Про атмосферу і людей у Ялті
Програміст за освітою, Інна (на знімку) жила і працювала в Ялті до березня 2014-го. Виїхала звідти разом із сином ще до так званого «референдуму». «Коли дитині в школі задали вчити напам’ять гімн Росії, зрозуміла: залишатися там не зможемо», — зізнається жінка. Тепер час від часу приїздить на батьківщину для догляду за квартирою. Про враження від нещодавньої поїздки кримчанка розповіла «Голосу України».
Хто стукає? Сусіди!
«У мене квартира в кооперативному будинку. За російськими законами, якщо людина не живе в такій квартирі півроку, кооператив має право викупити пай, отримати свою частку і потім здавати в оренду. Це не Україна, де приватна власність — це приватна власність. А донести про відсутніх можуть сусіди. Зараз доноси дуже вітаються. На під’їздах навіть розклеєні оголошення: мовляв, якщо вам відомо, що хтось здає квартиру чи поширює інформацію екстремістського характеру, телефонуйте по такому-то номеру. І сусіди, щоб не потрапити під штрафи за нелегальну здачу житла, «стучать» на інших», — каже співрозмовниця.
Кримчанка зазначає: цього разу атмосфера видалася більш гнітючою, ніж під час попереднього приїзду — сім місяців тому. Люди ізолювалися, намагаються не говорити про політику і жодним чином не демонструвати ставлення до політичних подій: «Навіть ті, хто кричав раніше «Росія — молодець!» Якщо вони й змінили погляди, то мовчать про це. За день до мого від’їзду в Ялті пройшли тотальні обшуки в 10-му мікрорайоні. Начебто перевіряли, хто нелегально здає квартиру, хто нелегально отримав російський паспорт. Ще одна версія — шукали наркотики. Мій друг крізь вічко бачив, як на сходовому майданчику люди в камуфляжі розпилювали двері у сусідній квартирі».
«Із міста зникла душа»
Інна зізнається, що під час приїзду додому також обмежує коло спілкування. На вулиці оминає колишніх знайомих, чиї погляди — відверто проросійські. Але найбільше впадає в очі кількість нових, нетутешніх людей у місті. І це — не курортники.
— Дуже багато поранених, які воювали на Донбасі, інваліди, на милицях. Ще переселенці зі сходу. Помітно мешканців кавказької частини Росії. Поводяться вони дуже нахабно. Ялта завжди була молодіжним містом, життя вирувало. Зараз таке враження, що з міста зникла душа.
За словами співрозмовниці, в середині квітня не було помітно ознак підготовки до курортного сезону. «Раніше в цей час уже прибирали набережну й пляжі. Але зараз усе в жахливому стані. Навіть торік краще було».
Якщо змалювати атмосферу в теперішньому місті-курорті одним словом, то це — «сірість», переконана кримчанка. «Кафе, бари, ресторани перейменовують на «їдальні». Це нині тренд. Ресторан «Кебаб» став їдальнею «Кебаб», кафе «Затишок» — їдальнею «Затишок». «Перше», «друге», «третє», за собою прибираємо посуд... Дуже засмучує мене Ялта. Вона вже чужа», — гірко хитає головою Інна. Ще одним неприємним сюрпризом став бігборд із портретом народної артистки України Софії Ротару: плакат агітував відпочивати на віллі «Софія».
Немає доступу до українських джерел інформації
Раніше в приморському місті була сильна українська громада, і зараз також залишається достатньо людей, які дотримуються проукраїнських поглядів. Мотиви тих, хто продовжує жити в окупації, Інна пояснює так: «Вони вважають, що повинні залишатися, кажуть: «Якщо ми поїдемо, України тут не буде». Плачуть і чекають. Бо Крим заселяють чужинцями. Морально нашим людям там дуже важко. Раніше гімн України могли включити на вулиці, а зараз — лише вдома. Бояться. Ти мусиш фільтрувати кожне слово, думати, що говориш».
Величезна проблема — доступ до інформації з українських джерел, зазначає співрозмовниця. Переважає рос-ТБ, яке цинічно промиває мізки глядачам. «Фільтрація з російського боку дуже сильна. Багато сайтів заблоковані, «Українська правда», 5-й канал. Створені і клони сайтів під схожими доменами, де вкидається потрібна Росії інформація. Людям дуже важко зорієнтуватися, наскільки достовірне джерело. Навіть якщо посилання у Фейсбуку, ти не можеш зайти, бо сайт заборонений».
За оцінками співрозмовниці, мешканців Ялти, як і Криму загалом, можна розділити на три групи: «Відсотків 30 — за Україну, стільки ж — за Росію. А решта — «нам усе одно, нам добре і там, і там». Тому з тими людьми, хто за Україну, треба працювати. Створювати сайти, які ще не встигнуть заблокувати, просувати їх у соціальних мережах, давати там достовірну інформацію про події, розвінчувати фейки. Доступ до достовірної інформації — це першочергове. Але цим ніхто не займається. Ані Міністерство інформації, ніхто».
А от побутові й матеріальні труднощі, які останнього року переслідують кримчан, навряд чи схилять мешканців півострова до України, вважає співрозмовниця. «Так само, як я, українка, нічого не прошу від держави, розуміючи, в якому становищі моя країна, — так і проросійськи налаштовані кримчани готові терпіти. Але тут вода камінь точить. Зараз же насамперед варто робити щось для своїх, для українських людей».
Портрет «вождя», щоб прикладати до хворого місця?
Інна каже, що залишатися українцем на півострові дуже непросто. Навіть за паспортом. На державну службу можна влаштуватися лише з російським громадянством, український паспорт при цьому вилучають. Багато людей опинилися перед вибором: або позбутися роботи, або українського документа і стати «невиїзним». Із першого квітня на півострові заборонені автономери, видані в українському Криму. «Деякі з моїх знайомих відмовилися змінювати номери, сховали авто до кращих часів. Уся українська символіка «зачищається», але подекуди в машинах можна побачити то сердечко синьо-жовте, то ще якісь знаки. Рідко, але трапляється», — додає співрозмовниця.
Унаслідок анексії вона втратила бізнес і клієнтів у рідному місті. ІT-сфера — не та галузь, якій зараз у Криму жити добре. У виграші — хіба що постачальники продуктів та перевізники. Багато молоді виїжджає на материкову Україну чи до Росії. «Зайшла до аптеки — висить портрет Путіна. Це що, питаю, до хворого місця прикладати? Знайома зашикала на мене: мовляв, мовчи. А я не втрималася».
За два роки співрозмовниця зазнала переоцінки цінностей, хоча раніше не вважала себе патріоткою: «Я гімн знаю напам’ять, я пишаюся Україною. Хоча раніше не пишалася».
Інна розповідає, у який спосіб особисто вона бореться за український Крим. «Є американська компанія «Баскін Робінз», продає морозиво. Вони торік відкрили кафе в Ялті. Під час мого приїзду я не пошкодувала грошей, сходила туди, купила морозиво і зажадала чек. Мені довго не давали, але зрештою я чек отримала. Тепер писатиму листа до американського офісу компанії: на якій підставі, попри санкції, вони відкрили кафе в окупованому Криму? Це також мій внесок, про такі речі не можна мовчати».
Записала Ліна КУЩ.
Фото Андрія НЕСТЕРЕНКА та з Фейсбук героїні публікації.
