Нещодавно полк «Азов» відзначив другу річницю від дня заснування. Напередодні репортери «Голосу України» побували на його навчально-тренувальній базі в Києві. Ми побачили, як готуються рекрути, відвідали заняття школи сержантів, де військовослужбовці отримують знання й навички з урахуванням досвіду армій НАТО. А також змогли оцінити умови перебування бійців на цій базі, їх побут, харчування, дисципліну і ставлення до служби. У контексті побудови українських Збройних Сил стало зрозуміло, що ми маємо справу з «державою в державі». В «Азові» переконані: створювати нову патріотичну армію, здатну захистити незалежність і суверенітет України, за старими лекалами і законами неможливо. Тут знають, як побудувати, нарощувати й утримувати сучасне військове формування, і демонструють свої переконання на практиці.

Інша мотивація

Спостерігаючи за заняттями рекрутів, спілкуюся з Іваном (позивний Грач). Він в «Азові» з перших днів. У нього за плечима — Широкинська операція, взяття Маріуполя (був командиром відділення), Мар’їнка, Іловайськ... Він придумав, затвердив у Андрія Білецького (екс-комбат «Азова», народний депутат України), а на початку 2015-го почав розвивати ідею навчально-тренувальної бази. У цьому процесі враховує іноземний досвід, бойові навички тих, хто служив у гарячих точках, і уроки нинішньої війни. Як полюбляють говорити наші чиновники, «відповідає реальним викликам». От тільки не на словах, а на ділі.
...Доки рекрути, яким пощастило потрапити на базу «Азова» після ретельного відбору й мотиваційної перевірки, проходять на плацу курси молодого бійця, їхні старші досвідченіші товариші із сержантської школи в білих футболках і тренувальних трусах бігають крос (на знімках). І не збиваючи дихання, викрикують речівки. «Не боїмося «ДНР», дайте, дядьку, БТР!» — лунає з імпровізованих бігових доріжок.

 

 

 

 

Ця територія столичного підприємства «Атек» ще нещодавно була закинута. «Азовці» за допомогою волонтерів приводять її до ладу. І не тільки тренувальні майданчики й доріжки, а й корпуси, які після капітального ремонту перетворили на казарми. Госпчастина, як і бойова підготовка, у цьому полку на рівні.
Запитую у господарів бази, чи цікавляться їхнім досвідом у вищих інстанціях, від яких сьогодні залежить реформування військового сектору.
— Нас намагаються не помічати. Наш досвід їх не цікавить.
— Чому?
— Якщо вони визнають, що ми робимо добре, то і їм самим доведеться щось робити... Ми — подразливий і незручний фактор для системи, — відповідає співрозмовник.
— Як вам вдається зберігати незалежність і самостійність?
— Люди, які прийшли до «Азова» 2014-го, були об’єднані однієї ідеєю — захистом країни. Нас згуртовує не зарплата й не матеріальні інтереси. Тому нас складно перекупити, підкупити. У нас зовсім інша мотивація, ніж у них. І з цим доводиться рахуватися... Приручити нас не вдається.
«Азов» нині, по суті, єдиний з добровольчих об’єднань, який з роти доріс до полку й зберігся, не змінивши своїх початкових принципів та ідей.
Його відвели з передових позицій, але він продовжує розвиватися й удосконалювати бойову підготовку. І хоча при цьому «азовці» адаптують у своїй практиці стандарти НАТО, представники Альянсу, які часто бувають в Україні, цей полк Нацгвардії не відвідують. Їх перехоплюють на рівні міністерств і відомств, а демонструвати успіхи «азовців» нашим західним партнерам там не поспішають. Чи не хочуть?
У річницю створення «Азова» багато говорили про те, що саме завдяки добровольцям вдалося втримати Маріуполь. А виведення «азовців» із Широкиного торік і бажання тоді демілітаризувати цей район — винятково політичне рішення. Але супротивник не грає за правилами, що неодноразово демонстрував у рамках рішень Мінських домовленостей.
— Ми можемо сьогодні заявити: що якби не було нас, не було б Широкиного. А якби не було Широкиного, найімовірніше, не було б і частини Маріуполя. Ми оперативно реагували на всі випади супротивника, відкривали вогонь у відповідь, — згадують учасники тих подій.

