Проблема доріг у Чернівецькій області не є суто обласною. Досі не знайшлося ресурсів чи можливостей, щоби капітально відремонтувати транскордонні автошляхи, які пролягають Буковиною.

Що стосується асфальтового покриття, то профінансованих профільним Міністерством інфраструктури коштів ледь вистачало на жалюгідний ямковий ремонт. Це на дорогах, котрими щодня до митних переходів Порубне — на румунському та інших на молдовському кордонах їдуть іноземні фури, які, звісно, платять за транзит. Цими ж шляхами прямують на відпочинок до Румунії, Болгарії, Греції мільйони туристів, їздять до своєї столиці Києва буковинці. Тож у нашому випадку говорити слід про принаймні два транснаціональні шляхи: Житомир — Чернівці та Чернівці — Львів.

Останнього разу повноцінний ремонт ці дороги бачили хіба що за совєтів. Далі настали періоди тотального розкрадання грошей і матеріалів, корупції та відсутності інженерної думки. Напрямок Житомир — Чернівці. До Житомира при попередній владі все-таки збудували дорогу, якою їдеш, як Європою. Завдяки дорожникам Вінниччини і Хмельниччини відтинок до вже буковинського Хотина латали більш-менш чесно, хоча до стандарту автошляхів їх не доводили ніколи. На Вінниччині шляхи, за нашими мірками, були пристойними. Чернівецька область — крайня, тому туди завжди важко доходили і кошти, і матеріали, і увага влади. Чернівецькі дороги не йдуть ні в яке порівняння з вінницькими і хмельницькими.

У Чернівецькій області понад 10 тисяч кілометрів автодоріг, але залучати значний їх відсоток до доріг державного значення центральна влада ніколи не мала бажання, наголошуючи, що це проблеми місцевої влади. У гірській області, де повені регулярно руйнують мости у віддалених районах, змивають дорожнє полотно та виривають захисні споруди, армовані сіткою, таке ставлення давало катастрофічні наслідки. Райцентр Путила після руйнування дороги раз по раз залишався без продовольства, медичної допомоги, комунікації. Значної шкоди дорогам завдають і неконтрольовані вирубки лісів, котрі призводять до селей, не кажучи вже про самі лісовози з кругляком, які курсують цілодобово і розбивають залишки асфальтового покриття. Дорога до контрабандної столиці Буковини Красноїльська понищена безжалісно. Через вибоїни втрачають товарний вигляд коробки з контрабандними цигарками, які переправляють до румунського кордону, а це теж підриває торговельний авторитет держави. Хоча, з другого боку, красноїльські люди так розбагатіли на трафіку, що могли би викласти дорогу кришталями Сваровські.

Нинішній голова облдержадміністрації Олександр Фищук — людина досвідчена і, як колишній керівник обласної податкової структури, гроші рахувати вміє, і проблемою доріг, схоже, переймається щиро: «Цього року Чернівецькій області виділено 52 мільйони гривень державної субвенції на утримання доріг. Також ми сподіваємося отримати 320 мільйонів від перевиконання плану Чернівецькою митницею, і ці кошти підуть здебільшого на капітальний ремонт доріг до митних переходів. Розпочинаємо ремонт дороги до райцентру Заставна через густонаселені пункти, зокрема Онут, Вікно та інші. Сподіваємося ще отримати кошти, але наразі все це на стадії переговорів».

Група активних буковинських народних депутатів, в основному Оксана Продан та Микола Федорук, виступили зі стратегією реконструкції західних автомобільних шляхів за напрямками Чернівці — Львів, Чернівці — Житомир. До цього дорога до Львова через Івано-Франківську область один в один була схожа на розбомблені шляхи після Другої світової. Водії з Італії, Іспанії, Австрії воліють зробити гак у 500—600 кілометрів через Румунію, аби не їхати українськими дорогами з Ужгорода чи Львова напряму.

