Торік сєверодонецькому волонтерові Наталі Богуславській зателефонувала одна жінка й звернулася з несподіваним проханням: привезти вишиванки для учасників художньої самодіяльності Новоастраханського будинку людей похилого віку. Будь-які — старі, діряві, великих і маленьких розмірів.
Відверто кажучи, таке прохання завдало клопоту Наталі. Річ у тому, що її волонтерська діяльність переважно поширюється на військових. Скажімо, вона знає, як придбати прилади нічного бачення, пальне для військової техніки, забезпечити бійців харчуванням чи медикаментами. А вишиванки... Жодного досвіду в цьому напрямку роботи не було. Але вона подумала: а чому ні? І взялася за діло. Будучи в Новояворівську Львівської області, кинула клич серед місцевих жителів, помістила інформацію в Інтернеті, звернулася до парафії — і все вийшло. Їдучи з Новояворівська, Наташа везла цілу сумку вишиванок, рушників, серветок різних розмірів і строків давності. Їх було багато, і за кожною річчю стояла якась історія. Частину цих подарунків Наташа відвезла до інтернату і була вражена тим, як раділи їм старі люди. Частина рушників і вишиванок стали експонатами виставки до Дня незалежності України, а потім перекочували в бібліотеки, дитсадки, школи для оформлення кабінетів української мови.
Після виступу Наталі на жіночому форумі акція стала всеукраїнською. Особливо активно відгукнулися жінки із західних областей України. До своїх посилок вони вкладали зворушливі листи, в яких висловлювали підтримку жителям Донбасу, свої переживання за долі дітей, старих — усіх, хто був змушений залишити насиджені місця, рятуючись від російської агресії. Багато хто вказував свої телефони і просив їм подзвонити. Завдяки такій народній дипломатії зав’язувалися контакти. Люди підтримували одне одного як могли. Вишиванки роздавали всім патріотично налаштованим жителям області. Багато було такого одягу для дітей.
Про цю акцію невдовзі дізналися і в Америці. Першою ластівкою стала вишиванка з Детройта, яка була зшита півстоліття тому. Її привезла сєверодончанка Юля. Зараз дівчина живе в Америці, але часто приїжджає на батьківщину провідати батьків. Вона розповіла Наталці, що українці, котрі живуть у Детройті, організували своєрідний аукціон, на якому продають українські прапори, розписані бійцями ЗСУ. До них додаються світлини, на котрих відображено моменти, коли військовики залишали підписи — на доказ їх справжності. Юля стверджувала, що ці своєрідні сувеніри активно розкуповують і наші співвітчизники, і американці. Крім того, на цих аукціонах продаються інші речі, пов’язані з історією та культурною традицією України. Виручені гроші йдуть на підтримку ЗСУ.
— Згодом доводиться розширювати свою волонтерську діяльність, —посміхається Наталя. — Нещодавно за допомогою Фейсбук я знайшла свою однокласницю, з якою ми не бачилися понад двадцять років. Зараз вона живе в Англії, але матеріально допомагає своєму батькові, який залишився в Сєверодонецьку. Дізнавшись, що я займаюся волонтерством, моя однокласниця звернулася до мене з проханням допомогти батькові. З’ясовується, що на частину грошей, які однокласниця посилає йому, він купує медикаменти, продукти й носить їх самотнім людям похилого віку. Однокласниця написала мені, що в Англії багато хто хоче допомогти жителям зони АТО й готовий фінансувати окремі проекти, які допоможуть людям виживати. Для її батька, на жаль, це серйозна ділянка роботи, і впоратися з нею йому буде важко. Наташа вже знайшла людину, яка почала займатися цим напрямом волонтерства.
Луганська область.
Наталя Богуславська з вишиванкою з Детройта.
Фото автора.
