або Час імперій минув
Кремлю, як і росТБ, дедалі складніше брехати. На зміну дурнуватим поясненням — чому «світ, захоплений неонацистами, потрібно відстоювати війною» — приходять дедалі абсурдніші перли довірених осіб путіна: «найважливіший крок до збирання російського народу» по планеті всій є... «безсмертний полк». Тобто в Москві придумали примазати до своїх злочинів не тільки більшу половину росіян, а й «дідів, які воювали». Але злодіяння й братовбивство не сховати за історію... Порадувала подруга із Санкт-Петербурга: наметів у великих містах Росії, де записують у добровольці на війну з Україною, вже немає, тих, хто співчуває псевдоноворосії, дедалі менше, а реальна рушійна сила проти влади — злиденний побут простих громадян від Уралу до Байкалу. Випробування кисельовською брехнею і санкціями подобається не всім. А що необхідно для торжества миру? Велика Новодворська, яка підтримувала, вболівала за Україну, радила — насамперед росіянам — убити дракона!
Ігор ВОЛОЧКОВ (росіянин, Лос-Анджелес, актор):
— Неможливо неупереджено описати мої враження від побаченого в Києві два роки тому. Усе, що я бачив раніше по росТБ, — це був погляд путінських глашатаїв. Допускаю, що багато хто з них сумлінно помиляються. Але тоді треба зізнаватися, що ця думка нав’язана кисельовими та ко. Отже, по порядку. Удень був мітинг, але я хотів побачити зворотний бік того, що відбувається. Я був на п’ятьох революціях, і є з чим порівнювати. За будь-якою масовою подією хтось стоїть. Тут стояв НАРОД, який боровся за Майбутнє. Без пафосу. Без позерства. Звичайно, можлива й фінансова допомога, але дух свободи не продажний, як того хочеться бачити кремлівським мрійникам. Я принципово розмовляв із людьми чистою РОСІЙСЬКОЮ мовою. Доброзичливість і гостинність людей, що наскрізь промерзли, але не здаються, просто вражали. Біля намету із чорно-червоним націоналістичним прапором на моє запитання, скільки ще їм стояти, відповідали: «До переможи», а потім додавали: Ленінград 900 днів тримався, а ми що, гірші? Я обурювався: які ж тварюки каламутять мозок по кремлівському зомбіящику, звинувачуючи в націоналізмі, принижуючи сам процес цього протистояння. Я жив у центрі, центральніше нікуди. Я бачив дивну чистоту, «п’яний» і «майдан» — були несумісні. Люди опікувалися одне одним, як рідні. Ми з італійським кореспондентом зайшли в Український дім. Навіть у радянських їдальнях не було такої чистоти. Для тих, хто грівся, — їжа, бібліотека, теплий одяг, талони на душ у будинках патріотичних киян, медикаменти. І нікому не спадає на думку взяти щось зайве, навпаки, люди несуть і здають непотрібний теплий одяг, їжу, книжки. Усього так багато, що аж не вірилося! На Майдані грали на піаніно класику, читали свої вірші й надихали соратників, співали й молилися. Це була єдність і боротьба за свободу — не показні!
Кажучи про сьогоднішню ситуацію на сході України, потрібно зрозуміти таке. Україна має величезний промисловий, георесурсний і сільськогосподарський потенціали, тому Кремль не хоче в жодному разі дезінтеграції з Україною. Крім того, історично Україна та Росія мали різний підхід до свобод. Путін сьогодні використовує все для недопущення самостійного розвитку України. Є ще меркантильні інтереси. Запаси сланцевого газу, які сьогодні виявлено в Україні, ставлять під удар міць і монополію імперії Газпрому, які є годівницею для його оточення й важелем тиску на Європу. А невисокий інтелектуальний рівень контингенту, що проживає на тій території, дає змогу вміло ним маніпулювати.
Українці, дай Боже вам вистояти. Ви гідні ПЕРЕМОГТИ. Я у Вас повірив ще на Майдані!
Володимир КРИМІН (Ростов, вільний художник):
— На територіях колишнього СРСР відбувається хворобливий перехід до формування національних держав, оскільки 25 років тому не вдалося підписати новий союзний договір із широкими автономними повноваженнями й самоврядуванням національних республік... Новий союзний договір пропонував підписати Григорій Явлінський,.. але стався ДКНС зі спробою зберегти імперію й унітарний держустрій... Тоді обійшлося без великої війни, як у СФРЮ, де Сербія хотіла залишитися головним, великим братом... Усе одно так чи інакше формуються національні держави... В Європі це відбувалося майже все XX століття... Дві світові війни супроводжували цей процес... Нині, оглядаючись у минуле, політики повинні були б знаходити такі форми й домовленості, щоб уникати війн і жертв. Росія теж стає великою національною державою — і дуже болісно, обмежуючи права людини і роль міжнародного права. Час імперій минув і треба, зціпивши зуби, пройти, витримати те, що називається «обмеженням права РФ залишатися домінуючим гравцем на пострадянському просторі»... Для цього й існують політики та дипломати, щоб зберігати мир і захистити права співвітчизників у суміжних незалежних державах. На жаль, розв’язуються «гібридні» війни й відбуваються анексії... Результат все одно буде неминучий — відновлення міжнародно визнаних кордонів і дуже тривале повернення до довіри й співробітництва. А поки що збільшується розлам і щодня гинуть люди.
