Ветерану Другої світової війни і праці, інваліду першої групи 93-річному Василю Арсентійовичу Ужві дедалі складніше даються спогади про власну фронтову юність. Вік таки бере своє. І все-таки досі у пам’яті страшна звістка про початок війни. Невдовзі гітлерівські окупанти вже господарювали у його рідному селі Щурівцях.
Люди боялись зайвий раз вийти на вулицю, він з ровесниками теж переховувався, аби не забрали на роботи до фашистської Німеччини. А коли поневолювачів прогнали з рідної землі, Василя призвали на армійську службу.
Короткотермінові військові курси пройшов достроково й щойно навчивсь стріляти, його відразу направили на фронт. З тяжкими боями й втратами визволяв країни Європи, Будапешт, Софію. За це бойові нагороди отримав, першою була медаль «За відвагу».
Після Перемоги рвався додому, до батьків, у рідне село. Натомість мусив продовжувати армійську службу в Одеському військовому окрузі. Мав на той час непогану освіту — 9 класів — до війни встиг закінчити.
Пропонували йти на сержантські курси чи в військове училище. Відмовився від усього. Повернувся додому, до мирного життя. Одружився, виховав двох синів. Тепер у ветерана чотири онуки, шість правнуків і один праправнук. До речі, одному із онуків, Сергію, теж випало пройти війну, воював в Афганістані.
Після війни Василь Арсентійович десять років працював продавцем у рідному селі. Стільки само завторгом Кузьминецького сільського споживчого товариства і більше 20 років головою правління цього ж CCT. І тут після себе тільки добру пам’ять та трудові автографи залишив. Вивів очолюване сільське споживче товариство у передові, одне із кращих у районі та області. Десять нових магазинів у сільській місцевості побудував. За працю, професіоналізм, сумлінність шанували й цінили односельчани, колеги та керівництво. За це ж Василя Арсентійовича нагородили медаллю «Відмінник торгівлі», Почесними грамотами і цінними подарунками. І після виходу на пенсію продовжував працювати.
Сьогодні Василь Арсентійович не лише сам себе обходить, а й продовжує трудитися на власній пасіці. Доглядає 16 вуликів. Живе сам, не хоче до дітей «на асфальт». Тому вони до Василя Арсентійовича у село навідуються. І щораз застають його на пасіці. «Краса навкруги! Все у цвіті буяє. Що ще мені, старому, для життя треба?! Все маю. Хотілося б ще не один День Перемоги зустріти й відсвяткувати з найріднішими людьми у мирі, злагоді та при здоров’ї!», — зізнається ветеран.
Іван РЯБИЙ, голова районної ветеранської організації працівників торгівлі. Юрій КОВЧ.
Щурівці.
Гайсинський район.
Вінницької області.
