Наприкінці квітня у Люксембурзі розпочалася судова справа над колишнім співробітником аудиторської компанії PwC Антуаном Дельтуром та журналістом Едуардом Перреном, завдяки яким вибухнув скандал про ухилення від сплати податків великими транснаціональними корпораціями. LuxLeaks (люксембурзький витік) — саме так охрестили фінансовий скандал, що пролив світло на зміст деяких дуже вигідних податкових угод, укладених між Люксембургом та аудиторськими фірмами, що працюють на гігантські міжнародні компанії.

 

«Ситуація зовсім безглузда. На лаві підсудних невинні, а звинувачують їх злодії, що організували фіскальну крадіжку», — заявив французькому часопису «LesІnrocks» журналіст Дені Робер, звинувачуваний у справі «Клірстрім» 2009 році (ще один фінансовий скандал, пов’язаний з фінансовою корпорацією, що базувалася в Люксембурзі, — тоді під підозрою у хабарництві і відкатах опинилися 89 відомих політиків і бізнесменів, відповідальність за роздмухування скандалу також намагалися покласти на журналістів). «Ми знаємо, що директори Google, Amazon, Іkea та інші, крадуть десятки мільйонів євро у дрібних платників податків, але звинувачують Антуана Дельтура і Едуарда Перрена, тоді як директори (цих компаній) не реагують», — продовжує журналіст.


І правда, жодної судової справи проти 340 найбільших національних і транснаціональних компаній, замішаних у скандалі, порушено не було, адже в Люксембурзі ця шокуюча система ухилення від податків не є нелегальною. 


З другого боку, інформатору, що передав конфіденційні документи французькому журналісту, загрожує до 10 років ув’язнення та штраф розміром у мільйон євро за крадіжку, розкриття професійної таємниці та відмивання грошей. Що стосується журналіста Едуарда Перрена, то він звинувачується у співучасті й, за словами прокурора, ще й у маніпуляції свідками.


«Це дилема сучасної Франції та заїки-Європи, яким не вдається знайти компас до світу, де багатства знаходяться в руках лише 1% населення», — наголошує пан Робер в інтерв’ю для «LesІnrocks». «Це показує також сліпоту політиків. Треба подивитись на все це збоку, щоб побачити все божевілля цієї системи».


На захист інформаторів став і сам президент Франції Франсуа Олланд. «Інформатори проводять дуже корисну роботу для міжнародного співтовариства, вони йдуть на ризик і повинні бути захищені», — заявив він.


Проте справа порушує не лише питання прозорого й чесного бізнесу та професійної таємниці компаній, що використовують законодавство деяких країн, які дозволяють істотно скоротити податки великим транснаціональним корпораціям, а й свободи преси. Адже за суттю люксембурзьке правосуддя звинувачує журналіста лише в тому, що він зробив свою роботу, проінформувавши громадськість про недосконалість системи оподаткування.
Французький журналіст Едуард Перрен заперечує факт маніпулювання з метою отримати податкові декларації компаній — клієнтів PwC. На його думку, цей судовий процес був ініційованій лише для того, аби залякати інформаторів та медіакомпанії. Однак, якщо Люксембург вирішить визнати підсудних винними, це однозначно створить прецедент у судовій практиці, що вплине на умови роботи журналістів, на свободу слова і відчинить двері іншим зловживанням і маніпуляціям з боку тих, хто намагатиметься обкрадати свою власну державу.

Париж.