Вони вбивають вас усіх і кажуть: «Ми не винні... не винні»... Ці рядки з пісні Джамали (про депортацію кримських татар — «1944»), яка представляла Україну на «Євробаченні», сьогодні наспівує зі сльозами весь світ. Він знає, що ввічливі «незнайомці», які руйнують щасливі домівки не тільки українців, — це російські найманці. Адже страшний сон путіна (який устами арлекіна жириновського пригрозив світу черговою ядерною бомбочкою) — це сильна й вільна Україна! Росіяни, прокиньтеся, вас обманюють. Москва анексувала Крим для того, щоб зробити з нього військову базу, і нав’язує культ війни. Режим путіна, який відкрив епоху ненависті й нетерпимості, — це не батьківщина. Це не ваша Росія!

Ірина ЯЦЕНКО (Москва, менеджер):
— Побувала в Києві. Я тільки торік отримала закордонний паспорт, і мені хотілося, щоб перший штамп у ньому стояв України. Чомусь мені здавалося, що це буде хорошим знаком. Тільки в Києві, на Майдані, я зрозуміла, навіщо я, власне, затіяла цю поїздку. Це не туристична поїздка. Це паломництво. Мені потрібно було побачити ті місця, де відбулась новітня історія, і Росії в тому числі. На другий день перебування я почала сумніватися: може, я справді націонал-зрадник? Чому в Києві мені дихається вільніше, ніж удома? Може, це уява туриста? Тут національний прапор — це гордість. Вишиванка — гарний національний одяг. Без показухи. А вдома георгіївська стрічка на рюкзаку або сумці викликає глухе роздратування, що переходить у безсилу лють. От чому так?? У чому різниця між Росією та Україною? Знаєте, іноді, буває, намагаєшся зайти в Москві в магазин, кінотеатр або у вокзал. А там подвійні двері. І одні з них неодмінно буде закрито. А після коридорчика відкрито буде не ті, що напроти попередніх, а неодмінно з іншого боку! Щоб обов’язково лабіринт, щоб перешкода! У Києві відкриті обидві двері. Завжди. Хоч би куди зайшов. Як мовиться, відчуйте різницю. Особисто для мене такі дріб’язки дуже важливі. Уже не знаю, чому, але вони кажуть мені про те, що людей тут вважають саме за людей. А не за стадо баранів, яке потрібно неодмінно пасти. Пробачте, нікого не хочу скривдити... Українські поліцейські справді поводяться інакше, ніж у Росії! Їду в маршрутці. Зупинилися на зупинці. Попереду дідок на стареньких «Жигулях», копирсається під капотом. Повз проїжджає поліцейська машина (вони всі тут із проблисковими маячками, але без сирени), зупиняється за «Жигульонком». Із патрульної машини виходить поліцейський, і я розумію, що він підійшов до діда, щоб довідатися, чи може він чимсь йому допомогти! Так, ви скажете мені, що й у Росії поліцейські іноді допомагають людям. Різниця в цьому «іноді»... І це дуже прикро... Різниця у дріб’язках. У кількості реклами на вулицях. У графіті на стінах. У кількості магазинів і ларьків — немає на них Собяніна... Давно ви бачили хлопців із гітарами на вулицях Москви? Чому заборонили виступати на Арбаті? Тому що в цьому різниця між Росією та Україною. Якщо сьогодні дозволити співати на Арбаті, завтра люди почнуть співати на Майдані. По-третє. Патріотизм українців видно скрізь. І він абсолютно не дратує. Я півдня дивилася на людей у вишиванках. Це їхня гордість. Справжня любов до батьківщини і традицій. 
Події в Києві дворічної давнини — це знак для мене, що й для Росії не все загублено. Що проти диктатури можна й потрібно боротися. І його можна перемогти. Росія нині — це колос на глиняних ногах. Коли він звалиться, я сподіваюся, жертв, як у Києві, не буде. Я дуже хочу в це вірити. Тому що нестерпно дивитися спокійно на світлини Небесної Сотні. Студенти, підприємці, інженери, просто громадські активісти. Зовсім юні, майже діти. І літні. Чоловіки й жінки... Нехай земля вам буде пухом. Без вашої жертви Україна не стала б такою, як тепер. Вільною. Українці не забувають їхній подвиг. Але краще б вони залишилися живі... Я знаю, що в Україні сьогодні не все так просто і гладко, як хотілося б. Але процес пішов. І я впевнена: Україна стане європейською країною. Вільною, незалежною. Демократичною. Спасибі Небесній Сотні... Герої не вмирають!
Олексій ПАВЛОВИЧ (Московська область, журналіст):
