритети. Ми вирішили, що цьогоріч реконструюємо історичну частину міста. Масштабні роботи заплановано провести в будинках на площах Театральній і Петефі, вулицях Корзо, Волошина, Корятовича і Духновича. Особливу увагу приділимо відновленню самих площ.
Але не обмежуємося лише центром. Ремонти будинків, внутрішньоквартальних територій в інших мікрорайонах, асфальтування доріг тощо — на ці речі ми також виділили серйозні суми.
У планах — реконструкція площ, парків та скверів, їх озеленення. До прикладу, цього року ми висадили вже понад 500 дерев і тисячі квітів. Роботи такого масштабу щодо озеленення міста не проводилися понад два десятки років.
— Маршрутки — ще один із серйозних моментів комфортного життя містян...
— ...І болюча тема практично для більшості українських міст, а можливо, й усіх. Ми з вами ще пам’ятаємо часи, коли перевезення здійснювали, в основному, великі комунальні підприємства. Вони існували за рахунок державних дотацій, які зменшувалися доти, поки не зійшли нанівець. Комунальним підприємствам стало складно забезпечувати діяльність транспортної мережі, і тоді з’явилися приватні перевізники. Зрозуміло, що жоден перевізник не буде працювати собі на збиток. А в останні роки спостерігається, на жаль, нехороша тенденція щодо компенсації державою коштів за перевезення пільговиків, яких тільки у нас, в Ужгороді, на сьогодні понад 25 тисяч. Держава лише на рівні п’ятнадцяти відсотків виконує свої зобов’язання, решта витрат лягає на перевізників. А з жовтня минулого року їм не відшкодовують взагалі нічого. Звичайно, що за таких умов ці підприємці не могли розвиватися, тому галузь сьогодні у важкому стані.
Однак позитивом вважаю те, що на початку року ми нарешті змогли провести — прозоро й відкрито — конкурс на транспортні перевезення. Обов’язковою умовою для підняття ціни на проїзд прописали безплатне перевезення школярів, і наразі, здається, наше місто єдине, де таке діє. Уперше в Ужгороді нові умови конкурсу прописують чіткі правила, які зобов’язані виконувати перевізники. Крім того, в умовах ми прописали й механізм дострокового розірвання угоди в разі систематичного невиконання цих вимог. І обов’язково скористаємося цим, якщо виникне така необхідність.
Латання дірок проблеми не вирішує
— Весна — це традиційно ремонт доріг і благоустрій міста. Що нового очікувати тут?
— Основну увагу зосереджуємо на проведенні капітальних ремонтів вулиць, бо латання дірок проблеми не вирішує. Зокрема, на капітальне оновлення міських шляхів передбачили 25,4 мільйона гривень. Цими роботами плановано охопити майже 40 вулиць, назву лише кілька головних магістралей: вулиці Гагаріна та Можайського (обидві — на в’їзді в Ужгород), Перемоги, Грушевського. Також на останній сесії додали до переліку вулиці в центральній частині — Підградську, Фединця, Мирного, Вакарова тощо.
На реконструкцію чотирьох міських доріг виділили 3,5 мільйона гривень, чотириста тисяч гривень — на капремонти двох мостів, понад чотири мільйона — на капітальні ремонти тротуарів, а понад 6,2 мільйона гривень передбачено на ремонт майже трьох десятків внутрішньоквартальних територій. Це все капремонти, які почнуться з робіт із водовідведення, підняття люків, із тротуарами, а також освітлення та озеленення прилеглої території.
— В Ужгороді виникла ще й досить складна проблема — перезавантаженість легковим транспортом давніх вузьких вулиць і невеликих площ. Тісно. Ніде припаркувати автівку. Не вбачаєте вихід у підземних і багаторівневих паркінгах?
— Центр міста, вважаю, взагалі треба максимально звільнити від транспорту. Не таке наше місто й велике, щоб не можна пройти кілька десятків метрів пішки. Безперечно, потрібні, й парковки. Але підземні чи багаторівневі — дороговартісні проекти, і без інвесторів тут ніяк не обійтися.
— Виділення земельних ділянок для ужгородців, але насамперед — для учасників АТО — проблема надскладна. Чому?
— Причину пояснити дуже просто. За останні роки в місті продано й перепродано практично всі вільні землі. Нині сушимо голову, де б знайти вільну територію, аби збудувати хоча б одну школу і дитячий садок. Чому? Бо відповідно до державних будівельних норм для зведення, до прикладу, школи на шістсот учнів потрібна територія щонайменше в півтора гектара. Такої вільної земельної ділянки поки що не бачимо.
Наведу факт, який просто шокував. Не так давно на площі, що носить ім’я майора-героя Віталія Постолакі, котрий загинув у АТО, встановили хрест. Передісторію довго розповідати, тому скажу лише, що з’ясувалося: уся площа продана. Розбита на частини і приватизована, ділянки перепродані по кілька разів. І міська влада тут безсила щось зробити, судові справи, коли майно змінило вже кілька власників, практично безперспективні.
На одній із перших сесій цього скликання ми наклали мораторій на виділення земельних ділянок, крім тих, що під нерухомістю, щоб люди змогли нарешті оформити землі під будинками, та для учасників АТО. Наразі завершуємо інвентаризацію землі та комунального майна, будемо шукати, як виходити з цієї ситуації.
Крім того, Ужгород розташований так, що третину периметра підтискає кордон зі Словаччиною, а з інших боків — села... Тому місто просто не має куди розвиватися. Багато років ідеться про розширення меж міста, однак консенсус із сусідніми громадами так і не знайшли...
— На завершення: співпраця з численними містами-побратимами Європи й Америки. Чого тут очікувати ужгородцям?
— На жаль, можливостями співпраці в останні роки майже не користувалися. Нині ми активно відновлюємо те добре, що було колись напрацьовано. До нас уже приїжджав мер словацького міста Кошиці, друзі з Угорщини, Польщі, США та Німеччини — зокрема Дармштадта, що був першим містом, який відвідала офіційна делегація Ужгорода після здобуття Україною незалежності. Я запросив німецьких побратимів до нас у гості, сподіваюся, міський бургомістр відгукнеться. Уже в травні їду до американського Корваліса, теж міста-побратима, представник якого Пітер Бобер є почесним громадянином Ужгорода і надзвичайно багато допомагає нашому місту.
Співпрацю потрібно наповнити конкретним змістом, працювати над реалізацією масштабних, і не тільки, освітніх, культурних і благодійних проектів. Тоді результат відчують усі ужгородці.
Розмовляв Василь НИТКА.
Ужгород.
Фото автора.
