15 травня — День пам’яті жертв політичних репресій
Щороку, в третю неділю травня, відповідно до Указу Президента України №431/2007 від 21 травня 2007 р., в Україні відзначається День пам’яті жертв політичних репресій. Він був встановлений з метою належного вшанування пам’яті жертв тоталітарного режиму, привернення уваги суспільства до трагічних подій в історії України, відродження національної пам’яті, утвердження нетерпимості до будь-яких проявів насильства проти людяності.
Ця дата обрана не випадково. Відомо, що 2 червня 1937 р. Політбюро ЦК ВКП(б) прийняло постанову «Про антирадянські елементи», відповідно до якої уже 30 липня того самого року вийшов оперативний наказ НКВС СРСР №00447 «Про операцію з репресування колишніх куркулів, злочинців та інших антирадянських елементів», що започаткував масові репресії. Вони призвели до фізичного винищення найбільш активної та інтелектуальної частини нації, понівечили долю багатьох людей, пов’язаних родинними узами з репресованими, — так званих членів сімей ворогів народу.
Сьогодні сумна статистика українського рахунку політичних репресій наводиться у багатьох дослідженнях і наукових розвідках вітчизняних істориків — фахівців з проблематики історії тоталітаризму. Так, за даними одного з них, доктора історичних наук, професора В. Нікольського, з 1929 по 1938 рр. в Україні було заарештовано понад 651 123 особи. За кожною цифрою — конкретна людина з трагічним фіналом її життєвого шляху: від розстрілу до ув’язнення на різні терміни у таборах ГУЛАГу та повного забуття. Тому День пам’яті жертв політичних репресій є додатковим приводом гідно вшанувати, згадати чи дізнатися їхні відомі та маловідомі імена.
Людмила Михайлівна Старицька-Черняхівська — одна з тих, у чиїй долі яскраво відбилася історія нашої країни. Інтерес до її життя і творчості закономірний. Адже їй судилося стати носієм багатих культурних традицій українського народу. Вона народилася у сім’ї відомого письменника та театрального діяча Михайла Петровича Старицького в 1869 р. Її мати — Софія Віталіївна, вроджена Лисенко, була рідною сестрою композитора Миколи Лисенка, основоположника українського оперного мистецтва.
Родинна атмосфера сформувала і відшліфувала літературне дарування Л. Старицької-Черняхівської. Вона мала талант драматурга, прозаїка, поетеси, мемуаристки. Написала п’єси «Гетьман Петро Дорошенко», «Крила», «Останній сніп», «Розбійник Кармелюк», «Іван Мазепа», поему «Сапфо», лібрето до опер Лисенка «На новий рік» і «Ноктюрн». Створила цілу галерею літературних портретів видатних діячів нашої культури: Л. Українки, М. Лисенка, М. Старицького, І. Франка, В. Самійленка, Г. Барвінок, М. Коцюбинського, М. Заньковецької, І. Карпенка-Карого, А. Кримського та інших.
Вихована на демократичних традиціях Л. Старицька-Черняхівська завжди активно висловлювала свою громадянську позицію. Тісно співпрацювала з літературними періодичними виданнями: «Зоря», «Правда», «Літературно-науковий вісник», «Життя і слово» тощо. У роки Першої світової війни брала активну участь у роботі Київського комітету допомоги українцям-біженцям, працювала сестрою милосердя у шпиталі. В квітні 1917 р. була обрана до Української Центральної Ради. В 1919 р. Людмила Михайлівна стала співзасновницею і заступницею голови Національної ради українських жінок у Кам’янці-Подільському. У 1920-х — 1930-х рр.
письменниця розділила долю багатьох видатних українських інтелігентів, які потрапили у вир політичних репресій. Чи могла вона, втіливши в літературі десятки людських драм, припустити, який жорстокий сценарій життя приготувала їй доля?
У 1929 р. Л. Старицьку-Черняхівську арештували за сфальсифікованою органами ДПУ справою «СВУ» («Спілки визволення України»). Разом із нею були заарештовані її чоловік Олександр Черняхівський, професор, доктор медичних наук, видатний фахівець у галузі нейрогістології? та єдина дочка Вероніка, перекладач і літератор. Людмилу Старицьку-Черняхівську засудили до 5 років позбавлення волі умовно, її рідних звільнили
з-під варти через кілька місяців після арешту.
У 1938 р. Вероніку заарештували знову. Це стало ударом для письменниці, бо вона вважала дочку своїм «найкращим твором». 21 вересня 1938 р. трійкою Київського облуправління НКВС УРСР Вероніку Черняхівську було засуджено до розстрілу, а наступного дня вирок було виконано. Через рік батькам повідомили, що вона нібито втратила розум і перебуває у Томській психіатричній лікарні. Людмила Михайлівна разом із чоловіком не раз звертались до різноманітних інстанцій із проханням врятувати дочку. Але ці благання були лише ілюзією надії на порятунок.
У 1939 р. помер О. Черняхівський, і Людмила Михайлівна на схилі віку залишилась сама.
20 липня 1941 р., коли на підступах до Києва точилися бої, 72-річна Л. Старицька-Черняхівська була заарештована органами НКДБ УРСР за звинуваченням у проведенні багаторічної антирадянської націоналістичної діяльності та у проявах германофільських настроїв.
Матеріали архівно-слідчої справи письменниці свідчать, що у зв’язку із наближенням лінії фронту до столиці України у вересні 1941 р. Старицьку-Черняхівську етапували з Києва до Харкова. У справі є постанова про пред’явлення обвинувачення, підписана нею 19 вересня 1941 р. у Харківській тюрмі. Це фактично остання дата, зафіксована за життя. Що було далі? Згідно з довідкою Управління НКДБ Новосибірської області від 27 лютого 1942 р. місцеперебування етапованої Старицької-Черняхівської встановити не вдалося. Тому її слідчу справу здали до архіву 1-го спецвідділу НКДБ СРСР.