Не вживши тут слово «Україна», мав на увазі насамперед Україну й історичний вибір українського народу!.. Важливо, що такий само вибір — узяти долю у свої руки! — зробили й роблять і багато інших народів колишнього Союзу. Україні випала доля захистити свій історичний вибір! Слава Україні!
В’ячеслав СПІРІДОНОВ (Новокузнецьк, інженер):
— У моїй країні знову стався черговий виток «побєдобєсія». З пафосними заходами, стрічечками, прив’язаними до всього можливого й неможливого.
А я вже не можу радіти й тішитися. Мені неприємно бачити юрби людей, які мало не біснуються в захваті. Мені огидні ці ідіотські наклейки на машинах на кшталт «На Берлін» або «Можемо повторити»... Мені огидний вислів «Росія — переможець». Тупі гасла для бидла. Що «можемо повторити»? Кров, смерть, біль, жах, голод і холод? Бруд в окопах і на полях? Завошивлені гімнастерки? Сухарі із цвіллю із солдатського «сидора»? Життя моєї бабусі, що одна ростила трьох дітей, яка провела діда на фронт, як виявилося, назавжди? Я пам’ятаю її розповіді, як вона жила з дітьми під час війни. У глибокому тилу, в Сибіру. У неї була одна мета — вижити й не дати дітям померти з голоду. Це — ПОВТОРИТИ??? «Росія — переможець»? Не Росія, а весь світ, за великим рахунком. І чи не буде блюзнірством на бухгалтерській рахівниці намагатися звести баланс, хто скільки вклав у перемогу? Переможцями були всі. І радянські солдати, і англійські, й американські десантники, що лягали під вогнем на пляжах Нормандії. І французькі «маки», і польські й чеські партизани. Усі. І не Росія перемогла. А добро й світло перемогли зло й морок.
А 9 травня я з болем у серце думаю про свого дідуся, котрий не повернувся з війни. Думаю про те, що він досі може лежати в безіменній могилі десь між Києвом і Житомиром. І ловлю себе на думці: як би я хотів хоч на хвилину стати ним у його останні хвилини... Що він відчував, про що думав? Відчуваю якусь ниточку між ним і мною... Відчуваю... Тому я не хочу радіти і святкувати 9 травня. Надто мені боляче...
У зв’язку з останніми подіями у світовій політиці раптом подумав ось про що. Мої друзі знають, що я після з’явлення ВВП народу в 1999 році активно почав вивчати історію Німеччини 30—40 років минулого століття. Отож, повертаючись до останніх подій. Зазирнімо в 1938 рік. Європейські політики зовсім по-страусиному відреагували на витівки того фюрера, німецького. Робили вигляд, що нічого страшного не відбувається. Перед очима стоять кадри кінохроніки із Чемберленом, коли він виходить із літака, потрясає листком паперу й заявляє: «Я привіз мир Європі!». Аншлюс Австрії, Судети були сприйняті європейськими політиками як «нічого страшного, фюрер насититься і заспокоїться». США взагалі стояли осторонь і просто спостерігали. А їм, як здавалося, взагалі нічого не загрожувало. Але потім настав 1939 рік, і Європа загорілася в страшному вогні...
Я до чого всі ці відомі речі кажу? Просто цікаво: а хто-небудь з європейських політиків був покараний за те, що дозволили сатані гратися й збирати криваву данину? Крім норвезького Квіслінга жодне ім’я в голову не приходить. І даремно потім у Нюрнберзі не порушували це питання: із чийого потурання спалахнула Світова війна?
Мені одному здається, що ситуація повторюється з точністю до деталей і цитат? Як далі жити збираєтеся, добродії Меркель, Кемерон, Олланд та інші? Що, ті самі граблі? Мені дивно, що вони не розуміють очевидних речей. Із хамом трамвайним, що розперезався, не можна боротися поглажуванням по голові й даруванням мороженки. Його потрібно жорстко ламати, і що швидше — то краще.
Підготувала Наталя ЯРЕМЕНКО.
Антивоєнні пікети в Москві.
Фото з архіву Олени ЗАХАРОВОЇ.
