Перша моя вчителька Ніна Степанівна Остапенко (Коваль) — останній нині живий учасник підпільної організації «Партизанська іскра», що діяла в роки Великої Вітчизняної війни на Первомайщині.
У дитинстві схвилював один епізод. У день 9 Травня біля пам’ятника полеглим односельчанам відбувався мітинг. Ми, першокласники, стояли тихі й принишклі. Випадково глянув на вчительку: по її обличчю текли сльози.
Семирічний учень тоді не міг зрозуміти, чому наша друга мама, завжди життєрадісна й сильна Ніна Степанівна плаче. Хто її скривдив?
Наступного дня запитав про це нашого вихователя, педагога з багатьма творчими обдаруваннями Володимира Макаровича Герасименка. Саме він уперше розповів про те, що Ніна Степанівна сумує за своїми друзями юності — членами підпільної організації «Партизанська іскра», котрі загинули під час війни.
Спливли роки. Ставши вже дорослим, попросив розповісти про це свою першу вчительку.
...1939 року, закінчивши 7 класів Кумарівської школи, Ніна продовжила навчання в Кримківській середній школі. ... Було літо 1941 року. Дотепер пам’ятає, як до веселої групи учнів на шкільному дворі підійшов білявий юнак і гучно оголосив: «Дорогі однокласники! Вітаю всіх із успішним складанням останнього іспиту. Завтра поїдемо до Первомайська фотографуватися».
20 червня 1941 року Парфентій Гречаний сфотографувався разом з однокласниками в місті, але світлини ніхто з учнів не забрал, бо 22 почалася війна...
— Страшна звістка про віроломний напад фашистської Німеччини приголомшила нас усіх, — згадує Ніна Степанівна. — Ворог із кожним днем захоплював дедалі більше територій. Незабаром німці з’явилися й на Первомайщині. Ми, колишні дев’ятикласники, тепер зустрічалися таємно й палко обговорювали події, що відбувалися на нашій землі. Вирішили не сидіти склавши руки, а діяти, щоб наближати перемогу.
Так було створено підпільну молодіжну організацію «Партизанська іскра». Командиром загону вибрали Парфентія Гречаного. Підпільники, як могли, боролися з окупантами.
— Холодний грудень 1941 року, — згадує Ніна Степанівна. — Вечірні сутінки огорнули село. Раптом чуємо тихий стукіт у замерзлу шибку. Мати стривожилася: «Хто там?» — обережно запитала. Зовні почувся приглушений шепіт: «Це ми — Парфентій Гречаний і Олександр Кучер. Відкрийте, будь ласка, з Ніною потрібно поговорити...»
Коли зайшли в будинок, Парфентій повідомив: «Готуємо операцію зі знищення румунського складу з боєприпасами. Потрібна допомога вашого центру...» Склад знищили. Це було першим завданням юної підпільниці Ніни Коваль, яке вона виконала разом із друзями Миколою Остапенком, Зоєю Кулагіною та іншими. Хлопці псували майно ворога, розклеювали листівки з повідомленнями Радінформбюро. Діяли дуже обережно, у всьому проявляли пильність. Все-таки вороги вистежили. Почалися арешти, схопили й Ніну Коваль.
— Окупанти застосовували нелюдські катування, — розповідає колишня підпільниця, — а потім нас годинами тримали на морозі в лахмітті, без їжі та води. Після допитів і катувань у Первомайській в’язниці нас, змучених і голодних, гнали по снігу етапом у Тирасполь, де на арештантів чекав розстріл.
І тільки стрімкий наступ Червоної Армії, про який почули в’язні, додав їм сил і мужності. Вони вирішили організувати втечу. Раптово накинулися на тюремних конвоїрів, роззброїли їх. У цей час саме наступали бійці передових частин нашої армії, вони й допомогли сотням ув’язнених урятувалися від смерті...
Після визволення Первомайщини від окупантів здійснилася заповітна мрія Ніни Коваль. Вона закінчила педагогічні курси та стала вчителькою початкових класів. Спочатку працювала в селі Синюхин Брід, потім у Конецьполі, а з 1946-го до виходу на пенсію — у рідній Кумарівській школі.
За мужність і відвагу в партизанській боротьбі Батьківщина нагородила Ніну Степанівну Коваль (Остапенко) орденами Вітчизняної війни І ступеня, «За мужність» і багатьма медалями. За нелегку 45-літню педагогічну працю — численними грамотами й медалями.
Про вчителя завжди говорять із повагою й шаною. Але, мабуть, найбільшим визнанням для педагога є усвідомлення його учнями ролі першої вчительки в подальшому їхньому житті. Нас, її вдячних вихованців, — понад тисяча.
18 лютого цього року колишня підпільниця відзначила свій 91-й день народження. Частий гість Ніни Степанівни — голова ветеранської організації села Кумарі К. Новошицька. Адже вона теж її учениця. Клавдія Петрівна розповідає: «Ніна Степанівна всієї душею вболівала за кожного з нас, ми завжди відчували її любов і турботу. Багато років пропрацювала вона в нашій школі. За неї вчилися й мої діти. Всі люди поважають нашу дорогу наставницю».
Від імені всіх учнів прийміть, дорога Ніно Степанівно, щиру вдячність і низький уклін за перші життєві уроки добра, порядності, мужності та любові до людей. Міцного Вам здоров’я й довгих років життя.
Данило КІТ, депутат Первомайської районної ради.
Миколаївська область.
На знімку: фронтовик Яків Гаврилович Самойленко зі станції Кам’яний Міст і підпільниця Ніна Степанівна Остапенко із Кумарів — ветерани, які мешкають на Первомайщині.
Фото автора.
