У столиці в Національній спілці письменників України відбувся творчий вечір журналіста, поета-пісняра, редактора газети «Кримська світлиця» Віктора Качули та його доньки поетеси, переможниці багатьох всеукраїнських та міжнародних пісенних конкурсів Юлії. За гіркою іронією долі батько і донька змогли зустрітися лише в Києві, бо Віктор нині мешкає в Криму, а Юлія — в Польщі, куди була вимушена переїхати після окупації Криму. Тож у столиці побачилися одне з одним, а також запросили на зустріч знайомих, однодумців, шанувальників української пісні і слова. Мабуть, саме тому зустріч була такою щемливою, надто коли згадували рідний Сімферополь.
Тоді в Юлії буквально на очі наверталися сльози. Тим часом Віктор, розпочавши вечір болючою правдою про те, як сьогодні живуть українці під окупацією, просив згадувати Крим лише з добром, бо вважає, що лише так ми зможемо його повернути.
Віктор також розповів про долю рідної «Кримської світлиці», яка не знаходить підтримки від нинішньої української влади, і наразі постає велике питання: бути газеті чи не бути. Як зазначив пан Віктор, видання нині виходить лише в електронному вигляді, хоча кожен номер надсилають у Київ для друку. Проте тут категоричні: «Кримська світлиця» має переїхати з окупованого півострова, інакше навіть електронному виданню не бути. Щоправда, ніхто не пояснює, каже пан Віктор, як це зробити фізично, адже навіть не можливо вивезти власне скромне обладнання. Не кажучи вже про людей, бо хтось залишається там, тому що доглядає хвору матір, хтось не може продати житло, а хтось і далі пропагує українське. «Нам нема куди бігти, як і кримським татарам», — каже Віктор. До речі, він із своїми побратимами прибули до Києва для нагородження переможців Всеукраїнського літературного конкурсу «Ми діти твої, Україно!» імені Данила Кононенка, організатором якого є газета «Кримська світлиця».
— У Криму, попри заборони, попри небезпеку для життя, українські патріоти намагаються пропагувати рідне слово. Прикро, що тут, у столиці, нині майже скрізь чути російську. «Чому так?» — запитала мене гімназистка-переселенка. І я в ту хвилину не знав, що їй на це відповісти... — продовжив режисер, актор, журналіст Олександр Польченко.
— Українська мова — наша головна зброя у війні, яку переживає Україна. Доки не зрозуміємо всі цього, доти ворог і влучатиме в нас смертельними кулями ненависті, — наголосив письменник і перекладач Валентин Бут.
Та попри всі проблеми на вечорі пролунало й багато теплого та світлого. Воно було присутнє чи не в кожній пісні та поезіях Віктора та Юлії Качул, що лунали на вечорі «Небо — вище там, де ми!». А від себе можу лише додати, щоб це небо було мирним.
