Мама Надії дочекалася! Скінчилося найбільше і найне-справедливіше випробування для материнського серця — чекати з полону свою доньку. Коли ніби весь світ із тобою, а світ білий — не милий. Але скількох іще синів і доньок, які охороняють наше тепле сьогодення на сході нашої держави, чекають рідні. Уся Україна. Грузія, Білорусь, Польща, Канада, вільна Чечня. Весь світ! І хоч би скільки путін з ядерними прицілами сповідався біля афонського вівтаря, всепрощення ніколи не буде. А гідну історію Росії напишуть інші люди. Сповіддю... Серцем... Совістю...

Влад ЮСУПОВ (Москва, правозахисник):
— Днями почнеться повернення (у правовому полі, зрозуміло) Донбасу в Україну. Питання на рівні Кремля вже вирішено й погоджено з низкою керівництв західних країн. Розумію, що якийсь час «партизанські загони руського міра» будуть капостити періодично, але Кремлю дано строк вплинути на його міньйонів до осені. Але поки що надходить інформація зі сходу України, що активні бойові дії знову відновилися. І це всупереч позиції Кремля (цілком собі озвученої) про повернення контролю Києва над Донбасом. До того ж під час спілкування з одним зі своїх друзів-блогерів довідався, що йому теж повідомляли «якийсь витік», згідно з яким Кремль згоден на вищеописаний сценарій, однак інформація в нього викликала сумнів. Мені, також « у приватній бесіді», довели такий варіант розвитку подій: Донбас повертається в Україну... Проте активність бойових дій зросла. Не виключаю, що має місце спроба Кремля такими «витоками даних» і навіть офіційними заявами (див. Пєскова) відволікти світ від реальних намірів і дій. Усупереч розхожій думці, я не несу відповідальності за висловлювання російських офіційних осіб, включаючи прес-секретаря Президента РФ і представників МЗС РФ, які озвучили позицію про повернення Донбасу «з гуманітарних міркувань» у правове поле України. Щодо моєї думки стосовно такої позиції Кремля, то я вважаюся, що виконання Мінських або будь-яких інших домовленостей Кремлем буде гранично розтягнуто в часі і з численними спробами уникнути репутаційних та інших ризиків. Усі дії російської влади останніми роками показують, що найчастіше її слова й дії дуже відрізняються. Хоча загалом я все-таки вважаю, що тиск із боку міжнародного співтовариства вкупі зі страхом втратити «зароблене» вплинуть на рішення Росії щодо українського питання.
Андрій ІВАНОВ (Сибір, бізнесмен):
— Практично кожен громадянин Російської Федерації знає, що його армія воює в сусідній країні, залишаючи після себе розруху і смерть. Але от тільки говорити про це не прийнято. І сьогодні громадяни Росії діляться не на тих, хто знає і не знає, а на тих, хто вважає, що брехати погано, і тих, хто впевнений, що брехня — це продовження політики й фундамент «руського міра», щось на кшталт божих заповідей, тільки краще й приємніше. Отож, перша категорія тепер поза законом. Володимиру Путіну набридли постійні пошуки могил співвітчизників, що загинули в Україні з його вини. Йому набридло, що в Росії ще є люди, які хотіли б, щоб їх країна не здавалася брехливим позорищем в очах усього іншого світу. Йому не подобається, що з цими людьми доводиться боротися, як би це сказати, неформально, використовуючи придумані обвинувачення або просто хуліганів у цивільному, які попереджають про наслідки їхніх дій. І він оголосив правду поза законом — цілком логічне рішення будь-якого правителя країни брехунів. Тепер ніхто не чіплятиметься до родичів убитих і покалічених російських солдатів, яких із продовженням української та інших пострадянських криз виявиться дедалі більше. Та й самі інваліди мовчатимуть або розповідатимуть журналістам про виробничі травми. Так само поводилися й численні воїни-інтернаціоналісти, котрих посилали радянські вовкулаки в різні «гарячі точки» для боротьби із проклятими буржуїнами. Тільки Радянський Союз ця неправда не врятувала. І Російську Федерацію не врятує, я впевнений. Тому що брехня — це трясовина, яка засмоктує дедалі більше, тож уже скоро в розряд державної таємниці буде записано все, схоже на правду. А будинок на болоті не побудуєш.