Нас хочуть загнати в стару систему

У полку «Азов» нині три навчально-тренувальні бази. Жодна з них не стоїть на балансі Нацгвардії. Їх облаштовують власними й волонтерськими силами й коштами. Інтенданти полку створюють усі умови для нормальної життєдіяльності підрозділу. Тут не вважають, що життя бійця має починатися з випробувань казарменим побутом і «солдатською кашею» за совковим рецептом. В «Азові» не економлять на обмундируванні, харчуванні й проживанні особового складу. І не лише роблять капітальні ремонти казарм на базах, а й опікуються, щоб навіть у польових умовах у бійця був нормальний туалет і гаряча вода в душі.
Харчуванням свій полк забезпечує Нацгвардія. Але азовська служба тилу намагається всіляко поліпшити солдатське меню. Налагодили зв’язок з м’ясокомбінатом, розташованим між Урзуфом (місце дислокації ще однієї бази) і Маріуполем. Директор запропонував тушонку на чотири гривні дешевшу, ніж її закуповують централізовано. Відправив на пробу ящик продукту. Вигідна пропозиція не зацікавила адресата. Кажуть, причина відмови — не погані смакові якості консерви, а те, що «віддачі» від такої дешевої тушонки не одержати. Всупереч логістичній логіці на цю базу «Азова» однойменний продукт доправили з Луцька...
— Про що говорити, якщо до сектору «М» хліб возять із Запоріжжя. При цьому в самому Маріуполі п’ять хлібних заводів, — кажуть азовські інтенданти.
У полку (і не тільки тут) дивуються: на розвиток українського війська виділяються величезні бюджети. Але до останньої інстанції доходять копійки. В «Азові» таку сумну траєкторію коштів нам проілюстрували своєю невеликою історією.
...Бійці виконували завдання на кордоні з Придністров’ям. Надійшло бойове розпорядження — забезпечити продуктами харчування на десять діб тих, хто там перебуває. Нагодували за рахунок полку. Потім частину бійців звідти перебазували під Одесу. Хто їх годуватиме? — цілком логічно запитали постачальники полку. З Нацгвардії відповіли: нехай харчуються за рахунок відрядних.
Чому? Тому що ви — контрактники, — отримали пояснення. Але от біда: добові виплачуються в розмірі 30 гривень, а на харчування за нормами передбачено 62 грн. на день.
Військові люди накази не обговорюють, але все-таки аналізують їх. Один з таких — збирати гільзи після стрільб. Мовляв, не здасте — не отримаєте патронів.
Навіщо? — задумалися в полку. На тлі офіційної версії «облік—контроль» не дає спокою ще одна, не така гарна. Гільзи — кольоровий метал. У контексті військ — величезна кількість кольорового металу. Куди він іде і хто його в кінцевій інстанції списує? У думаючих людей, які ще вміють рахувати й непогано розбираються в менеджменті, під час спостереження системи військового забезпечення зсередини таких питань виникає чимало.
У цьому абсурді з постачанням винна стара система. Її треба негайно змінювати. Але сама себе вона не змінить. Що робити? В «Азові» знають. Треба перестати красти, подолати корупцію, маразм і лінь. Будувати нову армію не можна за старими стандартами й схемам. Це своє переконання доводять ділом. З початку року полк відвідало кілька ревізій різних рангів. Перевіряли наявність ПММ. На превеликий подив, недостач, витоків і випарів пального не виявили.
«Азов» — ментально нове військове формування незалежної України. Його досвід і моральні засади гідні наслідування. Але стара система в цьому новому бачить загрозу, і у неї, мабуть, спрацьовують захисні реакції. Найслабша з яких — ігнорування.

 

 

Батальйон «Азов» створено 5 травня 2014 року у Бердянську як батальйон патрульної служби міліції особливого призначення МВС. Тоді його основу становили учасники двох громадських організацій: Автомайдан та «Патріот України». 20 травня 2014-го оголошено про набір бійців до батальйону. 17 вересня 2014 року ухвалено рішення розширити батальйон, перетворивши його на полк особливого призначення. 12 листопада 2014-го полк спеціального призначення «Азов» було переведено до складу Національної гвардії України.

Фото Андрія НЕСТЕРЕНКА.