— Війна. Верески побєдобєсія, і ще довго. Зайдіть у будь-який підмосковний, тверський, калузький, смоленський, новгородський ліс... Подивіться собі під ноги. Ви побачите скрізь маленькі неоковирні окопчики, а якщо кому не ліньки було взяти в ліс МСЛ — малу саперну лопатку, — то ви одразу відкопаєте й цього окопчика мешканця: череп з каскою й обмотки замість чобіт. Інша країна, втративши стільки мільйонів своїх громадян, поринала б у жалобу й сором, переживала б мовчки найтяжчу військову поразку. А в нас — ні! З кожним роком дедалі більше здорових і вгодованих ветеранів-вертухаїв! І вони обіцяють повторити!
Як виростити плебея? Дуже просто. У людини не повинно бути майна, коріння, грошей, національності, совісті — нічого. Тільки заплічник із милом, блоком Бєломору або Паміру та зимовими онучами, якщо завтра заметуть. І так п’ять поколінь підряд. Ось так червоні за сто років знищили російський народ. Не стало народу, і жодні фальшиві свята, церкви, ідеологічні завивання нічого не змінять. Залишилася бидломаса, обмежено розумна. Нею легко керувати, але вона нічого не в змозі сама створити вже. Спочатку відняли Бога, потім землю, потім повбивали всіх, хто носив випрасувані брюки, окуляри, чисте взуття, нижню білизну, вмів підстригати й полірувати нігті, міняв, а не штопав шкарпетки. У радянської людини (совка) не залишилося ні майна, ні культури, ні літератури, не залишилося думок у голові, вона перетворилася на раба. Історія нічого не вчить диктаторів. Можна поневолити будь-який народ, тільки от що робити з ним потім? Так, в імперії залишилися окраїни, де людям дорогий їхній дім, їхня рідна мова, їхня культура. Але стрижня не залишилося. Тому імперія швиденько розбіглася до рідних вогнищ. А росіянам (колишній великоросійській народності), татарам, башкирам, ерзянцям, марійцям, німцям, полякам, що обрусіли, євреям і українцям тощо виявилося нікуди йти. Гарна фраза Симонова «Якщо дорогий тобі твій дім» виявилася порожньою, позбавленою змісту. Квартира в паскудній «хрущовці» навряд чи може вважатися домом, шість соток у заболоченому розпадку навряд чи можна назвати землею, знання визначних пам’яток рідного краю закінчується дорогою у винний магазин, убога зарплата й пенсія здаються верхом людського щастя. Ставлення до релігії, неважливо, до якої — християнської, мусульманської, іудейської, буддійської, обмежується колективною пиятикою на цвинтарі на православний Великдень або на Червону Гірку, що починається заздалегідь на роботі. А добрий дядько в телевізорі показує балтів, фінів, українців, поляків, болгар, сербів, хорватів, німців, які, виявляється, чудово живуть без старшого брата, і по-батьківські натякає, що, мовляв, час уже їм напаскудити, вже надто в них все добре, чистенько якось. І патріот Вася (Магомет, Мірза і т. д.), зайшовши до свого брудного під’їзду, розуміє, що, так, треба терміново міняти щось. Особливо якщо за це добре платить дядько з телевізора. І йде вбивати своїх братів-українців. А завтра піде вбивати литовців, поляків і т. д. Бо нічого жити не так, як він, не в болоті тобто. Треба всіх підрівняти...
Єгор МАТВЄІЧ (Смоленська область, підприємець):
— Останні два роки різко зросла кількість захворювань страшною недугою. У Російській Федерації й деяких регіонах України число вражених хворобою перевищило всі припустимі норми. Якщо ви виявили в себе кілька з нижчеперелічених симптомів, отже, у вас, найімовірніше, вата головного мозку й необхідно терміново вимкнути телевізор!
Ознаки хвороби:
— ненависть до України, США, Туреччини, ЄС;
— любов до Сталіна і Путіна;
— жага «сильної руки» у владі;
— сприйняття всього європейського (музика, кіно, картини тощо) як брехливого й аморального;
— переконаність у тім, що в Україні владу захопили фашисти, які пригноблюють російськомовне населення і створюють концтабори для жителів Донбасу;
— сприйняття російського народу як найрозвиненішого, морального, духовного, доблесного;
— ви не брали участі у Другій світовій війні, але для вас це головне свято року, носите георгіївську стрічечку;
— неконтрольована лють у відповідь на критику президента РФ;
— приступи «ажтрисет».
Олексій ТИТАРЕНКО (Москва, інженер-конструктор складних форм):
— Мир в Україні не просто важливий, він життєво необхідний обом країнам і народам, адже цей розлам проїхав не лише по кордону держав, а й по кордонам сімей, по душі кожної людини. До останнього не міг повірити, що збереться зграя орків, яка ввергне країну в чергову братовбивчу бойню. На жаль, та частина народу в Росії, яка змогла зберегти розум, не змогла запобігти трагедії, що сталася, вставши перед споконвічним «бути чи не бути» Людиною.

Підготувала Наталя ЯРЕМЕНКО.

Мал. Олексія КУСТОВСЬКОГО.