Торік, щоправда, ситуація почала змінюватися на краще. Буковинська влада швидко і якісно відремонтувала майже на всій протяжності дорогу з Чернівців до Снятина Івано-Франківської області, а Львівська відлагодила убиту дорогу зі Львова до Івано-Франківської області через Біберку. Проте в Івано-Франківській області через неповороткість обласної влади чи недофінансування чи, можливо, розкрадання коштів за накатаними схемами, асфальт з лопати до дороги долетів мало де. На окремих ділянках шляху там утворилися такі вирви, як від авіабомб, особливо на відтинку Івано-Франківськ — Чернівці. Водії розбили, з вини дорожників, не один автомобіль.

Ще однією проблемою регіональних доріг є непридатність застарілих радянських конструкцій до вантажопотоку, який зріс у рази, відсутність водовідводів, канав, через що шляхи після ямкового ремонту знову розбиваються упродовж кількох дощів. Значно перевантажені всупереч нормі фури буквально вичавлюють асфальт з-під своїх коліс, залишаючи глибокі борони, на яких виходять з ладу легковики з малими кліренсами. Нечисленні вагові, котрі там-сям з’являються на дорогах, схоже, теж є всього лиш годувальницями для автомобільних інспекцій. Бо, крім штрафів, офіційних і неофіційних, якихось інших дій, як-то розвантаження зайвого товару, не настає.

Якщо ж дивитися географічно, то транзитна Україна між Росією і Білоруссю з хорошими автострадами, Польщею, Словаччиною й Угорщиною з автобанами, сіра й убога. Хоча на транзиті ми могли б заробляти у рази більше, якщо би влада мала совість припинити тотальне розкрадання коштів на ямковому ремонті й взятися за реальний ремонт українських автошляхів із залученням коштів інвесторів, із передачею доріг у концесію, зі спорудженням платних швидкісних магістралей. Щораз платити за ремонт ходової набагато дорожче, ніж платити за якісні дороги.

Чернівецький міський голова Олексій Каспрук — людина в корупції не помічена. Але йому у спадок дісталися чи не найскладніші після Львова дороги, у тому числі мощені брущаткою. Там, де минула влада пальцем не торкалася австрійського бруку, як-то на вулиці Університетській у Чернівцях, дороги якісні й рівні, хоч великоднє яйце коти. Там, де бруківку перемощували совєти, бо старі мережі теж часом виходять з ладу та й трамваї комусь заважали, дороги жахливі. Вулицю Головну, після боротьби з трамваями і демонтажу колій, перемощували солдати, тому, схоже, переклали так, тільки б танк проїхав. За довгі роки після цього міська влада не знайшла ані коштів, ані вмілих рук, щоб цей кошмар перекласти. Навіть до 600-річчя Чернівців центральну, титульну пішохідну вулицю Кобилянської, яка колись називалася Панською, бо була місцем шпаціру і вечірніх променад, після реконструкції комунальних мереж переклали, як бик походив. Добре, що хоч висаджені посередині клени і виставлені лавочки приховують кривизну та асиметрію. Зате після кожної реконструкції австрійського бруку приватні подвір’я чернівчан, які мають доступ до комунального керівництва, рівненько укладаються бруківкою, що ще недавно належала громаді. До речі, навіть із каналізаційними люками з написами німецькою.

Вулиця Богдана Хмельницького у Чернівцях має окрему і драматичну історію. Колишній міський голова у переддень виборів полотно демонтував, намагаючись показати, як багато він ще хоче зробити, а нинішній міський голова доробляв роботу за нього, схоже, тяжко вишукуючи кошти, які в Чернівцях циркулюють не за принципами чіткої бухгалтерії. До честі Олексія Каспрука і журналістів, які у цьому питанні сиділи у нього на загривку, він підійшов до реконструкції з усією відповідальністю, і переважний відсоток робіт вже завершено. Голові закидають малу кількість зелених насаджень на тротуарах, але мешканці дуже вдячні, що можуть нарешті перевзутися з гумаків у святкові мешти.

Децентралізація, з якою у місцевих громад має з’явитися стільки грошей у кишенях, що носовичок ніде буде діти, мала би радикально змінити стосунки влади з дорогами. Хоча і дорога в рай теж мощена благими намірами.

 

 

Буковинськими дорогами.

Фото Андрія РОМАНЦОВА.