На порозі атомної кризи?

Європа засвоїла уроки Чорнобиля краще, ніж Україна. Німеччина успішно здійснює так званий «енергетичний перехід» від атомної енергетики до відновлюваних джерел і енергозбереження. Франція торік прийняла рішення зменшити залежність від атомної енергетики і знизити її частку до 2025 року з 80 до 50 відсотків. Чому в Україні досі декларується «ставка на атом», чим це нам загрожує і чому варто обрати новий безпечний та сучасний курс розвитку енергетичного сектору країни, розмірковує координатор громадських кампаній у сфері енергетики Національного екологічного центру України Ірина ГОЛОВКО (на знімку).

Пік проминули. Що далі?

До 2014 року електроенергія АЕС становила в середньому до 47 відсотків усього виробництва електроенергії в Україні. Хоча кількість вироблених кіловатів на АЕС не збільшилась, у 2014—2015 роках частка її досягла 56 відсотків через зниження загального енергоспоживання та зменшення виробництва електрики вугільною генерацією. Нова концепція Енергостратегії України до 2035 року визначає атомну галузь як стратегічно важливу та закріплює збереження її частки на рівні 50 відсотків. Такий курс свідчить, що наша держава, на відміну від більшості прогресивних країн, так і не засвоїла уроків Чорнобиля та Фукусіми. Наслідки трагедій далекі від подолання, а ми продовжуємо активно користуватися енергією атомних станцій.

Після Чорнобильської аварії будівництво нових атомних реакторів у світі різко скоротилося, було вирішено зупинити низку працюючих реакторів, у тому числі всі реактори «чорнобильського» типу (РБМК). Останнє було знехтувано лише Російською Федерацією, де досі використовують ці вкрай небезпечні реактори. Генерація атомної енергії минула свій пік у далекому 1996-му: тоді її частка становила майже 18 відсотків від світового комерційного виробництва електрики.

Аварія 2011 року на японській АЕС Фукусіма-Дайічі ще більше спонукала до зменшення використання атомних потужностей у всьому світі — рішення про згортання атомних програм прийняли Швейцарія, Німеччина, Італія. А Японія зупинила всі свої реактори.

Не менш визначальний став економічний чинник. Раніше вважалося, що ядерні потужності дорого будувати, але дешево використовувати. Однак ті часи минули. Пік будівництва атомних станцій як в Україні, так і в світі припав на 70—80-ті роки минулого століття, тож у 2015-му середній вік світового реакторного парку наблизився до 30 років. Нині необхідні величезні капіталовкладення на їх модернізацію. Наприклад, лише один реактор у Франції потребує від одного до чотирьох мільярдів євро. Тож дедалі частіше реактори у США та Європі закриваються через неспроможність конкурувати з іншими джерелами енергії. Тому сьогодні частка атомної енергії в загальному комерційному виробництві електрики у світі — лише 11 відсотків.

Виведення з експлуатації стане в копієчку

Водночас зростають і оцінки видатків, пов’язаних із виведенням атомних енергоблоків з експлуатації. Відповідні кошти мають бути накопичені за рахунок відрахувань компаніями—операторами АЕС. Німеччина, єдина країна Європи, що має практичний досвід виведення з експлуатації АЕС, оцінює ці витрати на рівні 1,1 мільярда євро на один реактор. За даними Європейської комісії, від квітня цього року «діра» у фондах на виведення АЕС з експлуатації в Європі становить 120 мільярдів євро до 2050 року.

В Україні ситуація схожа, але з двома відмінностями — у нас немає конкурентного ринку електроенергії, а тариф на атомну електрику штучно утримується на найнижчому рівні, не включаючи в повному обсязі всіх видатків.

Шість діючих енергоблоків АЕС вичерпали свій проектний термін роботи (досягли 30-річного віку), ще у шістьох його буде вичерпано до 2020 року. Всі 12 реакторів уведено в експлуатацію за радянських часів, у 80-ті роки минулого століття.

