Відповідь на поверхні: багаторічне недофінансування
Цифри, а тим паче, якщо вони стосуються фінансів, — річ промовиста й уперта.
А що вже й казати про таку набридливу майже кожному українцеві справу, як стан доріг?
Експертами доведено: лише від продажу пального (тринадцять відсотків від вартості кожного літра, що становить 23 млрд. грн.) і продажу автомобілів (двадцять млрд. грн.) державна скарбниця поповнюється майже сорока трьома мільярдами гривень за нинішній рік. Це цільові кошти, які би мали спрямуватися виключно на розбудову й ремонт доріг. Та на обслуговування мережі доріг Мінфін виділяє менше половини — двадцять мільярдів. Цифра, погодьмося, достойна. Але ж то тепер, і то тільки заплановано, або ж переважна частина грошей «пришкандибує» до дорожників, як правило, у другій половині року чи у кінці третього кварталу або ж навіть і пізно восени, коли погода не те що не сприяє, а вже не дозволяє проводити такі роботи...
Ямковий «порятунок» — як гривня жебракові
З начальником Служби автомобільних доріг у Закарпатській області Михайлом Поповичем (а фаховий авторитет цього керівника незаперечний) ведемо відверту й нелегку розмову саме про справи сьогоднішні і про те, на що сподіватися влітку й восени.
З усіх джерел фінансування області в поточному році виділяється 168,8 мільйона гривень. Але лише за скромними підрахунками потреба становить 800 мільйонів! Тобто «дають» менше п’ятої частини. Тому за довгі роки недофінансування дороги й прийшли до жалюгідного стану. Адже кожні вісім-десять років мав би проводитися капітальний ремонт, але грошей вистачає лише на ямковий. Це латання дірок ні справжнім ремонтом, ні достойним утриманням трас не назвеш. Цей «порятунок» — як гривня жебракові: хіба на скибку хліба, бо буханець коштує вдесятеро більше...
— Щоб забезпечити комфортний проїзд у цілій області, яку недаремно називають воротами з Європи в Україну і привабливим туристичним краєм, — констатує Михайло Попович, — потрібно вкладати в ремонт і розбудову доріг серйозні кошти. І це відразу ж дасть поштовх і розвитку туристичної галузі, і припливу інвестицій. Це аксіома.
А нині, крім іншого, начальник М. Попович ставить перед підлеглими конкретну вимогу: щоб хоча би ці виділені двадцять відсотків коштів до потреби були використані по-господарськи, з розумом, ефективно, щоб не розкрадалися. Роботи мають проводитися прозоро й відкрито. До речі, про останнє з вимоги — не розкрадати. Область маленька, фінансових вливань у інші галузі економіки — кіт наплакав. Через те різноманітні перевірки (а число охочих ревізувати не спадає) буквально обсідають дорожників. Немало словесної тріскотні чути й від усіляких активістів. Хоча вже більше місяця «висить» на сайті служби заклик створити громадську раду — хай беруть участь у виробничих нарадах, хай би щось і підказали... Ніхто ще не відгукнувся!
— Ні у кого так не болить душа за якість доріг, як у нас, — продовжує М. Попович.— Тих спеціалістів і робітників, котрі пропрацювали в галузі хто двадцять, а хто й сорок і більше років. Ми хотіли б пишатися своєю роботою, своїми здобутками... Щоправда, руки не опускаємо. Сподіваємося, що держава, незважаючи на всім відомі труднощі, знаходитиме щодалі більше коштів на розвиток дорожньої справи.
І все ж, яким було фінансування обласної служби автодоріг за попередні роки? Фахівці навели такі дані: у 2008 році виділено 220 млн. грн. — це за тодішнім курсом становило 27,5 мільйона доларів; торік, приміром, виділялося 67 млн. грн., або ж 2,6 млн. доларів; у поточному — 168 млн. грн., що буде приблизно шість з половиною мільйонів доларів. Тобто зростання майже у два з половиною рази. Це вже щось.
Прикордонна, але не «експериментальна»
Але ті ж спеціалісти облслужби автодоріг, як і громадськість та обласна влада вважають не просто помилкою, а дискримінацією регіону попереднім урядом той факт, що до списку так званого дорожнього експерименту не ввійшла прикордонна Закарпатська область, яка межує аж із чотирма європейськими країнами, і митниця якої регулярно й відчутно перевиконує доведені цифри. Туди «записали» Львівську (виділено понадпланових більше мільярда гривень), Волинську (475 млн. грн.), Одеську, Чернівецьку (понад 360 млн. грн) та столицю. (Суть експерименту полягає у спрямуванні на дороги 50-відсоткової суми з перевиконання показників обласних митниць).
