Як ми вже повідомляли, на Сумщині відбулись Шевченківські дні, естафету яких область перейняла від сусідньої Чернігівщини. Міжнародне літературно-мистецьке свято «В сім’ї вольній, новій» проходить в Україні щороку, воно «охопило» вже всі регіони і розпочало друге коло. Саме у травні 155 років тому скорботна процесія із прахом Шевченка прибула в Україну, де земляки виконали заповіт Кобзаря — поховали його на високій горі, звідки видно і чути, як реве ревучий — сивий Дніпро.


На Сумщині Шевченківські дні вперше вшанували 1993 року, і ось тепер — 2016-й. Між цими двома датами багато спільного і водночас багато відмінностей. Нині Шевченко значно потрібніший нації, ніж тоді, коли здавалося, що шлях незалежності встелений лише квітами і лаврами.


Для участі у святі приїхали майже 60 майстрів слова з усієї України. Голова Сумської обласної організації Національної спілки письменників України Олександр Вертіль підкреслює: бачити в себе таких гостей побажали практично всі заклади освіти та культури Сум. Письменники спочатку планували розбитися на групи по 2—3 особи, але від такого плану довелося відмовитися, бо тоді їх «на всіх» не вистачило б. Тож кожен заклад приймав лише одного гостя, і тільки Сумському національному аграрному університету та Сумській обласній дитячій бібліотеці імені М. Островського пощастило більше: їм дісталося по два письменники.
Заключне дійство свята проходило в Сумському вищому училищі мистецтв і культури імені Д. Бортнянського. Де-де, а тут є чим зустріти гостей. Не лише хлібом-сіллю, короваєм із випеченим на ньому барельєфом зі слів «В сім’ї вольній, новій», а й безліччю художніх номерів, підготовлених професіоналами.


Заступник голови Сумської облдержадміністрації Іван Боршош запевнив письменників, що на Сумщині, яка має понад 560 кілометрів кордону з агресивною сусідньою державою, живуть не менші патріоти, ніж у західних регіонах України. Він назвав Тараса Шевченка пророком та процитував рядки з «Кобзаря»: «Кохайтеся, чорноброві, та не з москалями». Заступник начальника управління культури і туризму облдержадміністрації Антоніна Ігнатченко розповіла, як багато пов’язує Сумщину із Тарасом Шевченком. Тут він писав «Сон» і «Капітаншу», тут створювалися його картини «Дві дівчини» і «Русалка». Навіть в останній путь Кобзаря везли із Московії через нинішню Сумщину, і траурна процесія зупинялася у Кролевці в будинку Огієвських, де нині розміщується Музей художнього ткацтва. І перший в Україні пам’ятник Шевченку з’явився також на Сумщині: його ще в 2018-му створив у Ромнах Іван Кавалерідзе.


Мабуть, багато хто намагався відповісти на, здавалося б, просте запитання: хто такий Тарас Шевченко і що він значить для України? Ще нікому в світі не вдавалося по-справжньому перекласти «Кобзаря», а це означає, що Шевченко — то і є Україна, бо все решту можна підлаштувати під чужий «менталітет». Лише неперевершена національна самобутність непідвладна трансформації і конформізму. Спробуйте почитати російськомовний «Кобзар», і ви усвідомите всю жалюгідність намагань зліпити одну націю із двох, абсолютно різних і нічим не схожих між собою.


Але утримаюся від власних міркувань, бо сьогодні говорять учасники Шевченківського дня. Пишу останнє слово в однині, бо цього разу свято «В сім’ї вольній, новій» через складні часи почалось і закінчилось 20 травня. Здається, ніхто не сказав на ньому про значення Шевченка вичерпніше, ніж голова Національної спілки письменників України Михайло Сидоржевський: «Шевченко — це більше, ніж фундатор української літератури, і навіть більше, ніж національний пророк. Він фактично символізує сакральну енергетичну силу української нації. Шевченко — це наш щит і це наш меч. Заберіть у нас Шевченка — і ми залишимося сиротами на цивілізаційних роздоріжжях, наймитами, чорноробами у сильних світу цього».


Шкода, що в нас не дослухаються до голосу майстрів слова. Як підкреслив колись класик, мова — це безпосередня дійсність думки, тож за влучним висловом завжди стоїть здоровий глузд, яким мали б керуватися керівні особи, яких народ найняв собі на службу.


«Тільки маючи символи та ідеологеми масштабу Шевченка, можна вистояти в сучасному світі, — вважає М. Сидоржевський. — Те, що відбулось у Криму і відбувається на Донбасі — результат і наслідок неусвідомлення цієї істини. Неусвідомлення всіх влад, починаючи з 1991 року».


Славетний український поет, лауреат Шевченківської премії Петро Перебийніс зазначив, що за всю історію незалежної України твори Шевченка не видавалися такими жалюгідними тиражами, як сьогодні. «Але слово Тарасове живе, незважаючи на утиски, — вважає П. Перебийніс. — Нас запрошували в різні колективи — і творчі, і трудові, і ми в цьому переконалися. Завдяки цьому прикордонна сумська земля дихає волею, і вздовж довгого кордону тут тримається спокій».


Незважаючи на брак фінансування і обмежені часові рамки на підготовку Шевченківських днів, свято пройшло «не гірше, ніж у сусідів». Один із його організаторів — голова Сумської обласної організації Національної спілки письменників України Олександр Вертіль — відзначив істотну допомогу, надану управлінням культури Сумської облдержадміністрації, управлінням освіти Сумської міськради, Сумським міськвиконкомом, керівниками структурних підрозділів місцевих органів влади. «Хоч усе й довелося робити у супер-форс-мажорних обставинах», — додає він. Символічну естафетну булаву свята «В сім’ї вольній, новій» О. Вертіль передав голові письменницької організації Луганщини Богдані Гайворонській. Наступні Шевченківські дні планують провести на території українського Донбасу.

Сумська область.

 

 

На знімках: Михайло Сидоржевський (ліворуч) і Олександр Вертіль; училище культури чекає на гостей.


Фото автора.