За тридцять років і з урахуванням уроків Фукусіми значно піднято міжнародну планку вимог із безпеки АЕС, а обладнання АЕС зносилося та потребує заміни й модернізації. Задоволення не з дешевих: вартість Комплексної (зведеної) програми підвищення безпеки АЕС, затвердженої постановою КМУ №1270 від 7 грудня 2011 року, — 20,1 мільярда гривень. А фактична повна вартість модернізації для продовження терміну роботи енергоблоків №1 та №2 Рівненської АЕС становить 157,7 мільйона доларів США на один енергоблок. 600 мільйонів євро у формі кредитів під державні гарантії виділяє європейська спільнота — ЄБРР та Євратом, а решту (800 мільйонів євро) відповідно до домовленості з донорами має бути закладено в тариф на електроенергію НАЕК «Енергоатом». Тож вартість атомного кіловата має неминуче зрости.

Низький атомний тариф не включає повних реальних видатків ані на виведення з експлуатації, ані на будівництво сховищ для відпрацьованого ядерного палива та високорадіоактивних відходів. Фактично в такий спосіб атомна галузь дотується державою і виставляється «дешевою» порівняно з відновлюваною енергетикою.

До європейського майбутнього

Сектор відновлюваної енергетики в світі швидко зростає: між 2000-м та 2013 роком на нього припадало майже 57 відсотків усіх інвестицій у генерацію електроенергії, за даними ОЕСР, і, починаючи з 2000 року, щорічні темпи зростання вітроенергетики становлять у середньому 25 відсотків для вітроенергетики, та 43 відсотки для сонячної. Деякі європейські країни фактично повністю переорієнтувалися на відновлювану енергетику. Як зазначила депутат Європарламенту Ребекка Хармс під час квітневої дискусії «Життя після атома», що відбулася в Києві, заміна атомної генерації енергії відновлюваними джерелами — вже не мрія, а реальність. Перехід на відновлювані джерела енергії та енергозбереження стає світовим трендом.

Нині енергетичний сектор України переживає гостру кризу у зв’язку із втратою вугільних шахт Донбасу, зношеністю генеруючого обладнання, високою неефективністю та через війну з Росією, яка продовжує контролювати більшу частину української енергетики, в тому числі і продавати нам ядерне паливо для атомних електростанцій.

Питання в тому, як Україна вийде з цієї кризи. Адже її можна використати як можливість зробити вирішальний крок назустріч європейському майбутньому, чистій енергетиці та енергонезалежності. Однак це буде неможливо, якщо продовжувати вкладати гроші в стару систему: в продовження строку експлуатації старих енергоблоків АЕС у понадпроектний термін, у реанімацію збиткових вугільних шахт, віддавати гроші Росії за тимчасове зберігання ядерних відходів, як це відбувається тепер.

Водночас Україна, ратифікувавши нещодавно підписану Паризьку угоду, зможе скористатися всіма її перевагами від впровадження енергоефективності та відновлюваної енергетики. Європейський Союз та його фінансові інституції вже виділяють на це кошти як у формі кредитів, так і у формі технічної підтримки. На жаль, поки що Україна не поспішає скористатися цими можливостями повною мірою.

Тож кризу маємо використати як можливість почати інвестувати в потенціал підвищення енергоефективності економіки країни та у відновлювану енергетику — тобто в незалежність та безпечне майбутнє. Необхідні кроки потрібно зробити як на стратегічному рівні нової Енергостратегії України до 2035 року, так і на рівні створення конкурентних умов на ринку генерації електроенергії, і з обов’язковим включенням у вартість атомної генерації всіх пов’язаних витрат. Інакше країна ризикує опинитися в ситуації нової, тепер уже не вугільної, не газової, а атомної кризи.

Записав Віктор БОНДАР.

Фото з архіву «Голосу України».