Кримські татари: народ-мученик

Михайло Руденко.

18 травня 2016 2377

СЬОГОДНІ — ДЕНЬ БОРОТЬБИ ЗА ПРАВА КРИМСЬКОТАТАРСЬКОГО НАРОДУ; ДЕНЬ ПАМ’ЯТІ ЖЕРТВ ДЕПОРТАЦІЇ КРИМСЬКОТАТАРСЬКОГО НАРОДУ

18 травня 1944-го із Криму виселили майже 190 тисяч кримських татар, які були обвинувачені сталінським режимом у пособництві нацистській Німеччині в роки Другої світової війни.

У 1941-му під принизливу і злочинну процедуру примусової висилки підпали кримські німці, а за кримськими татарами того само 1944 року із півострова були депортовані вірмени, болгари й греки. Загальна кількість депортованих із Криму різниться, але становить значну цифру — понад 300 тисяч осіб. Якщо порівнювати, то це число практично дорівнює населенню нинішніх кримських міст, таких як Сімферополь або Севастополь.

Зокрема, у серпні 1941-го було вивезено із Криму більш як 61 тисячу німців, а з 24 червня 1944 року — 9 620 вірмен, 12 420 болгар і 15 040 греків.

Депортація кримських татар відбувалася 18—20 травня 1944-го, через кілька днів після повного визволення Криму від німецьких окупантів і їхніх союзників. За 60 годин із півострова в 71 ешелоні вивезли 187 259 осіб. Понад 46% із них загинуло протягом року.

Замість національної автономії — територіальна

Повернення кримських татар із місць депортації на батьківщину в Крим розпочалося ще в часи Радянського Союзу.

Авторитетний кримський політик Микола Багров, який тоді очолював Кримський обком Компартії, згадував, що на пленумі обласного комітету в 1990 році було ухвалене рішення про необхідність прийняття державної програми повернення кримських татар, необхідність постійного діалогу з ними, а також з іншими депортованими народами, створення необхідних умов для відродження їхньої культури.

Однак цим планам не судилося бути втіленими в життя у зв’язку з розпадом СРСР. Україна, здобувши незалежність, залишилася сам на сам з вирішенням проблем репатріантів, які на той момент почали масово повертатися в Крим.

Тим, хто приїхав з місць депортації, не надавали земель, а якщо й надавали, то тільки в степових районах, де часто не було навіть води. Люди селилися в чистому полі, рили землянки, жили в куренях, контейнерах, напіввагонах.

Проте навіть у тих нелегких умовах, коли економіка країни перебувала в напівзруйнованому стані, українська держава почала виділяти кошти на облаштування репатріантів.

Однак ці гроші дивним способом розчинялися в кабінетах кримських чиновників, не доходячи до конкретної людини, одного або другого населеного пункту.

Крім того, тривало затягування з виділенням землі, у результаті чого з’явилося таке поняття, як «самозахоплення», коли зневірені люди захоплювали землі для індивідуального будівництва. На полях навколо Сімферополя, Алушти, Ялти, Судака зводилися тимчасові споруди, такі невеликі будиночки із кримського черепашнику, здійснювалася і їхня охорона.

Меджліс кримськотатарського народу, основу якого становили ветерани національного руху кримських татар, котрі домагалися реабілітації й повернення свого народу в лавах правозахисників, дисидентського руху, котрі пройшли арешти, радянські в’язниці й табори, з перших днів своєї роботи в Криму порушив питання перед органами влади про фінансування облаштування, відновлення національної автономії кримських татар.

Проте замість національної партійне керівництво пішло на створення територіальної автономії в січні 1991-го, що стало певною мірою міною вповільненої дії, яка спрацювала через 23 роки, у березні 2014-го.

Непереможні

Після подій березня 2014 року, коли тут почалися процеси «з інтеграції Криму до складу Російської Федерації», між кримськими татарами, російською владою й «керівництвом» Криму йшли дуже складні переговори. Було зрозуміло й очевидно: якщо не вдасться перетягнути на свій бік лідерів Меджлісу, які мали й мають авторитет у кримських татар, то говорити про «ненасильницьке возз’єднання Криму з Росією» буде неможливо. На спеціальній сесії національного з’їзду — Курултаю ухвалили рішення тимчасово увійти до складу Ради Міністрів Криму. Були отримані портфелі заступника голови цього органу (Ленур Іслямов) і глави держкомітету у справах депортованих громадян (Заур Смирнов), а один із заступників голови Меджлісу Ремзі Ільясов, будучи депутатом кримського парламенту, став заступником спікера.

