На травневі свята видалася невеличка туристична подорож за маршрутом Мілан — Венеція — Лісабон. І ось, що впало в очі: «васалів» очільника еРеФії там менше не стало — то тут, то там чути російську мову. АЛЕ! Я не побачив жодного представника «руського миру» в бейсболці, футболці, куртці або ще в якомусь одязі, де красувався б триколор та їх двоголова птиця — символ недоімперії.
На відміну від «братів наших менших», ваш покірний слуга має вигляд ходячої реклами Незалежної України. Троллю потихеньку зашорених та зомбованих русо-туристо, в яких «обліко-морале», але інколи за спиною чую їх злорадне шипіння. Та нехай клевещуть!
Проте неприємний присмак все-таки зостався. На вітринах деяких магазинів красуються наклейки з триколором та написом: «Член общества www. venіceTV. ru ДОБРО ПОЖАЛОВАТЬ!». Це зайвий раз нагадує про те, що Путін активно веде інформаційну війну в Європі, продовжуючи обробляти місцеве населення своїми «зомботелеканалами».
А в холі 100-метрової дзвіниці, з якої Венецію видно як на долоні, на настільній лампі прив’язана георгієвська стрічка. Питаю українською наївним голосом, показуючи на стрічку, у дівчини-адміністратора характерної слов’янської зовнішності: «До Дня перемоги готуєтесь?». Напружено мовчить. Робить вигляд, що не розуміє. Ну то й Бог із нею!
9 травня у Венеції в очній сутичці таки зійшлися українські туристи та піддані Російської Федерації, що проводили «виїзну» акцію «Безсмертного полку» та стояли чомусь із прапором «Новоросії». Словесна перепалка з приводу того, хто є сучасними фашистами — українські патріоти чи озброєні російські найманці на Донбасі, —ледь не переросла у бійку, якби не втручання італійської поліції.
Отже, факт зостається фактом: «Пронікновєньє їхнє на планєтє особєнно замєтно вдалєкє!».
***
Війна з агресором триває ще й на стінах. Здавалося б, що тут такого в графітті «СЛАВА УКРАЇНІ!»? Кожен з нас міг бачити сотні таких надписів. Але якщо врахувати, що саме цей слоган написаний за 3,5 тисячі кілометрів від України та за 100 метрів від Атлантичного океану в місті Кашкайш, то, погодьтеся, є підстави ним пишатися.
І все було б добре, якби поверх нашого синьо-жовтого заклику чиясь ворожа рука не прималювала чорну та червону свастику. Комусь дуже муляє, що в далекій Португалії українці підтримують Батьківщину і серцем разом із нею. Отже, путіноїди продовжують ставити палиці в колеса, аж смішно — тепер вони атакують наші патріотичні гасла! Не на тих напали!
***
Зустрічався з головою Спілки українців Португалії Павлом Садохою. Хотів дізнатися, в який спосіб краще дістатися з Лісабона до Браги, де встановлений всього два тижні тому перший за межами України пам’ятник Небесній Сотні. Виявляється, що вночі (Страсна п’ятниця!) цей монумент був спаплюжений «невідомими» вандалами. Червоною фарбою на ньому були зроблені написи з використанням літер, що нагадували сумнозвісну абревіатуру фашистської «SS».
Українські патріоти в шоці й вимагають від поліції ретельного розслідування цього акту. Цілий день волонтери віддраювали пам’ятник від цинічного бруду. Проте це зайвий раз нам нагадує, що місцеві вибори на Донбасі за кремлівським сценарієм — шлях у безодню «русского мира», який, на жаль, наразі підтримує дехто навіть з політичної еліти Заходу.
«Революція Гідності не мала безпосереднього стосунку до Донбасу, і цей вчинок тільки красномовно доводить люту ненависть до людських цінностей у тих, хто зараз воює проти України», — саме так відреагували на підступну провокацію ворогів у Спілці українців Португалії.
