Наприкінці минулого тижня президент РФ В. Путін поїхав на Афон святкувати.... «тисячолітню присутність там російських монахів», дарма, що перша письмова згадка про існування Москви датується 1147 роком. Але це не найбільші протиріччя в осмисленні історії та розумінні реальності, які демонструє очільник Росії.

 

Так, перебуваючи в Греції, він заявив, що припиненню вогню на Донбасі повинні передувати зміни в Конституції України стосовно децентралізації та амністія всіх проросійських бойовиків, а про повернення Криму й мови не може бути. Наміри України повернути Донбас та Крим Путін прокоментував так: «Дай Бог вашому теляті нашого вовка з’їсти». Та на їхню приказку є і наша: «Пішов вовк по вовну, та й сам зостався стриженим».


Президент України Петро Порошенко назвав озвучене Путіним бачення «примирення» — «сценарієм проведення виборів під дулами путінських спецназівців», а секретар РНБО Олександр Турчинов заявив, що російський лідер перейшов до публічного шантажу: «Взявши на себе відповідальність за порушення режиму припинення вогню та порушення Мінських угод, Путін публічно пригрозив Україні продовженням військових провокацій, доки не буде реалізовано московський сценарій розчленування України».


А ось у світі цього разу більше звернули свою увагу на інші погрози глави Росії: вжити «заходів у відповідь» на розміщення систем ПРО в Румунії. «Якщо ще вчора (були. — Ред.) ті частини Румунії, які не знали, що таке жити під прицілом, сьогодні нам доведеться провести певні дії, які гарантуватимуть нашу безпеку», — заявив Путін після зустрічі з прем’єром Греції Алексісом Ципрасом. Також він звинуватив Вашингтон у «розмиванні» Договору про ракети середньої та малої дальності й наголосив, що ситуація загрожує російським ядерним силам.


Президент Фінляндії Саулі Нійністьо в інтерв’ю Yle так прокоментував слова російського глави: «Путін використав досить жорстку риторику, кажучи про ПРО і в цілому про дії 
НАТО в Європі. З точки зору вибору моменту це досить сумно, оскільки зараз у Європі всіма силами намагаються знайти спільну мову як у діалозі про Сирію, так і про Україну».