Олександр АЛЕКСАНОВ (Краснодар, відеооператор):
— Дорогі мої друзі! Травень розпочався дуже добре: спочатку перемога Джамали, тепер повернення Наді Савченко! І все напередодні 1534-річчя Києва. Щиро бажаю Україні та українцям не зменшувати обертів! Ви надія всього пострадянського світу!
Як колись у далекому 482 році з’явився Київ, об’єднавши навколо себе всі слов’янські народи, так тепер Україна починає об’єднувати всі світлі й розумні сили, які в нас є. Це неймовірний шанс для всіх нас! Миру вам, друзі мої, радості й щастя!
Дмитро ЮРОВИЦЬКИЙ (Москва, фінансист):
— Дорогі українці! Вдячний, що в день повернення Надії Савченко на Батьківщину мені запропонували написати вам кілька рядків. На щастя, і в Росії є люди, що розділяють із вами цю радість. Суд, що пройшов, зробив Савченко одним із символів Революції Гідності, він зробив вашу Надію — надією й для декого з нас. Надією на те, що правда, воля й готовність до самопожертви перемагають не тільки в казках. Хочеться вірити, що вона принесе ще багато користі Україні.
Взагалі, поділ на росіян і українців, і тим паче на кацапів і хохлів, має безглуздий вигляд. «Лінія фронту» проходить, швидше, між тими, хто шукає правду й намагається її відстоювати, і тими, кому ця правда не потрібна, кому комфортніше існувати в полоні своїх міфів про велич, праведність, керуючись амбіціями, що виросли з комплексів (пропаганда тому й ефективна, що лягає на підготовлений ґрунт). Ну, заодно й тими, хто взагалі нічим не переймається, оскільки їх це, на перший погляд, не стосується. Але якщо бути ще глобальніше, цю лінію правильніше проводити не по людях, а, швидше, по їхніх діях. Люди все-таки мають звичай іноді каятися.
Божевілля, що сталося між Росією та Україною, — це рана на довгі роки. І не ваша в цьому провина. Але іноді пригнічують злісні і мстиві коментарі деяких українців, що потрапляють на очі, стосовно росіян. У суперечках зі співвітчизниками, коли мені це наводять у приклад, так само як і окремі випадки неправди на українських ресурсах, я реагую приблизно так: «Не вони перші почали, і зрозуміло, що насильство породжує насильство, що «око за око». І взагалі, ми з одного «стада» вийшли й одне від одного за базовим рівнем моральності недалеко пішли». Але тепер усе пережите, все вистраждане дає вашому суспільству історичний шанс стати на сходинку вище. Перейти від розподілу «свій-чужий» на шкалу «правий-неправий». Зберігати об’єктивність. В інформаційній перепалці із брехливим опонентом не опускатися до його брудних методів. Засуджувати, але не ненавидіти. «Адже якщо ти ненавидиш, отже, тебе перемогли» (Конфуцій).
Ну і, звісно, бажаю вам миру. На жаль, не все залежить від вас. Але, на щастя, Бог вас береже. Ви поки що на самому початку шляху, і перешкод попереду чимало, але особисто я щиро вірю в Україну. Ставайте кращими, чистішими, професійнішими, інтелігентнішими. Ваше гідне і світле майбутнє — краща відповідь тим, хто підпалював, кидав у вас каміння й презирливо посміхався. Хай вам щастить!
Катерина ВОЛОГЖЕНІНОВА (Єкатеринбург, дисидент, була засуджена за підтримку України, ст. 282.1 КК РФ):
— Надія Савченко повернулася додому! Ця героїчна жінка знову вільна!
І разом із захватом, емоціями, радістю прослизають недовіра, песимізм, упередження, що обмін відбувся неспроста.
Я не сильна в конспірології... Я не знаю, можливо, є закулісні угоди й переговори.
Але насамперед, я вважаю, повернення Наді — це перемога й заслуга всіх небайдужих і розсудливих людей на планеті!
Це перемога українського народу, що встав горою за свою улюбленицю! Чергова, голосна перемога слідом за Джамалою!
Це перемога простих людей у Канаді, США, Німеччині, Японії, Польщі, Італії та інших, що виходили на акції на підтримку Надії й брали участь у флешмобах.
Це перемога й росіян, які підтримали відважну льотчицю.
ДОБРО ПЕРЕМОГЛО ЗЛО!!
ГЕРОЯМ СЛАВА!!

Підготувала Наталія ЯРЕМЕНКО.

 

Одиночні пікети в Москві на підтримку українських політв’язнів.

Фото з архіву Олени Захарової.