Утім, цей альянс проіснував недовго. Меджліс прийняв рішення піти в опозицію до кримської влади й відкликати своїх представників з усіх постів. Однак на це відреагував лише один Ленур Іслямов, інші обрали крісло, а не опозицію.

Російська силова машина запрацювала після цього на повну потужність. Розпочалися перші обшуки вдома у активістів Меджлісу, несподівано було порушено кримінальну справу через події 26 лютого 2014 року — зіткнення між кримськими татарами й прихильниками партії «Русское единство», але заарештували лише кримських татар, у тому числі й заступника глави Меджлісу Ахтема Чийгоза. Далі були заборони на в’їзд у Крим лідерам кримськотатарського народу Рефату Чубарову й Мустафі Джемілєву. Меджліс був заборонений у Росії й визнаний екстремістською організацією.

Напередодні 72-ї річниці від дня депортації кримських татар із Криму на півострові — знову обшуки й арешти, немов нагадування про ті страшні дні, що мали місце десятки років тому. Але народ зломити не можна. Він загартований у найскладніших умовах післявоєнного часу, умовах боротьби з тоталітарним режимом, зокрема й в умовах підпілля.

Декларації про надання всебічної допомоги кримським татарам з боку місцевої і російської влади так і залишаються деклараціями, навіть незважаючи на те, що Путін два роки тому підписав указ про реабілітацію кримськотатарського народу, а також вірмен, болгар, греків і німців Криму. Так і не збільшується кількість шкіл для навчання рідною мовою, а підручники кримськотатарською, які надійшли з Росії, виявилися не адаптованими до шкільної програми. Продекларований на державному рівні статус кримськотатарської мови, так само як і української в Криму, також залишився тільки на папері й табличках на будівлях органів влади. Не встановлені й обіцяні пам’ятники в місцях збору народів, яких виганяли із Криму. Приміром, закладний камінь на залізничному вокзалі в Сімферополі, який сповіщає про те, що на цьому місці повинен бути пам’ятник. Другий рік поспіль забороняють кримським татарам і проведення мітингу-реквієму на згадку про жертв депортації на центральній площі Сімферополя.

«Хайтарма» і «1944»

Збереження мови та культури, розповідь про свій народ за допомогою музики й кіно — найважливіші напрями, які надзвичайно важливі для багатостраждального кримськотатарського народу.

Передати художніми засобами весь біль депортації вдалося у першому фільмі на цю тему, який був знятий у 2012 році режисером і актором Ахтемом Сейтаблаєвим.

Стрічка одержала назву від запального й життєстверджувального танцю кримських татар — «Хайтарма». Сюжет фільму пов’язаний із фрагментами життя двічі Героя Радянського Союзу, льотчика й уродженця кримської Алупки Амет-Хана Султана, трагедією депортації кримських татар із півострова в травні 1944-го.

У масових сценах фільму, зйомки якого проходили в Бахчисараї й інших кримських містах, взяли участь понад тисячу осіб.

У першій масовій сцені, яка відтворювала прибуття й завантаження у вагони для висилки в місця депортації кримських татар, — прибулі з різних кінців Криму люди із предметами гардероба тих років, стародавніми мідними глечиками, іншим домашнім начинням. У цих сценах брали участь і ті, хто ще дітьми пережили дні депортації.

Прем’єрний показ стрічки проходив у травні 2013 року в Сімферополі й викликав скандал через дії тодішнього генерального консула РФ у Криму Володимира Андрєєва, який в образливій формі відгукнувся про фільм і про кримських татар, а також по суті заборонив російським ветеранам, багато з яких знали Амет-Хана Султана, йти на прем’єру.

Скандал розгорнувся й довкола фіналу «Євробачення», який приніс перемогу українській співачці, кримській татарці Джамалі (Сусанна Джамаладінова), котра виступила з піснею «1944» про долю кримських татар. Російські телеканали, у кращих пропагандистських традиціях, заявили про політичне підґрунтя і пісні, і голосування. Але раділи на півострові кримські татари перемозі своєї співвітчизниці, які, до речі, могли голосувати й голосували за Джамалу. Річ у тім, що в Криму діють російські мобільні оператори, тому свій внесок у перемогу України зробили й кримчани.

У ніч фіналу й початку голосування над Кримом ударила найсильніша гроза, пориви вітру згинали дерева, перещіла злива. Один із користувачів популярної соцмережі із Криму назвав цей дощ дощем очищення, а перемогу Джамали — запорукою подальших перемог України, не тільки на музичних фронтах.

Крим.