Реваншисти атакують. А що ми: так і будемо чекати, доки вони і в Києві та інших містах України не розпочнуть погроми, будемо йти їм назустріч, — амністувати вбивць, дозволяти їм проводити місцеві вибори без вибору і таким чином втрачати ту саму Гідність, яка була завойована на Майдані кров’ю та життям наших побратимів?! Сумно. Гнівно. Болісно...
***
Завітали до венеціанської кав’ярні cкуштувати їхнього відмінного gelato — морозива — та випити не менш апетитного espresso. Офіціант, індус за походженням, вдивляється в написи KYІV та UKRAІNE на моєму вбранні й, приймаючи замовлення, щиро усміхається, тикає в мене пальцем, наче побачив старого знайомого, та каже: «Андрій Шевченко! Україна!». А потім додає: «Україна — супер! Раша — сєпаратиста, у-у-у!».
На ознаку подяки навчаю його двох найбільш відомих наших фраз. Коли прощаємось, кидаю індусу: «Слава Україні!». І чую у відповідь, що ехом прокотилося усім центром Венеції: «Героям Слава!».
***
Роздивляюсь у венеційському «Hard-Rock Cafe» вітрину. Відчуваю на собі пильний погляд продавця. Підіймаю на нього очі. Він тикає пальцем в мою футболку та каже: «Не люблю це». А на футболці англійською написано — 01.07 Євро-2012. Київ. Фінальний матч Іспанія—Італія. Така собі лімітована футболка, що була зроблена спеціально для цього матчу. Я його зрозумів. Але він пояснив: «Ми тоді програли...». «Звісно програли — 1:4», — відповідаю і додаю: «Я був на тому матчі та вболівав за італійців». Він потиснув мені руку, і мені здалося, що його очі проскандували: «Україна — понад усе!».
***
Страсна п’ятниця застала в Лісабоні. День почався чудово. Врешті-решт, таки мав можливість перевірити своє знання португальської. Вийшло не дуже, на таку собі задовільну оцінку.
На російськомовній мапі (українських аналогів ще нема) ніяк не міг знайти потрібну станцію метро. Аж тут чую поруч українську — якийсь дядько по телефону розмовляє. Підхожу до нього і — наче зустріч старих добрих друзів. Не встиг ще рота розкрити аж майже в обійми попав. Друже! Ти з України? А звідки?! Я ось тут уже майже 15 років працюю. І пішло-поїхало!
Валерій — так звали лісабонського українця — з Дрогобича, працював багато років будівельником. Зараз, каже, вже здоров’я нема, тому доглядаю двох старих — одному 90 років, — гроші ж для родини треба заробляти.
Тобто, кажу, працюєш таким собі «діду-сіттером»? Еге ж, відповідає. І додає: син кілька днів тому прилетів з України, закінчує навчання в міліцейській Академії у Львові. Вже замахався сплачувати навчання: хабарі та інше.
Кажу: так начебто зараз вже хабарі за навчання у минуле пішли... Може й пішли, — відповідає, — тільки син чомусь на магістратуру йти не хоче... А потім додає: а донька закінчила минулого року з «червоним» дипломом Київський універ ім. Шевченка, факультет міжнародної економіки, і що? Роботи нема, хоче до мене приїхати і тут десь влаштуватися. Ось такі справи.
Отож-бо й воно: крокуємо до Європи в прямому сенсі цього слова. Гірко якось...
А Валерій мені допоміг. І все розпитував: а як воно там — в Україні? Відповідаю, що все буде добре.
Все буде добре, чи не так, друзі?..
Київ—Мілан—Венеція—Лісабон—Київ.
Представники Спілки українців Португалії в місті Брага (Португалія) на відкритті першого монумента Небесній Сотні, що був встановлений за межами України (квітень 2016 року).
Вітрина одного з магазинів Венеції, на якій красується наліпка члена спільноти російського телеканалу www. venіcetv. ru
Фото автора.
