Звісно, це просто так збіглося, що завершення перейменувань населених пунктів України пройшло в День вишиванки. Але є в цьому і логіка, і символізм: декомунізація — початок дерусифікації, відновлення в Україні української душі.
Та спочатку — доречна цитата. Президент України Петро Порошенко на «Биківнянських могилах» сказав: «Гібридна війна завжди починається з ідеологічного наступу. Грубій військовій силі зазвичай передує так звана soft power. Перш ніж цілити в тіла, вбивають душу, розріджують мозок... Ми маємо завершити декомунізацію, тому що це є питанням української національної безпеки».
Фактично вперше очільник держави визнав: питання національної безпеки — це не тільки зброя, кордони, спецслужби, армія, а й гуманітарна складова. Зрештою, хіба хто дивується, що Путін сунув своїх окупантів не на Чернігів чи Суми, а саме в Крим та на Донбас. Бо і Чернігівщина, і Сумщина розмовляють українською, дедалі більше моляться українською, і російське тут не сприймається. Російське в цьому контексті стало приналежним і до комуністичного — хоча російський народ постраждав від комуністичної влади не менше за інші, але забальзамованого Леніна російська влада охороняє, як Алмазний фонд, а пам’ятник чекісту Дзержинському повернули на його радянське місце...
Щойно Верховна Рада прийняла кілька постанов про перейменування ще низки міст і сіл України. На мапі з’являться прекрасні, такі по-українськи м’які назви — Олешки, Горішні Плавні, Кам’янське, Сновськ, Дейнекова Балка, Чистий Колодязь... Не вдалося противникам очищення обстояти і Комсомольськ на Полтавщині, і Дніпропетровськ. У першому місті голова спромігся на «креативне» розшифрування радянської назви — мовляв, Колектив Освічених Молодих Людей... Не пройшло.
Те саме з Дніпропетровськом. Ось як написав у своєму блозі Голова Верховної Ради Андрій Парубій: «Політичні фарисеї та популісти намагалися надурити нас і всіх українців, переконуючи, що Дніпропетровськ треба перейменувати знову на Дніпропетровськ, але вже на честь річки Дніпро та святого апостола Петра. Але я скажу відверто — це окозамилювання. Використовуючи святе ім’я апостола Петра, промосковські реваншисти намагаються за будь-яку ціну зберегти в назвах українських міст імена катів нашого народу».
А противники перейменування з Москви вказують нам, що «нєхарашо» — Дніпро на Дніпрі. Так, наче Москва на Клязьмі, а не на Москві-ріці.
Зрозуміла радість земляка — завідувача відділення торакальної хірургії Чернігівської обласної лікарні Олега Лузана: «А моя Чернігівщина завершила перейменування міст і сіл згідно з законом про декомунізацію. Моя мила Чернігівщина більше не має на своїй мапі червоних партизанів, жовтневих, совєтських, красних пахарєй і щорсів. Усе. Да і пам’ятник «Алєніну» залишився тільки один, у Новгороді-Сіверському, де голова від Опоблоку крутить, як циган сонцем, щоб істукан ще хоч трохи постояв. Навіть у Грем’ячі (найпівнічніша точка України, коли хто не в курсі) вже зняли. Все нормально, рухаємося».
...Вибачте за неестетичне порівняння, але мені декомунізація схожа на асенізацію. Давно треба було очистити свій край від тоталітарних символів, бо, як казав чеський дисидент і президент Вацлав Гавел, тоталітаризм перемагає, якщо ми не помічаємо його символів. Хоч і пізнувато, але звільняємося. Дихати буде легше.
Василь ЧЕПУРНИЙ, радник голови Чернігівської обласної державної адміністрації з питань декомунізації.