Якщо б і Закарпатську область включили до «дорожнього експерименту», то, за скромними підрахунками фахівців, лише це дало б змогу щороку капітально оновлювати від ста до двохсот кілометрів полотна. За п’ять років відрізок став би ого-го!
— На справжній капітальний ремонт кілометра дороги за наших умов, — каже М. Попович, — слід виділяти до восьми мільйонів гривень. Тоді не треба буде жодного ямкового латання. Про ямковий ремонт у двадцять першому столітті такій потенційно економічно потужній державі, якою є Україна, треба забути!.. Це, знаєте, щось подібне до того, як при владі комуністів існував термін «падіж худоби»... Який працьовитий український господар передбачає не заготовити сіна, отави й зерна корівчині на зиму і заздалегідь знає, що вона має подохнути через його ж лінь?.. Такого бути не сміє, як і хронічного латання дірок на автотрасах. Це має стати ганьбою для дорожників і для держави!..
— Але як нам піднятися над цим проваллям, якщо за лютий-березень і до середини квітня нам не надійшло жодної бюджетної гривні?! — не може стримати емоцій загалом досить урівноважений начальник облслужби автомобільних доріг.
Та оптимізму Михайло Михайлович не втрачає. В розпорядженні облавтодору — підрядної організації, яка виконує всі замовлення, — вісімсот спеціалістів (у 2008-му році, правда, було 1900, але довелося половину скоротити), чотирнадцять філій у районах і вісім асфальтно-бетонних заводів, яким під силу проводити необхідні роботи. І вони тривають. Поновлено всю трасу від Чопа до межі з Львівською областю; зроблено 63-кілометровий відрізок від Мукачевого до Буштина; з Мукачевого через Берегове до Лужанки й до кордону також оновлено; відремонтовано й трасу від села Велика Копаня до Виноградова, а від села Підвиноградове до селища Вилок; ямковий ремонт виконано з Хуста до села Березове; від Ужгорода до райцентру Великий Березний. Забезпечено — що з настанням курортного сезону дуже важливо — нормальний проїзд до всіх зон відпочинку — зокрема, до Долини нарцисів у Хустському, до комплексу Воєводино у Перечинському районах.
А ще у планах на цей рік — відремонтувати 209 кілометрів всієї дороги від Мукачевого до кордону з Івано-Франківською областю. Радше — за кредитні кошти. Словом, весняна погода сприяє і хочеться зробити якнайбільше. Надходило б ритмічне фінансування.
Заздрять колегам
Закарпатців, як і, очевидно, кожного українця, — завидки беруть, коли їдеш дорогами Словаччини, Угорщини або ж Польщі. Рівні, як скло. Чудова розмітка — пішохідні переходи миготять вмонтованими у асфальт лампочками, всі лінії широкі, білі, добре видніються, бо ще й відсвічуються вночі або при тумані. Освітлені не лише всі вулиці в селах і містах, а й на крутих поворотах за населеними пунктами. Не боїшся не вгледіти підступну яму й зігнути диск чи розірвати покришку. Або ж змушений на мить крутанути через вибоїну й переїхати на суміжну смугу, лякаючи зустрічного водія. Там подібного не може бути, бо не сміє бути!
Таке усталене правило.
Закарпатські дорожники не менше за нас, водіїв, заздрять сусідам-колегам. У тих є все — пристрої, обладнання, сучасна дорожня техніка і — головне — вчасне й щедре фінансування.
— Ми дружимо з колегами з Пряшівського самоврядного краю Словаччини, — розповідає М. Попович. — Якщо у нас (заокруглимо) на обслуговуванні — 3340 кілометрів доріг, то у них — 2800. Але їх фінанси становлять 1,4 мільярда євро, а наші 168 мільйонів гривень, або ж шість з половиною мільйонів доларів... Але існує ще один нюанс: їхній бюджет формується так, що держава виділяє п’ятнадцять відсотків коштів до потреби, а решта — вісімдесят п’ять процентів — надходить з фондів Євросоюзу...
Та головне для простого громадянина не схема, за якою виділяються кошти, а якість доріг і комфортна й безпечна їзда.
— Дуже хочу дочекатися подібного і в нас, — завершує розмову Михайло Михайлович Попович. — Вірю: цього прагне й керівництво нашої держави!
ФАКТ
У Закарпатській області — 3347,8 км доріг загального користування, з яких 904,7 км — державного, 2443,1 км — місцевого значення і 1294 — мости.
А поки що Михайло Попович (у центрі) контролює, як триває ямковий ремонт...
