Заради найкращого меду бджолярі готові навіть жити в лісах

На райські кущі перетворилася Херсонщина — тут зацвіли рукотворні акацієві ліси. Краса і аромати такі, що дихаєш і надихатися не можеш, кажуть городяни, котрі влаштовують в ці ліси справжні паломництва. А де райські кущі, там і амброзія — акацієвий мед. Бджолярі, котрі зі своїми пересувними пасіками переселилися сюди на кілька тижнів, запевняють: він найкорисніший, бо допомагає стабілізувати тиск. А ще дуже смачний, не кристалізується впродовж п’яти років. З-поміж мандрівних пасічників — і цюрупинчанин Микола Яструб (на знімку).

«У бджільництво я закохався ще півтора десятки років тому, коли працював водієм на «швидкій допомозі». Починав із п’яти вуликів, а тепер їх маю 74. Користь подвійна: раніше потерпав від гіпертонії, а тепер про неї забув — бджолині укуси «працюють». Та й загалом переконався, що здоров’я за цей час зміцніло: останнього року взагалі до лікарів звертатися потреби не було, — розповідає Микола Миколайович. — Меду вистачає і на всю родину, і на продаж. Хоча дається він нелегко: мандрую зі своєю пасікою чи не весь сезон. Оце нині в акацієвому лісі мешкаю — просто в кузові старої вантажівки. Бджоли потребують постійної уваги. Буває, гинуть через оброблення полів потужними інсектицидами, хоча загалом їхня степова українська порода досить витривала: кращої для півдня України я не знаю».

Пасічник каже, що далеко не завжди бджільництво могло прогодувати самих бджолярів. Були не такі вже й давні часи, коли через катастрофічне падіння попиту трилітрова банка найкращого акацієвого меду на Херсонщині коштувала всього 54 гривні. І покупців ще треба було пошукати. А коли розпочалася євроінтеграція, і екологічно чистий продукт пішов на європейські ринки, навіть за літр «важкого» соняшникового меду 1,3 долари США дають, а за найдорожчий акацієвий — усі чотири. Попит стабільний, та й бігати у пошуках покупців відтепер не треба. Закупівельний пункт у самому Цюрупинську відкрили бізнесмени, розраховуються чесно.
Пасік на Херсонщині є тисячі. Але для їхніх власників це переважно хобі чи підробіток, а не основний бізнес. Микола Яструб підрахував: щоб пасіка могла прогодувати родину її власника, треба мати щонайменше сто вуликів. А розвивати проект недешево: кожен вулик із маткою, рамками та вощиною стане приблизно у тисячу гривень, хоча й окуповуються такі інвестиції протягом одного сезону. До того ж власники угідь, які запилюють бджоли, часом вимагають медом ділитися. Хоча від бджіл аграріям і так користь велика: там, де вони запилюють культурні рослини, врожай може збільшитися на третину! Втім, навіть за таких умов свою пасіку цюрупинчанин Микола Яструб планує розширювати і надалі: аби лишень на мед і в майбутньому знаходилися покупці та його ціна не падала.

Херсонська область.

Фото автора.