Доля відміряла Людмилі Михайлівні довгий життєвий шлях. Але і досі не відомо, коли й де на ньому поставлено фінальну крапку.
Про драматичну долю письменниці свідчать документи, що зберігаються у Центральному державному архіві громадських об’єднань України (подаються мовою оригіналу).
Із листа Людмили та Олександра Черняхівських секретареві ЦК КП(б) У М. Хрущову. 09 лютого 1939 р.
«Глубокоуважаемый Никита Сергеевич!
Обращаемся к Вам, как к руководителю большевиков Украины, во имя истины и права прочтите наше заявление и не оставьте без внимания нашу просьбу.
8 января 1938 г. дочь наша Черняховская-Ганжа Вероника Александровна была арестована в г. Киеве органами НКВД и 21-го сентября того же года была осуждена неизвестной нам инстанцией на 10 лет со строгой изоляцией. Нам известно, что основанием к ее аресту послужило то, что она на протяжении короткого времени — 1-го года была замужем за германским подданным, одиннадцать лет тому назад.
Так как подобный факт не мог в нашем социалистическом государстве повлечь за собой столь суровой кары, то мы имеем полное основание предполагать, что в деле нашей дочери произошла, основанная на клевете, судебная ошибка.
...Жизнь нашей дочери проходила на наших глазах, на глазах многих высококвалифицированных научных работников г. Киева, облеченных доверием страны. Окончив с золотой медалью классическую гимназию, она получила в КиНХ’е (Киевский институт народного хозяйства. — Авт.) высшее образование, где получила аттестат со званием инженера экономиста. Зная еще в детстве иностранные языки, она усовершенствовала свои знания, закончив с отличием Институт иностранных языков. Эти знания дали ей возможность посвятить всю свою жизнь научной и литературной работе. Ее переводы беллетристических и научных сочинений с английского, французского и немецкого языков были издаваемы в последнее время в больших тиражах...
...И вот, глубокоуважаемый Никита Сергеевич, в продолжении целого года мы добиваемся пересмотра дела нашей дочери. Несмотря на наши многократные обращения и к Военному Прокурору и в ОБЛНКВД мы не можем даже установить и до последнего дня, — какая инстанция, за что и по какой статье осудили нашу дочь...
...А в это время произошло ужасное событие: наша единственная, невинно осужденная дочь, от ужасов пережитого сошла с ума.
5/ХІ мы получили из Томской психиатрической больницы сообщение, что наша дочь, как душевно больная, находится в вышеупомянутой больнице и, как видно из прилагаемой копии отношения замглавврача, что она отказывается даже принять посылку от нас, говоря, что она адресована не ей, настолько глубоко поражена психика нашей дочери.
Очевидно, она психически больна около полугода, т. к. несмотря на разрешение начальства, она не написала нам ни одного письма.
Никита Сергеевич, ужас пережитого свел ее с ума, сознание своей невинности и невероятно тяжелая кара отняли рассудок у молодой, культурной, здоровой женщины.
Спасите ее, пока еще не поздно, дайте нам возможность поддержать ее, взять ее домой, для быть может, возможного еще излечения...
...Твердая уверенность в непреложной силе социалистического правосудия и вера в Вас дает нам надежду на то, что Вы вмешаетесь в это страшное дело и спасете невинно осужденную, сведенную с ума нашу дочь.
Профессор, доктор мед. наук А. Г. ЧерняховскийЧерняховская Людмила Михайловна».
Із постанови про припинення слідчого провадження по архівно-слідчій справі за обвинуваченням Л. М. Старицької-Черняхівської.
31 липня 1948 р.
«...Старицкая-Черняховская Людмила Михайловна органами Государственной Безопасности разрабатывалась по делу — формуляр № 439 с 1934 года по подозрению в антисоветской националистической деятельности.
В начале отечественной войны Старицкая-Черняховская бывшим 3 Управлением НКГБ УССР только по агентурным материалам была арестована и следствие по ее делу велось с июня месяца по сентябрь 1941 года.
В процессе следствия никаких данных о принадлежности ее к антисоветской националистической деятельности добыто не было, а с приближением линии фронта Старицкая-Черняховская из гор. Киева этапирована для дальнейшего следствия вглубь Советского Союза.
При проверке по эшелонным спискам тюрем, из которых была первоначально этапирована Старицкая-Черняховская не установлена. Данных о местонахождении в настоящее время через родственные и иные связи не добыто, также в деле не имеется материалов о побеге ее из-под стражи.
Старицкая-Черняховская имеет преклонный возраст 79 лет.
Анализируя вышеизложенное
Постановил:
В связи с тем, что в процессе следствия материалов об антисоветской деятельности Старицкой-Черняховской не получено, а также учитывая ее преклонный возраст, уголовное преследование Старицкой-Черняховской Людмилы Михайловны прекратить и архивно-следственное дело по обвинению Старицкой-Черняховской Л. М. сдать на хранение в архив отдела «А» МГБ УССР.
Публікацію підготувала директор ЦДАГО України заслужений працівник культури Ольга Бажан.
Паспорт Л. М. Старицької-Черняхівської (із архівно-слідчої справи).
Постанова про пред’явлення звинувачення Л. М. Старицькій-Черняхівській від 14 вересня 1941 р. (із архівно-слідчої справи).
