У ці благодатні травневі дні 50-річчя стрітив один із кращих і порівняно молодих хірургів Закарпаття Степан Чобей — доктор медичних наук, професор УжНУ.
«Яке щастя з тринадцятки?..»
...Це сталося в п’ятницю, 13 травня 1966 року. У пологовому будинку почувся крик новонародженого. Невимовно щасливими очима дивилася на дитя 23-річна породілля Юліанна Людвигівна, адже це її такий жаданий первісток.
Як і всі матері, хотіла, аби він був щасливий, тому переконливо вже потім впрошувала, щоб записали його не тринадцятим, а чотирнадцятим числом. Бо яке щастя з тринадцятки?..
Його батько, Михайло Чобей, водій вантажівки облспоживспілки, був сумлінним трудівником, безвідмовним, що, без сумніву, передалося і його старшому синові Степану.
Степан, можливо, й сам обрав би професію водія. Або ж став спортсменом. Адже свого часу виступав навіть за юнацьку збірну СРСР з легкої атлетики.
...Того дня Степанко після уроків прямував до лікарні до своєї 34-річної неньки, якій видалили жовчний міхур. Операцію зробив славетний на той час хірург Олександр Фединець.
Малий Чобей крокує лікарняним подвір’ям. Не знає, що на зустріч із провидінням-долею йде. Другий поверх. Ступає у хірургічне відділення 12-річний хлопчина і... Звідки йому знати, що мине кільканадцять років — він буде тут завідувачем відділення, професором...
Мати лежала в ліжку. Забачивши малого, заусміхалася.
Тої миті в палату зайшов невисокий худорлявий чоловік. «Це той Фединець...», — прошепотіла синкові.
— А це чий хлопчик? — підійшовши до материного ліжка, спитав, та й погладив малого по голівці. — А ким хочеш бути? — раптом поцікавився професор.
— Доктором. Таким, як ви, — упевнено відповів Степанко.
Того дня в лікарні в Чобея з’явилася мрія. Він і далі стрибав у довжину за шість метрів, долав 185-сантиметрову висоту, бігав, плавав, перемагав на всіляких спортивних змаганнях, за що кілька разів був премійований путівками у славнозвісні табори «Артек» та «Молода гвардія». Став відмінником! У 1983 році Степан Чобей не став студентом медфаку. Влаштувався санітаром. Тобто почав з першої, найнижчої сходинки.
Тоді була армія. Там став санінструктором. Це була ніби друга сходинка у кар’єрі.
Санінструктор Чобей робив усілякі процедури, ін’єкції дітям та дружинам військових, солдатам... Після армії став студентом медичного факультету Ужгородського університету. З третього курсу трудився медбратом у хірургічному відділенні онкодиспансеру. Із шостого курсу почав працювати разом з Василем Русином — знаменитим професором-хірургом.
Маріє, мріє ти моя...
Степан — тоді другокурсник — уперше побачив її в університеті. Струнка, як струна. Своє серце красуня-берегівчанка — тоді першокурсниця медфаку — відкривати не поспішала. Але ж Степан — славний хлопець. Чемпіон університету з плавання і бігу на довгі дистанції. І чи не найголовніше тоді: на батьковому «Москвичі» під’їжджав до студентського гуртожитку і ніс коханій квіти...
П’ять довгих років торував стежину до серця дівчини. І аж коли була на шостому курсі, а Степан уже в аспірантурі — погодилася стати дружиною.
Золотоосінньої листопадової днини 1992 року віддзвеніло їхнє весілля.
У 1998-му Степан захистив кандидатську дисертацію, а в 2010-му — докторську. За плечима Степана Чобея — чималий ужинок: опублікував понад сотню наукових робіт, з яких десять монографій, 17 навчально-методичних розробок, 13 патентів України на винаходи...
Лише за минулий рік ним проконсультовано понад півтисячі пацієнтів, виконано 201 операцію, 11 разів викликали у віддалені райони Закарпаття на санавіації. П’ять оперативних втручань робив на виїздах...
Якось син Андрій підрахував, що батько за свої 23 хірургічні роки біля операційного стола зі скальпелем у руках провів понад десять тисяч годин.
На наукову стезю ступила і його Марія: у 2000 році в Києві успішно захистила кандидатську дисертацію.
Звідтоді працює лікарем-ординатором гінекологічного відділення обллікарні й викладає в університеті.
Як і її чоловік.
Росте нова династія
Андрій, син Марії і Степана Чобеїв, виростаючи в родині медиків, обрав також професію батьків.
Але стоматолога. Нині Андрій Чобей після Львівського стоматінституту — в магістратурі Ужгородського університету. Отож можна з упевненістю стверджувати, що росте нова династія медиків.
***
Степан Чобей має одну гарну рису: все робить без поспіху. І водночас швидко та професійно. Разом з колегами часто їздить на вітчизняні та зарубіжні конференції і симпозіуми — Австрія, Латвія, Німеччина, Росія, Угорщина — де не лише ділиться набутим досвідом, а й переймає те нове, що з’являється у світі. І це — природно. Наука має рухатися вперед.
***
...Він дуже любить весну, коли все у цвіту-буянні. Особливо ж коли до небес білі крила піднімає запахуща черемшина... Здається, це не дерево цвіте, а душа Степана Чобея. Від радощів життя розцвіла, від усвідомлення того, що знайшов себе у професії, що потрібен людям, що поспішає до них у час біди, щоб відвоювати їх у смерті...
Роблячи щасливими інших, і сам стає щасливим.
Ужгород.
Степан Чобей із сином і дружиною.
Фото із сімейного архіву професора.
